АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 березня 2014року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Шахової О.В.,
при секретарі Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2014 в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: комунальне підприємство «Хрещатик», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, виселення з житлового приміщення, -
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, в якому просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належною їй квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її у квартиру, виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 із квартири без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 09.12.2009 між її колишнім чоловіком ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу АДРЕСА_1. Проте, 04.04.2013 було ухвалено рішення за її позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та їй було виділено у власність зазначену квартиру, але потрапити до квартири не є можливим, оскільки у квартирі проживає ОСОБА_1
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2014 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: комунальне підприємство «Хрещатик», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, виселення з житлового приміщення - задоволено частково.
Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні та розпорядженні власністю - квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 у зазначену квартиру.
Справа № 757/17479/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/3682/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
В задоволенні інших вимог позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 38,23 грн. удового збору.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 38,23 грн. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38,23 грн. судового збору.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, третьою особою - ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що постановлене за неповного дослідження обставин, які мають значення для справи, суд дав невірну оцінку зібраним доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт вважає, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є удаваним правочином. Також апелянт зазначає про порушення при ухваленні рішення судом норм матеріального права, зокрема не застосування положень ст. ст. 256, 257 та ст. 261 ЦК України, так як позивачем пропущено строк позовної давності. На підставі викладеного, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, не погоджуючись із вищезазначеним рішення суду, апеляційну скаргу подано і представником позивача. В апеляційній скарзі представник позивача посилається на неповне та необ'єктивне дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для справи, а також для правильного її вирішення, в зв'язку з чим рішення суду оскаржує в частині, що стосується відмови у задоволенні вимог про виселення з квартири ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, оскільки вважає, що відповідачі по справі на даний час не мають жодних законних підстав на проживання в квартирі АДРЕСА_1. А тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали подану ними апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 просили відхилити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, вважають рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог законним і обґрунтованим, просили дану апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду в цій частині залишити без змін. Разом з тим, позивач та її представник підтримали подану ними апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову .
Відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник третьої особи КП «Хрещатик» в судове засідання не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомили. Тому, в порядку ст. 305 ч. 2 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власність шляхом вселення ОСОБА_2 у квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі порушують права позивача, оскільки вона як власник має право користуватися своєю власністю безперешкодно. Відмова в задоволення іншої частини позовних вимог мотивована тим, що нормами закону, на які позивач посилалася при звернення до суду із позовом, а саме ст. 317 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, не передбачений порядок виселення, який може бути застосований до відповідачів за умови, що вони вселися у спірну квартиру на законних підставах, а тому вважав їх необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири серії ВМК №511485, 09.12.2009 за реєстровим №7111 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу ОСОБА_8, ОСОБА_3 (продавець) продала, а ОСОБА_5 (покупець) купив (прийняв у власність) АДРЕСА_1 /а.с.6-8/. Даний договір, на час розгляду справи судом не визнаний недійсним, а отже виходячи з презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України, є правомірним.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.04.2013, яке набрало законної сили, поділено майно, набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_2 під час шлюбу таким чином, що у власність позивачки ОСОБА_2 виділено, зокрема, АДРЕСА_1 /а.с.11/.
Згідно ст. 61 ЦПК України, обставини встановленні судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, право власності ОСОБА_2 щодо вказаної квартири не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.
В порядку ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Крім того, ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На даний час в АДРЕСА_1 проживають відповідачі, що ними не заперечувалось в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Вказане вбачається також як із змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 , так і було визнано ним і в судовому засіданні апеляційного суду.
Таким чином, враховуючи, що права власника є порушеними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, тобто суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач правомірно вимагає усунення порушень її права користування спірною квартирою, у порядку, встановленому законодавством, в тому числі шляхом її вселення.
При цьому необхідно зазначити про безпідставність доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо застосування строків позовної давності, так як за змістом статті 391 ЦК позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.
Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими, задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Разом з тим, проживання сторонніх осіб в квартирі є перешкодою для власника здійснювати свої передбачені законом права власності і виселення цих осіб є способом усунення порушення прав власника.
Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-319 ЦК України), то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.
Відповідно до положення ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів сім'ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. А в силу ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартри), що є у приватній власності громадян, не можу бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено право користування жилим будником (квартирою), крім випадків встановлених законодавством Союзу РСР та Української РСР.
В силу п.1 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
А отже, право власності ОСОБА_1, ОСОБА_3 на спірну квартиру припинилось з моменту її відчуження, тобто з 09.12.2009.
Таким чином, на час розгляду справи відповідачі є такими, що втратили право користування даним приміщенням в зв'язку з припиненням права власності, не будучи членами сім'ї нового власника та без наявності згоди нового власника займають вказане приміщення, тобто здійснюють користування ним без відповідних правових підстав чим створюють перешкоди у користуванні нового власника.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нормами закону, не передбачений порядок виселення, який може бути застосований до відповідачів за умови, що вони вселися у спірну квартиру на законних підставах, оскільки законних підстав для проживання відповідачів у спірній квартирі судом не встановлено, натомість встановлено наявність перешкод у користуванні власністю. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими, а тому її апеляційна скарга підлягає задоволенню
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 цього Кодексу порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог про виселення. В іншій частині рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312-315, 319 ЦПК України колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2014 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: комунальне підприємство «Хрещатик», про виселення з житлового приміщення та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: комунальне підприємство «Хрещатик», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового приміщення - задовольнити.
Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: