ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. | № 40/701 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. –головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року у справі № 40/701 господарського суду м. Києва за позовом Акціонерного товариства закритого типу “Лікувальний комплекс “Феофанія”, м. Київ, до Національної академії наук України, м. Київ, про визнання права користування,
за участю представників сторін:
Національної академії наук України –Фесюк Т.В. (дов. від 07.09.2005р. № 17/1450-12), Крайняк Ю.О. (дов. від 14.11.2005 р. № 16/1862-12);
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 року позивач - Акціонерне товариство закритого типу “Лікувальний комплекс “Феофанія” пред’явив у господарському суді позов до відповідача - Національної академії наук України про визнання права користування цілісним майновим комплексом лікувально-профілактичного комплексу “Феофанія” до 8 грудня 2009 року.
Вказував, що на підставі рішення загальних зборів трудового колективу Лікувального комплексу “Феофанія” від 15 березня 1994 року, прийнятого за пропозицією Національної академії наук України про передачу в орендне користування лікувально-оздоровчого-комплексу, між трудовим колективом Лікувально-профілактичного комплексу “Феофанія”, правонаступником якого він є, та відповідачем Національною академією наук України 5 квітня 1994 року був укладений договір оренди № 7 строком на 5 років, відповідно до умов якого він одержав у тимчасове платне користування цілісний майновий комплекс, до якого входили: санаторій “Феофанія”, що розташований на земельній ділянці площею 3,3 га з будівлями, що розташовані на ній, відділення матері та дитини, 3 артезіанські свердловини, оздоровчій табір “Ясний”, що розташований на земельні ділянці площею 6,2 га. разом з розташованими на ній будівлями.
30 листопада 1994 року трудовий колектив Лікувального комплексу “Феофанія” на загальних зборах обговорив питання продовження договору.
8 грудня 1994 року між сторонами був укладений договір оренди спірного майна № 24 у якому встановлено термін дії договору 15 років.
Посилаючись на заперечення відповідача щодо правомірності користування предметом оренди після закінчення п’ятирічного терміну, позивач просив визнати за ним право користування цілісним майновим комплексом “Феофанія” на умовах оренди до 8 грудня 2009 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29 березня 2006 року (суддя Смірнова Л.Г.) позов задоволено.
Постановлено визнати за АТЗТ “ЛК “Феофанія” право користування майном лікувально-профілактичного комплексу “Феофанія” строком до 9 грудня 2009 року згідно договору оренди № 24 від 8 грудня 1994 року.
Рішення мотивоване посиланнями на те, що всі члени трудового колективу ЛПК “Феофанія” є засновниками і акціонерами АТЗТ “ЛК ”Феофанія”, яке є правонаступником прав і обов’язків за договором оренди № 7 від 5 квітня 1994 року, що був укладений на 15 років та є чинним на час розгляду справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року (колегія суддів у складі: Зеленіна В.О. –головуючий, Репіна Л.О., Малетич М.М.) рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення та постанову у даній справі з підстав невідповідності до вимог норм матеріального та процесуального права та повернути справу до господарського суду першої інстанції на новий розгляд.
Заслухавши доповідача, представників позивача, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.
За змістом ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 року № 2269-ХП орендою є засноване на договорі строкове, платне володіння і користування майном.
Згідно ст. 12 Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Дійшовши висновку про виникнення та існування між АТЗТ “Лікувальний комплекс “Феофанія”, правонаступником прав трудового колективу Лікувально-профілактичного комплексу “Феофанія”, та Національною академією наук України орендних відносин на підставі договору оренди № 24 від 8 грудня 1994 року, укладеного на 15 років, суди попередніх інстанцій, встановивши факт відсутності оригіналу договору № 24 від 8 грудня 1994 року, обґрунтовували ці висновки нотаріально посвідченою копію даного договору, поставою Прокуратури м. Києва від 30 червня 1995 року про відмову в порушенні кримінальної справи по факту підробки договору оренди № 24 від 8 грудня 1994 року, довідкою Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 7 травня 2002 року про викрадення оригіналу договору № 24 від 8 грудня 1994 року з автомобіля належного АТЗТ “ЛК ”Феофанія”, протоколом рішення загальних зборів № 3 від 30 листопада 1994 року, згідно якого трудовим рішенням лікувально-профілактичного комплексу прийняте рішення просити Національну академію наук України укласти договір оренди спірного майнового комплексу на 125-20 років, висновками спеціалістів відділення технічної експертизи документів і почерку НДЕКЦ при ГУ МВС України у м. Києві про те, що договір, який слугував оригіналом при виготовлення наданої для дослідження ксерокопії договору № 24 оренди від 08. 12.1994 р. піддавався змінам шляхом дописування у тексті цифри “1” між літерою “у” та цифрою “5”, а також нотаріально посвідченими заявами фізичних осіб, у яких йдеться про обставини виготовлення договору оренди.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони зроблені без повного та всебічного дослідження обставин справи та є наслідком неправильного застосування наведених норм матеріального права, та порушення вимог процесуального законодавства.
Так, судове рішення як акт правосуддя повинно бути обґрунтованим, відповідати встановленим судом обставинам та зібраним у справі доказам.
Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом наведеної норми допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права у виборі засобів доказування.
Правило допустимості доказів застосовується у тих випадках, коли нормами матеріального права встановлені певні вимоги щодо оформлення правовідносин або тих чи інших дій.
Статтею 12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначені вимоги щодо оформлення правовідносин, що витікають з договору оренди державного та комунального майна, шляхом підписання договору.
На підтвердження своїх доводів про існування правовідносин щодо оренди цілісного майнового комплексу Лікувально-профілактичного комплексу “Феофанія”, що має статус державного майна, позивач АТЗТ “ЛК “Феофанія” посилався на договір № 7 від 5 квітня 1994 року, орендарем у якому зазначено Лікувально-профілактичний комплекс “Феофанія”, та копію договору № 24 від 8 грудня 1994 року, яким термін дії договору встановлено в 15 років.
Відповідач факт укладення договору № 24 від 8 грудня 1994 року не визнавав.
Задовольняючи вимоги позивача про визнання за АТЗТ “ЛК “Феофанія“ право користування цілісним майновим комплексом ПК “Феофанія” до 8 грудня 2009 року місцевий господарський суд прийняв до уваги копію договору оренди № 24 від 8 грудня 1994 року, яким термін дії договору встановлено в 15 років, чим порушив правила належності та допустимості доказів у справі та встановив факт укладення між ЛК “Феофанія” та відповідачем договору оренди за відсутності його оригіналу на підставі інших доказів, що не є належними та допустимими у даній справі, що суперечить ст. 12 закону України “Про оренду державного та комунального майна” та ст. 34, 35 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, в порушення вимог ст.104 ГПК України помилок місцевого суду не виправив, і залишаючи це рішення без змін, виклав у своїй постанові припущення та суперечливі висновки щодо існування між сторонами правовідносин, що витікають з договору оренди № 24 від 8 грудня 1994 року.
При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій належно не перевірили обставин щодо укладення між сторонами договору оренди № 24 від 8 грудня 1994 року, не з’ясували правове становище АТЗТ “ЛК “Феофанія”, не вирішили питання про притягнення до участі у справі Фонду державного майна України, який наділено повноваженнями щодо надання дозволу на укладення договору оренди цілісних майнових комплексів, не притягли до участі у справі Державне підприємство ЛПК “Феофанія”, від імені якого укладеного договір оренди № 7 від 15 квітня 1994 року та виклали у своїх рішеннях суперечливі висновки щодо правонаступництва АТЗТ “ЛК “Феофанія” прав та обов’язків трудового колективу ЛПК “Феофанія” без створення організації орендарів за договором оренди державного майна, як того вимагає ст. 9 закону України “Про оренду державного та комунального майна”, внаслідок чого постановлені у справі рішення та постанову не можна вважати обґрунтованими відповідно до вимог закону.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і отому підлягають до скасування , а справа –передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати всі суттєві обставини справи, встановити дійсні права та обов’язки сторін, притягнути до участі у справі всіх зацікавлених осіб, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обґрунтоване рішення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Національної академії наук України задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року та рішення Господарського суду м. Києва від 29 березня 2006 року у справі № 40/701 скасувати.
Справу № 40/701 передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва в іншому складі.
Головуючий Л.П. Невдашенко
Судді М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська