ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
______________________________________________________________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Сіроша М.В., Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року у справі №4/361/06-АП за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “Терса” про стягнення суми, -
в с т а н о в и л а :
В червні 2006 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Терса”, в якому просило стягнути з відповідача 6732,43грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця.
Постановою господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.
_________________________________________________________________________________________________________________
Справа № К-37728/06 Доповідач: Леонтович К.Г.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно наданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма №10-ПІ) середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві у 2005 році становила 37 осіб. Тобто, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях підприємства створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу повинно складати 1 особу, а фактично на підприємстві не працювало жодного інваліда.
Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов'язані щорічно сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до п.5 та п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995р. №314) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач надавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма 3-ПН) за 2005 рік, в яких міститься інформація щодо наявності вільних та вакантних посад для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи за посадою сторож.
Крім того, згідно з листом Новомиколаївського районного центру зайнятості від 19.07.2006р. №649 відповідач протягом 2005 року щомісячно надавав інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, адже останнім було вжито всі передбачені законодавством заходи для працевлаштування інвалідів у визначеному нормативі.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відхилити.
Постанову господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року – залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: