У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

27 грудня 2006 року

м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого	Сеніна Ю.Л.,
суддів:	Левченка Є.Ф.,	Охрімчук Л.І.,
	Лихути Л.М.,	Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/3 частки незавершеної будівництвом нежитлової будівлі, визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної будівлі та визнання права власності на 1/3 частку будівлі, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про сумісну діяльність за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2006 року,

           

в с т а н о в и л а :

 

В листопаді 2004 року ОСОБА_1. звернулася в суд з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2. та ОСОБА_3. про визнання недійсним укладеного 1 листопада 2004 року між відповідачами договору купівлі-продажу незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 в             м. Одесі, визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/3 частки зазначеної будівлі, укладеного позивачкою з ОСОБА_2., та визнання права власності на зазначену частку будівлі за нею, посилаючись на те, що 2 листопада 2002 року вона уклала з ОСОБА_2. договір про сумісну діяльність, на виконання якого провела реконструкцію спірної будівлі, а відповідач на порушення умов договору ухиляється від укладення з нею договору купівлі-продажу 1/3 частки будівлі і уклав фіктивний, удаваний договір з ОСОБА_3.

 

ОСОБА_2. звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1. про визнання договору про сумісну діяльність недійсним з тих підстав, що такий може укладатись громадянами лише для задоволення своїх особистих побутових потреб, а укладений ним з ОСОБА_1. договір таким не є.

 

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2006 року, первісний позов задоволено, а в задоволенні зустрічного відмовлено.

 

В касаційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на її необгрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.

 

Відповідно до ст. 202-1 ЦПК України 1963 року, який був чинним на час розгляду судом першої інстанції справи, при ухваленні рішення суд приймає рішення щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних (пропуск строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, а також доказів на їх підтвердження; правовідносин, зумовлених встановленими фактами; правової норми, яка регулює ці правовідносини.

 

Судом встановлено, що 2 листопада 2002 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. було укладено договір, відповідно до якого сторони зобов”язалися об”єднати свої зусилля та майно для реконструкції нежилої двоповерхової будівлі по АДРЕСА_1 в м. Одесі. Внеском ОСОБА_2. була сама будівля, яка належала йому на праві власності, а внеском ОСОБА_1. - кошти на її реконструкцію. Також сторони зобов”язалися після завершення реконструкції та прийняття будівлі в експлуатацію укласти договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2. повинен передати ОСОБА_1. 1/3 частку зазначеної будівлі в рахунок оплати понесених нею затрат на її реконструкцію.

 

Ухвалюючи рішення про визнання дійсною угоди купівлі-продажу 1/3 частки спірного нежилого приміщення, укладеної між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2., та визнаючи право власності на зазначену частку будівлі за позивачкою ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що та повністю виконала своє договірне зобов”язання та провела реконструкцію спірної будівлі, а відповідач на порушення умов договору відчужив її ОСОБА_3.

 

 

 

Однак, при цьому на порушення вимог ст. 203 ч.1 п.8 ЦПК України 1963 року, який був чинним на час ухвалення рішення, судом не зазначено назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, за яким прийнято таке рішення. Разом з тим, в рішенні суд зазначив цілий статей ЦК України 2003 року, які не регламентують підстав та порядку визнання угод дійсними, до того ж зазначений Кодекс набув чинності з 1 січня 2004 року, не має зворотної дії в часі і не поширюється на спірні правовідносини.

 

Не з”ясовано також судом чи є укладений між ОСОБА_1. та         ОСОБА_2. договір угодою про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, та чи вправі позивачка на підставі цього договору вимагати визнання права власності на частку будівлі, чи може претендувати лише на відшкодування своїх затрат на її реконструкцію.

 

На порушення ст.ст. 40, 62 ЦПК України 1963 року судом не дано оцінки наявним в справі доказам, відповідно до яких замовником ряду робіт по реконструкції спірної будівлі була не позивачка, а приватне підприємство “ІНФОРМАЦІЯ_1”   ( т. 1, а.с. 56-61), власником якого є ОСОБА_2. (т.1, а.с. 95).

 

Не встановлено судом і обсягу затрат, понесених позивачкою на реконструкцію спірної будівлі, хоча це має значення для вирішення справи, оскільки розмір таких прямо передбачений п. 2 укладеного між сторонами договору.

 

Не взято до уваги і того, що відповідно до п.п. 3, 4, 6 договору ОСОБА_2. зобов”язаний передати у власність ОСОБА_1. 1/3 частку будівлі по закінченні її реконструкції та здачі в експлуатацію та не з”ясовано чи здано будівлю в установленому порядку в експлуатацію.

 

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним укладеного ОСОБА_2. з ОСОБА_3. договору купівлі-продажу будівлі, суд виходив з того, що такий проведено на порушення укладеного з ОСОБА_1. договору, до того ж цей договір є фіктивним та удаваним.

 

Однак, при цьому судом не з”ясовано яким чином порушується право позивачки на всю будівлю, якщо ОСОБА_2. після виконання нею договірного зобов”язання повинен передати їй у власність лише 1/3 її частку.     

 

Не звернув на зазначене уваги і апеляційний суд.

 

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ст. 338 ч. 2 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

 

 

 

Керуючись ст.ст. 336 ч.1 п.2, 338 ч.2, 344 ч.1 п.2 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

 

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2006 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

 

Головуючий                                                                          Ю.Л.Сенін

 

Судді:                                                                                    Є.Ф.Левченко

 

                                                                                               Л.М.Лихута

 

                                                                                              Л.І.Охрімчук

 

                                                                                              Я.М.Романюк