ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

05 липня 2006 р.

№ 16/113

          Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. –головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Український кредитний банк” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2006 року у справі № 16/113 господарського суду м. Києва за позовом Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, м. Київ, до  Закритого акціонерного товариства “Український кредитний банк”, м. Київ, про   примусове звільнення  нежилих приміщень,

за участю представників сторін:

ЗАТ “Український кредитний банк” –Михальченко ОГ. (дов. від 21.11.2005 р.),

Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” –Бежевець А.М. (дов. від 07.06.2006 р.), Бабенко А.І. (дов .від 21.11.2005 р.);

                                            ВСТАНОВИВ:

У січні 2006 року позивач - Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” пред’явив у господарському суді позов до відповідача  - Закритого акціонерного товариства “Український кредитний банк” про   примусове звільнення  нежилих приміщень.

Вказував, що на підставі укладеного з відповідачем договору № 6 від 23 грудня 2003 року він передав останньому у тимчасове платне користування  на строк до 31 грудня 2004 року нежитлові приміщення загальною площею 1 397, 56 кв. м., розташовані в будинку під № 37, що на проспекті Перемоги в м. Києві.

Посилаючись на відмову відповідача звільнити  орендовані приміщення після отримання його попередження про припинення дії договору  у зв’язку зі сплином терміну, на який він був укладений, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14 березня 2006 року (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено.

Постановлено виселити відповідача з спірних приміщень та  зобов’язати передати приміщення позивачеві по акту приймання-передачі.

Рішення мотивоване посиланнями на ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якою визначено обов’язок орендаря повернути орендовані об’єкти орендодавцеві після закінчення терміну дії договору оренди. Оскільки договір оренди припинив свою дію і позивач відмовляється від його продовження,  відповідач зобов’язаний повернути орендовані приміщення на умовах  договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2006 року (колегія суддів у складі (Отрюх Б.В. - головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення та постанову у даній справі з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та передати спір на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення по даній справі є правильними, прийнятими з дотриманням прав всіх учасників на підставі норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом  норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду  відповідають зазначеним вимогам, оскільки  ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, судами встановлено, що спірні правовідносини  виникли з укладеного між сторонами договору  оренди № 6 від 23 грудня 2003 року, відповідно до умов якого позивач-орендодавець передав відповідачеві-орендарю у тимчасове платне користування  на строк до 31 грудня 2004 року нежитлові приміщення загальною площею 1 397, 56 кв. м., розташовані в будинку під № 37, що на проспекті Перемоги в м. Києві.

Згідно п. 10.1 Договору оренди за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення його терміну протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Відповідно до вимог  ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України та положень ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається продовженим на строк, який раніше встановлений договором.

Отже, за змістом наведених норм наявність на дату закінчення договору оренди і протягом місяця після закінчення строку його дії заперечень орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, такий договір вважається припиненим.

Задовольняючи вимоги позивача, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі суттєві обставини даної справи, правильно встановили, і виходили з того, що 27 грудня 2004 року позивач повідомив відповідача про те, що після закінчення дії договору 31 грудня 2004 року він не має наміру продовжувати договір на новий термін та запропонував повернути приміщення на умовах, встановлених договором. При цьому судами перевірено обставини щодо надіслання позивачем повідомлень відповідачеві про сплату орендної плати за фактичне користування орендованим майном і внесенню орендної плати після закінчення договору оренди та надано належну правову оцінку зазначеним обставинам з посиланням на п. 3.5 Договору, оренди, яким передбачено обов’язок  орендаря сплачувати орендні платежі за час фактичного користування приміщеннями після закінчення строку дії договору.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести в суді ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи, як встановлено судами, відповідач не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів про вчинення сторонами фактичних дій, спрямованих на поновлення строку дії договору оренди, то висновки судів попередніх інстанцій про виникнення у відповідача зобов’язання по поверненню предметів оренди, слід вважати правильними, відповідними до наведених вимог норм матеріального права та матеріалам справи, а доводи касаційної скарги про наявність підстав вважати договір оренди продовженим до 31 грудня 2005 року –такими, що не заслуговують на увагу та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Твердження касаційної скарги про порушення судами вимог норм ст.764 ЦК України, ст. 284 ГК України є безпідставними та спростовуються обставинами, про які йшлося вище у постанові.

При цьому судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку факту сплати відповідачем орендних та інших передбачених договором платежів, що вносилися  останнім  за час фактичного використання  приміщень після закінчення терміну договору оренди.

Посилання касаційної скарги на те, що повідомлення орендаря  про припинення договору здійснено орендодавцем під час дії договору оренди  не ґрунтуються на матеріалах справи, з яких вбачається, що повідомлення про закінчення дії договору оренди від 27 грудня 2004 року було  здано на пошту для пересилки позивачем 14 січня 2005 року, тобто після закінчення строку  дії договору, та не спростовують правильності висновків суду про отримання відповідачем зазначеного повідомлення протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди відповідно до умов п. 10.4 Договору.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята  постанова відповідає  нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                   ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Український кредитний банк” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2006 року у справі № 16/113  залишити без змін.

Головуючий                                                            Л.П. Невдашенко

Судді                                                                                М.В. Михайлюк

                                                                                Н.Г. Дунаєвська