Копія
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2014 року місто Севастополь 11 год. 28 хв. Справа №827/3158/13-а
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
судді - Водяхіна С.А.,
секретар - Прокопенко О.О.,
за участю:
представника позивача - Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі - Дерябкіної Вікторії Любомирівни, посвідчення серії НОМЕР_2 від 19 листопада 2013 року;
представників відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність від 17 січня 2014 року б/н; ОСОБА_4, посвідчення адвоката НОМЕР_3 від 19 січня 2004 року, довіреність від 17 січня 2014 року б/н;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2013 року Державна податкова інспекція у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м.Севастополі звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 401 166 грн. 06 коп., з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3 006 грн. 59 коп., зі штрафних санкцій у розмірі 510 грн.00 коп.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем узгоджені суми грошового зобов'язання, визначені у податкових деклараціях платником, та нараховані контролюючим органом, у добровільному порядку у строки, встановлені законодавством, не сплачуються.
У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представники відповідача проти задоволення позову заперечували в повному обсязі, з підстав, викладених у запереченнях на позов, просили у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця Нахімовською районною державною адміністрацією м.Севастополя 11 травня 2007 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30 жовтня 2013 року за № 17472209. Перебуває на обліку як платник податків та зборів у ДПІ у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м.Севастополі з 16 травня 2007 року.
20 липня 2012 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до контролюючого органу було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2012 року, у якій самостійно визначено грошове зобов'язання до сплати у бюджет у розмірі 33 571 грн. 00 коп.
20 серпня 2012 року підприємцем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2012 року, у якій визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44 395 грн. 00 коп.
22 жовтня 2012 року відповідачем подано податкову декларацію з цього ж податку за вересень 2012 року, у якій до сплати визначено суму 1 128 грн. 00 коп.
В подальшому підприємцем були уточнені показники цього періоду.
Так, 09 січня 2013 року ФОП ОСОБА_2 подано до ДПІ у Нахімовському районі ГУ Міндоходів у м.Севастополі уточнюючий розрахунок податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2012 року, у якому підприємець збільшив собі суму грошового зобов'язання з податку на суму 8 500 грн. 00 коп. та донарахував штрафну санкцію у сумі 255 грн.00 коп.
14 травня 2013 року відповідачем подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2012 року, у якому підприємець збільшив собі суму грошового зобов'язання з податку на суму 16 667 грн. 00 коп. та донарахував штрафну санкцію у сумі 500 грн.00 коп.
20 листопада 2012 року ФОП ОСОБА_2 надав податкову декларацію за жовтень 2012 року, у якій самостійно визначив грошове зобов'язання до сплати у бюджет у розмірі 15 267 грн. 00 коп..
06 грудня 2012 року уточнюючим розрахунком за жовтень 2012 року платник збільшив грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 333 грн. 00 коп. та визначив штрафну санкцію у сумі 400 грн. 00 коп.
20 грудня 2012 року ним подано до контролюючого органу декларацію за листопад 2012 року на суму 2 304 грн. 00 коп..
Уточнюючим розрахунком за листопад 2012 року, наданим 21 січня 2013 року, ФОП ОСОБА_2 збільшив суму грошового зобов'язання у розмірі 4 463 грн. 00 коп. та визначив суму штрафної санкції у розмірі 134 грн. 00 коп.
13 лютого 2012 року платником надано уточнюючий розрахунок за листопад 2012 року, яким додатково збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 342 грн. 00 коп. та визначено штрафну санкцію - 520 грн. 00 коп.
21 січня 2013 року підприємцем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2012 року, у якій визначено грошове зобов'язання у розмірі 43 389 грн. 00 коп.
20 лютого 2013 року ФОП ОСОБА_2 подано податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2013 року, у якій визначено грошове зобов'язання у розмірі 21 694 грн. 00 коп.
20 березня 2013 року підприємцем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 року, у якій визначено грошове зобов'язання у розмірі 45 434 грн. 00 коп.
22 квітня 2013 року платником подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 року, у якій визначено грошове зобов'язання у розмірі 8 448 грн. 00 коп.
19 липня 2013 року підприємцем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2013 року, у якій визначено грошове зобов'язання у розмірі 27 755 грн. 00 коп.
20 серпня 2013 року платником подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2013 року, у якій визначено грошове зобов'язання у розмірі 48 855 грн. 00 коп.
Уточнюючим розрахунком за липень 2013 року, наданим 08 листопада 2013 року, ФОП ОСОБА_2 збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 576 грн. 00 коп. та визначив суму штрафної санкції у розмірі 79 грн. 00 коп.
10 грудня 2013 року уточнюючим розрахунком за вересень 2013 року платник збільшив грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 11 090 грн. 00 коп. та суму штрафної санкції у сумі 333 грн. 00 коп.
У встановлений законодавством строк самостійно визначені суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_2 сплачені не були, у зв'язку з чим сума заборгованості відповідача з податку на додану вартість за зазначеними деклараціями склала 367 432 грн. 00 коп.
