АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц /796/2099/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - ВеличкоТ.О.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана її представником ОСОБА_3, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
встановила:
В квітні 2013 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики на загальну суму 1513267 грн. 70 коп.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року позов задоволено : стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг згідно з розпискою від 16.03.2011 року в розмірі 479 580 грн., 3% річних за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 16 989 грн., борг згідно з розпискою від 29.08.2012 року в розмірі 1 007 917 грн. 30 коп., 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 8781 грн. 40 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 грн., а всього - на загальну суму 1 516 708 грн. 70 коп.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначала, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відсутність відповідача, яка перебувала на лікарняному, про що суд був повідомлений належним чином. У зв'язку чим відповідач була позбавлена можливості подати свої заперечення та клопотання про призначення експертизи. Вказувала, що ОСОБА_2 не писала розписку, копія якої знаходиться в матеріалах справи. Між сторонами дійсно були відносини позики, але не з тієї розписки, яка була надана позивачем. Крім того, відповідач виконала свої зобов'язання з оплати позики за дійсною розпискою, у зв'язку з чим у позивача не може бути оригіналу дійсної розписки.
В судове засідання апелянт та її представник повторно не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; клопотання апелянта про повторне відкладення розгляду справи судом відхилено, оскільки належних доказів причин поважності неявки в судове засідання нею не подано, як і щодо причин неявки представника ОСОБА_3
Представник позивача в судовому засіданні вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки відповідача ОСОБА_2 від 16 березня 2011 року, вона взяла в борг у ОСОБА_4 60000 доларів США, зобов'язавшись повернути до 16.10.2011 року. Зі змісту розписки вбачається, що строк повернення боргу сторони продовжили до 10 лютого 2012 року.
Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 29 серпня 2012 року, відповідач взяла в борг у позивача суму в розмірі 126 100 доларів США, які зобов'язалась повернути до 01.01.2013 року.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений у розписках термін виконання своїх грошових зобов'язань ОСОБА_2 борг позивачу не повернула, а тому сума боргу становить: згідно з розпискою від 16.03.2011 року у розмірі 60 000 доларів США, що станом на 10.02.2013 року за офіційним курсом НБУ становить 479 580 грн. Сума боргу згідно з розпискою від 29.08.2012 року у розмірі 126 100 доларів США станом на 10.02.2013 року за офіційним курсом НБУ становить 1 007 917 грн. 30 коп.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 ЦК України судом визнано також обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 3% річних за період прострочення виконання зобов'язань. Три проценти річних за період прострочення виконання зобов'язань по розписці від 16.03.2011 року за період з 10 лютого 2012 року по 17 квітня 2013 року становлять суму 16689 грн.
Три проценти річних від простроченої суми згідно з розпискою від 29.08.2012 року за період з 02 січня 2013 року по 17 квітня 2013 року становлять суму 8781 грн. 40 коп.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Норми матеріального права - ст. 509, 525, 526, 530, 625, 1049 ЦК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не містить чіткого та обґрунтованого викладу обставин, якими вона заперечує позовні вимоги. Апелянт вказує, що дійсно між сторонами були відносини позики, але не за тією розпискою, що є в матеріалах справи. Апелянт припускає, що, можливо, в матеріалах справи міститься підроблена розписка, та посилається на те, що свої зобов'язання за іншою розпискою вона виконала. При цьому зазначені доводи апелянта не містять ні дати написання інших розписок, ні розміру отриманих та повернутих сум грошових зобов'язань.
Зазначені доводи колегія суддів вважає необґрунтованими і безпідставними.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з правовою позицією, викладеною Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13, застосування якої в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Як вбачається з матеріалів справи, оригінали розписок ОСОБА_2 від 16.03.2011 року на суму 60 000 доларів США та від 29.08.2012 року на суму 126 100 доларів США були оглянуті судом в судовому засіданні, про що на копіях зроблені відповідні записи ( а.с. 5-6).
Виходячи зі змісту норм ст. 545 ЦК України, наявність оригіналів розписок ОСОБА_2 у позивача ОСОБА_4 свідчить про невиконання відповідачем боргових зобов'язань за договорами позики.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Однак, заперечуючи проти дійсності наданих позивачем розписок, відповідач посилалась на припущення, що розписка є підробленою, і ця обставина може бути спростована шляхом проведення судово-почеркознавчої експертизи. Разом з тим, не зважаючи на тривалість часу розгляду справи в судах, відповідачем такого клопотання заявлено не було.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що дана справа була вперше розглянута Святошинським районним судом 12 червня 2013 року та судом було ухвалено заочне рішення. 05.09.2013 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про перегляд вказаного заочного рішення. Вказана заява була судом задоволена, ухвалою суду від 20.09.2013 року заочне рішення було скасоване, а справа призначена до судового розгляду на 01.10.2013 року.
Однак під час повторного розгляду справи судом першої інстанції відповідач та її представники не звертались до суду з клопотанням про призначення судово-почеркознавчої експертизи, а в призначені судові засідання на 01.10.2013 року, 14.10.2013 року та 14.11.2013 року не з'явились, при цьому про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать неодноразові письмові клопотання про відкладення розгляду справи. В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та її представник також зазначеного клопотання не заявляли.
Доводи апелянта щодо порушення судом норм процесуального права та позбавлення її права брати участь в судовому засіданні - суперечать матеріалам справи та є безпідставними, оскільки з матеріалів справи встановлено, що судові засідання відкладались судом неодноразово, за клопотанням відповідача та її представника.
Доводи апелянта щодо повернення боргу за наявними у матеріалах справи розписками - належними доказами не підтверджені. Наданий відповідачем до матеріалів справи аркуш паперу із записом «2.09 - 8200 - одна тисяча доларів» жодним чином не спростовує позовні вимоги та не підтверджує виконання зобов'язань за договорами позики від 16.03.2011 року та від 29.08.2012 року, що були укладені між сторонами.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що між сторонами було укладено договори позики, на підтвердження яких відповідач видала розписки від 16.03.2011 року та від 29.08.2012 року про передачу їй грошових коштів відповідно у сумах 60 000 доларів США та 126 100 доларів США.
Оскільки на час розгляду справи в суді відповідач свої зобов'язання за договорами позики не виконала, заборгованість не повернула, то сума боргу у вищевказаному розмірі з перерахуванням за правилами ст. 533 ЦК України у національну валюту, а також 3% річних, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що ним допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: