ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
______________________________________________________________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Сіроша М.В., Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року у справі №17/48/-06-АП за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “Фармація Запоріжжя” про стягнення суми, -
в с т а н о в и л а :
В травні 2006 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Фармація Запоріжжя”, в якому просило стягнути з відповідача 8587,61грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.
Постановою господарського суду Запорізької області від 21 липня 2006 року позов задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
_________________________________________________________________________________________________________________
Справа № К-35348/06 Доповідач: Леонтович К.Г.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань, установ і організацій) незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно наданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2005 році складала 218 осіб. Тобто, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу складає 9 осіб, а фактично на підприємстві працювало 8 інвалідів.
Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Згідно п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. №314) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів підприємства, зокрема: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач надавав звіти за формою 3-ПН з позначенням вакантних місць для інвалідів, а також листами інформував Комунарський центр зайнятості та Комунарську районну державну адміністрацію про наявність вакантних посад для працевлаштування на підприємстві інвалідів.
Крім того, 10.02.2005р. видано наказ за №33/1 про створення та організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів, а 10.01.2005р. затверджено інструкцію про робоче місце інваліда.
Також, в газеті Кар'єра №39 від 10.10.2005р. і №40 від 17.10.2005р. здійснено публікацію оголошення ТОВ “Фармація Запоріжжя” про потребу в працівниках-інвалідах.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів повинно здійснюватися центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що ТОВ “Фармація Запоріжжя” було вжито всі передбачені законодавством заходи для працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Разом з тим, помилковою є позиція суду першої інстанції, який пришов до висновку про необхідність застосування до ТОВ “Фармація Запоріжжя” штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відхилити.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року – залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: