Справа № 141/14/14-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 березня 2014 року смт. Оратів
Оратівський районний суд
Вінницької області
В складі: головуючого судді Слісарчука О.М.
при секретарі Симоненко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Оратів в залі суду цивільну справу за позовною заявою Кредитної спілки „Злагода" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кредитної спілки „Злагода" про визнання недійсним кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року, за участю представника позивача Кошалко І.Ю., представника відповідачів ОСОБА_5, у відсутності відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, -
В С Т А Н О В И В:
Кредитна спілка «Злагода» звернулася до Оратівського районного суду Віннницької обалсті з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до Кредитної спілки „Злагода" про визнання недійсним кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року.
Ухвалою суду від 25.03. 2014 року вказані позови були об'єднані в одне провадження.
В судовому засіданні представник позивача Кошалко І.Ю. позовні вимоги підтримала, зустрічного позову не визнала і суду пояснила, що 15.07.2007 року між кредитною спілкою „Злагода" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4049к. Крім того, 15.08.2007 року між кредитною спілкою „Злагода", ОСОБА_1 та ОСОБА_2. було укладено договір поруки №П-637, відповідно за яким ОСОБА_2 виступив поручителем за договором кредиту. 15.08.2007 року між кредитною спілкою „Злагода", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №П-638, відповідно за яким ОСОБА_3 виступила поручителем за договором кредиту. Згідно із умовами договору Кредитна спілка „Злагода" надала відповідачу кредит в сумі 10000 грн. На виконання вказаного договору позивачем було передано, а відповідачем отримано грошові кошти в сумі 10000 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером. Проте відповідачами зобов'язання за договором не виконані. Просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 71938 грн. 74 коп., з яких основна сума боргу 9395 грн. 95 коп., заборгованість по відсоткам 25428 грн. 80 коп. пеня 34295 грн. 21 коп., штраф 2818 грн. 78 коп., а також понесені позивачем судові витрати. Що стосується зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року, пояснила слідуюче, що боржник ОСОБА_1 та поручителі ОСОБА_2, ОСОБА_3 перед отриманням кредиту були повідомлені про умови кредитування. Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його волі. При укладенні кредитного договору, письмова форма правочину була дотримана, усі умови кредитування були зазначені в кредитному договорі, який підписаний сторонами, при цьому сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що відповідає ст. 627 ЦК України. Підстави зазначені в зустрічній позовній заяві про визнання кредитного договору недійсними є надуманими, як ухилення відповідачів від виконання зобов'язань, оскільки відповідач ОСОБА_1 виконувала зобов'язання і вносила відповідні кошти в установу банку на погашення кредиту, процентів та пені, що підтверджується відповідним графіком розрахунків. Вважає, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити у зв'язку з його необгрунтованістю та безпідставністю.
Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, про що свідчать розписки в матеріалах справи. Про причини своєї неявки відповідачі суд не повідомили, заяви про слухання справи у їх відсутність не надали.
Представник відповідачів ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги підтримав та суду пояснив, що кредитний договір був укладений з грубим порушення норм законодавства. Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Дану норму Закону України було повністю проігноровано, а відповідачів не повідомлено належним чином, в письмовій формі про її зміст. Згідно ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: 1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов'язковому оприлюдненню; 2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів; 3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою; 4) ціну/тарифи фінансових послуг; 5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п'ять відсотків; 6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України. Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: 1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; 2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; 3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; 4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; 5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; 6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; 7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Дана норма Закону України також була проігнорована позивачем, чим завдала споживачу кредиту в особі ОСОБА_1 та її поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 моральну та матеріальну шкоду через надання неповної інформації. Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК ( 435-15 ) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Просить суд визнати кредитний договір № 4049к від 15.07.2007 року недійсним, в задоволенні позову Кредитної спілки „Злагода" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Між сторонами виникли правовідносини в сфері договірних зобов'язань, а саме з договору кредиту, що регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.07.2007 року між кредитною спілкою „Злагода" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4049к. Крім того, 15.08.2007 року між кредитною спілкою „Злагода", ОСОБА_1 та ОСОБА_2. було укладено договір поруки №П-637, відповідно за яким ОСОБА_2 виступив поручителем за договором кредиту. 15.08.2007 року між кредитною спілкою „Злагода", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №П-638, відповідно за яким ОСОБА_3 виступила поручителем за договором кредиту.
У відповідності до умов договору, а саме п. 1.1. кредитна спілка „Злагода" надала ОСОБА_1 кредит в сумі 10000 гривень на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначеним цим договором. Згідно п. 2.1. договору кредит надається строком на 24 місяці від дати надання позичальнику кредиту. Пункт 3.1. договору визначає, що за користування кредитом (проценти) становлять 60% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом. Сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, що є невід'ємною частиною договору (п.3.3). В свою чергу згідно п. 5.1. договору позичальник зобов'язаний: використати кредит за призначенням, вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка розрахунків. На виконання вказаного договору позивачем було передано, а відповідачем ОСОБА_1 отримано грошові кошти в сумі 10000 грн. Виконання зобов'язань по передачі коштів підтверджується видатковим касовим ордером № 3729 від 15.08.2007 р. на суму 10000 грн. Позивачем було виконано прийняті на себе зобов'язання, проте відповідачем зобов'язання за договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами не виконані, чим порушено взяті на себе зобов'язання згідно п. 5.1.3. договору. За п. 5.4.3. договору кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом у разі затримання сплати позичальником частини та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує один календарний місяць. Відповідно до п. 6.4. договору за прострочення повернення сум отриманого кредиту або його частини та процентів по ньому на строк, що перевищує 3 дні, кредитодавець має право стягнути з позичальника пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Згідно п. 6.5. договору кредитодавець у разі звернення до суду з позовом про стягнення з позичальника суми заборгованості зі сплати кредиту та/або процентів за користування ним має право вимагати стягнення з позичальника штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості за кредитом. Заборгованість відповідачів перед банком за договором кредиту від 15 серпня 2007 року № 4049к становить: основна сума боргу 9395,95 грн., заборгованість по відсоткам 25428,80 грн., пеня 34295,21 грн., штраф 2818,78 грн., загальна сума заборгованості становить 71938,74 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно зі ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Враховуючи те, що кредитний договір було укладено для споживчих цілей до даних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а сума, нарахована у якості відсотків підлягає зменшенню до 5000,00 грн. (10000 грн. - тіло кредиту * 50 % = 5000 грн.), тому відповідачів слід стягнути пеню в розмірі 5000 грн. (1/2 вартості продукції).
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кредитної спілки „Злагода" про визнання недійсним кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року суд зазначає слідуюче.
Суд не приймає до уваги доводів відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що Кредитною спілкою „Злагода" було порушено Закон України "Про захист прав споживачів" і те, що під час укладення кредитного договору та договорів поруки, що вони діяли під впливом обману з боку посадових осіб позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього ж Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
В роз'ясненнях, що містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.
Наявність умислу в діях позивача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, які діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Судом встановлено, що сторони при укладенні кредитного договору та договорів поруки були проінформовані про загальні вимоги правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, що вбачається зі змісту даного договору, а також про що свідчать підписи його учасників.
Доводи відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на те, що вони уклали кредитний договір та договори поруки під впливом обману, та про те, що вони не були повідомлені про умови кредитування не приймаються судом до уваги, оскільки такі не спростували обставин, на які посилається представник позивача в обґрунтування своїх позовних вимог, а також не довели тих обставин, на які покликаються в своєму зустрічному позові. Посилання на вчинення позивачем обману в розумінні ст.230 ЦК України, як вважає суд, по справі не доведено.
Так, відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, будучи дієздатними особами, уклали договір кредиту та договори поруки добровільно та на умовах, які чітко прописані у даних договорах, і власноручно своїми підписами посвідчили свою згоду на виконання їх умов, зокрема обов'язків сторін. Також суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закон України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки"кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
Суд, враховує і те, що відповідач ОСОБА_1, оскільки отримала відповідний кредит, є членом Кредитної спілки «Злагода», що свідчить про те, що вона була добре обізнана з порядком укладення та умовами як кредитних договорів.
Крім того, відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з вимогою про визнання кредитного договору недійсним лише через 7 років після його укладення і лише після того, як позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за відповідним кредитним договором, що розцінюється судом як намагання останніх ухилитись від виконання зобов'язань.
Крім цього, відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Під час укладення кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року сторонами ці вимоги закону були дотримані.
З врахуванням наведеного, суд вважає дійсними та обов'язковими до виконання кредитний договір №4049к від 15.08.2007 року та договори поруки, укладені між позивачем, позичальником ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Узагальнюючи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кредитної спілки „Злагода" про визнання недійсним кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року. Натомість вважає, що є всі підстави для часткового задоволення позову Кредитної спілки „Злагода" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачем пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, тому з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 слід стягнути на користь Кредитної спілки "Злагода" судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що при зверненні до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог відмовлено, підстав для відшкодування понесених ними судових витрат немає.
На підставі ст.ст. 203-205, 215, 230, 525, 526, 530, 549-559, 551, 553, 611, 1054-1055,1056-1 ЦК України, ч. 3 п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", керуючись ст.ст.10, 11, 60, 81, 88, 212-215, 226 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позов Кредитної спілки „Злагода" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Кредитної спілки „Злагода" (21100 м. Вінниця, вул. Стеценка, 58 каб. 8-а, код ЄДРПОУ 26423413, МФО 300670, п/р 26509001078376 в ПАТ "Хрещатик") заборгованість за кредитним договором № 4049к від 15 серпня 2009 року в сумі 42643,53 грн. (сорок дві тисячі шістсот сорок три гривні п'ятдесят три копійки), а саме: 9395,95 грн. (дев'ять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень дев'яносто п'ять копійок) - основної суми боргу, 25428,80 грн. (двадцять п'ять тисяч чотириста двадцять вісім гривень вісімдесят копійок) - заборгованості по відсотках, 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок) пені, 2818,78 грн. (дві тисячі вісімсот вісімнадцять гривень сімдесят вісім копійок) штрафу.
В решті позову відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Кредитної спілки „Злагода" (21100 м. Вінниця, вул. Стеценка, 58 каб. 8-а, код ЄДРПОУ 26423413, МФО 300670, п/р 26509001078376 в ПАТ "Хрещатик" 426 грн. 38 коп. сплаченого судового збору.
В задоволенні зустрічного позову за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кредитної спілки „Злагода" про визнання недійсним кредитного договору №4049к від 15.08.2007 року - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Оратівський районний суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом
CУДДЯ О.М. Слісарчук
Повне рішення виготовлено 28.03.2014 року