Також працівниками ДПІ у Нахімовському району м.Севастополя ДПС з 28 вересня 2012 року по 11 жовтня 2012 року було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.
В ході перевірки були встановлені та зафіксовані в акті перевірки від 18 жовтня 2012 року № 2233/10/17/НОМЕР_1 порушення платником податків норм статті 57 Податкового кодексу України, а саме: зафіксовані факти несвоєчасної сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Також встановлено порушення платником податків пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, а саме: подання до контролюючого органу розрахунку про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за формою 1-ДФ за період 4 квартал 2011 року, з відображенням відомостей про суми доходів не у повному обсязі.
За результатами перевірки керівництвом ДПІ у Нахімовському району м.Севастополя ДПС винесені податкові повідомлення-рішення від 31 жовтня 2012 року про визначення штрафних санкцій з податку на додану вартість: № 2233/10/171/НОМЕР_1 на суму 18 366 грн. 30 коп. та № 2233/10/171/НОМЕР_1 на суму 734 грн. 50 коп., та про застосування штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб № 000000650171 у розмірі 510 грн. 00 коп.
Податкові повідомлення-рішення отримані особисто ОСОБА_2, про що свідчить його підпис на корінцях податкових повідомлень-рішень.
Несплата самостійно визначених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, призвела до виникнення податкового боргу у розмірі, що заявляє позивач до стягнення у позові.
Станом на момент виникнення заборгованості за платником обліковувалася недоїмка у розмірі 177 265 грн.13 коп., яка почала виникати з 30 квітня 2011 року.
Відповідно до норм пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З матеріалів справи встановлено, що сплачені відповідачем кошти у період з 30 липня 2012 року зараховани у рахунок погашення заборгованості, що утворилася раніше.
Також після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму податкового боргу ФОП ОСОБА_2 у порядку, визначеному підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, нараховувалася пеня, розмір якої склав 14 633 грн. 26 коп..
19 червня 2012 року ФОП ОСОБА_2 подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2011 рік, у якій визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 2 161 грн. 35 коп. Згідно з рядком 08 Додатку 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік від 25 червня 2012 року розмір квартальних авансових платежів з податку, що підлягають сплаті до бюджету у наступному звітному році, складає 540 грн.34 коп.
Податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб сплачено відповідачем частково, несплата суми 18 грн. 13 коп. призвела до утворення податкового боргу.
09 лютого 2013 року ФОП ОСОБА_2 подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік, у якій визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 586 грн. 62 коп. Згідно з рядком 08 Додатку 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік розмір квартальних авансових платежів з податку, що підлягають сплаті до бюджету у наступному звітному році, складає 494 грн.16 коп.
Сума податкових зобов'язань та авансові платежі, самостійно визначені платником податків, сплачені ним не були, що призвело до збільшення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб.
Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму податкового боргу ФОП ОСОБА_2 відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 нараховувалася пеня, розмір якої склав 425 грн. 20 коп.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно зі статтею 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Крім випадків, передбачених податковим законодавством, відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається до контролюючого органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 56.11 статті 56 зазначеного Кодексу не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Відповідно до статті 203 Розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Згідно з пунктом 177.5 статті 177 Розділу ІV «Податок на доходи фізичних осіб» фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада (підпункт 177.5.1 пункту 177.5 статті 177). Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати (підпункт 177.5.3 пункту 177.5 статті 177).
За нормами пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, згідно з пунктом 57.1 статті 57 Кодексу, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Кодексу з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
На підставі аналізу доказів по справі та норм матеріального права судом встановлено факти узгодженості грошових зобов'язань ФОП ОСОБА_2, несплата яких призвела до виникнення податкової заборгованості перед бюджетом, яка підлягає погашенню.
Судом не приймаються до уваги доводи представників відповідача щодо закриття провадження у справі, адже спір не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки податковий орган з метою стягнення коштів за податковим органом має право на звернення до суду виключно шляхом внесення подання, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 17 Кодексу передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно з пунктом 5 частини другої цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
За змістом статті 50 Кодексу сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України визначені права контролюючих органів. Контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
За змістом пунктів 95.3, 95.4 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Особливості стягнення податкового боргу фізичної особи встановлені спеціальною нормою пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України, згідно з якою орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Отже, з наведеного вбачається, що податковий орган у разі несплати у добровільному порядку заборгованості фізичною особою-підприємцем повинен звертатись до суду саме з позовом, а не поданням у порядку статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, суд не погоджується з висновком відповідача про те, що норми статті 95 Податкового кодексу України кореспондуються виключно з нормами частини першої статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, що позбавляє контролюючий орган права звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
В інформаційних листах Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2011 року №571/11/13-11, від 02 лютого 2011 року № 149/11/13-11, на які посилається відповідач, зазначено про право податкового органу ініціювання стягнення коштів за податковим боргом шляхом внесення подання, а не про обов'язок звертатися саме у такий спосіб. Не містять зазначені листи й заборони прийняття та розгляду судами зазначених позовів.
Відповідно до пункту 2 листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2011 року №571/11/13-11 порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України. Подання органу державної податкової служби про стягнення коштів за податковим боргом у порядку статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України може бути внесено протягом двадцяти чотирьох годин з моменту спливу 60 днів, наступних за днем надіслання платникові податків податкової вимоги.
За змістом пункту 3 листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2011 року №571/11/13-11 у разі залишення без розгляду подання податкового органу внаслідок відсутності поважних причин для поновлення встановленого статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України строку податковий орган не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження. Згідно з пунктом 5 зазначеного листа закриття провадження у справі за поданням податкового органу не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.
У пункті 5 листа від 22 квітня 2011 року №571/11/13-11 та пункті 9 листа від 02 лютого 2011 року № 149/11/13-11 Вищий адміністративний суд України також зазначив, що суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Наявність спору про право в окремих випадках може бути виявлена також і після відкриття провадження у справі за відповідним поданням. У такому разі судам необхідно закривати провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу.
Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що у ході розгляду справи ФОП ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог ДПІ у Нахімовському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі, зокрема, з підстави невручення йому податкової вимоги. Вказане свідчить про ознаки наявності спору про право та, відповідно, вказує на правомірність розгляду спору у загальному порядку позовного провадження.
До того ж, у даній справі відповідачем у справі є фізична особа-підприємець.
Стягнення податкового боргу з платника податку, що є фізичною особою, повинно здійснюватися з урахуванням вимог пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України.
Зміст вимоги про стягнення суми податкового боргу з фізичної особи не тотожний змісту вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, передбаченого статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому вирішення справ за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу з платника податків - фізичної особи повинно здійснюватися за загальними правилами позовного провадження.
Аналогічна думка викладена у першому пункті листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2011 року №571/11/13-11.
Також безпідставним є посилання відповідача на необхідність виставлення окремої податкової вимоги на суму 404 682 грн. 65 коп., яка заявляється податковою інспекцією до стягнення у позові, у зв'язку з наступним.
Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Згідно пунктів 59.1, 59.3, 59.4 статті 59 Кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Підпунктом 59.5 статті 59 Кодексу (у редакції, яка діяла на час направлення податкової вимоги) встановлено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Нахімовському районі м.Севастополя 5 квітня 2011 року сформовано та виставлено ОСОБА_2 податкову вимогу № 665. Сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями складала 28 грн. 56 коп.
Згідно з обліковою карткою платника з податку на доходи фізичних осіб зазначену суму заборгованості було сплачено платником 13.05.2011 року, проте відповідно до даних облікової картки платника з податку на додану вартість 30 квітня 2011 року утворилася заборгованість з цього податку, розмір якої збільшувався в подальшому та він був погашений в повному обсязі.
Отже, враховуючи те, що в повному обсязі після виставлення податкової вимоги податковий борг ФОП ОСОБА_2 погашений не був, підстав для додаткового надсилання податкової вимоги у контролюючого органу не було.
При цьому, суд зазначає, що, як вказано у листі Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2012 року N 1044/11/13-12, якщо розмір податкового боргу збільшився після надсилання податкової вимоги, то податковий орган не повинен надсилати нову податкову вимогу незалежно від того, з якого саме податку збільшився податковий борг - із того, що зазначений у податковій вимозі, чи з іншого. При цьому заявник (позивач) не повинен подавати до суду доказів, що підтверджують надсилання повторних податкових вимог у разі, якщо податковий борг збільшився після надсилання податкової вимоги.
Разом з цим, судом встановлено, що податковим органом 05 квітня 2011 року було сформовано податкову вимогу № 665, яку направлено ФОП ОСОБА_2 25 липня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
За нормами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (у редакції, яка діла на момент направлення податкової вимоги) податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Порядок листування з платником податків врегульований статтею 42 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 42.1 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів.
Згідно з пунктами 42.2, 42.3 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Якщо платник податків протягом чотирьох днів з дня надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів як таких, що не знайшли адресату, не звільняє платника податку від їх виконання.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що місцем проживання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є АДРЕСА_2. Ця адреса є податковою у розумінні Податкового кодексу України, її також зазначено у довідці про взяття на облік платника податків (а.с.11).
У деклараціях з податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік, долучених позивачем до матеріалів справи, платником податків зазначено також цю адресу.
При складанні акту перевірки від 18 жовтня 2012 року № 2233/10/17/НОМЕР_1 (а.с.73) працівниками ДПІ у Нахімовському районі м.Севастополя ДПС у підпункті 1.3.1 пункту 1.3 зафіксовано, що місцезнаходженням суб'єкта господарювання та податковою адресою є адреса: АДРЕСА_2.
Отже, саме цю адресу зобов'язаний був використовувати контролюючий орган при листуванні з платником податків.
Судом встановлено, що податкову вимогу від 5 квітня 2011 року № 665 було виставлено ДПІ у Нахімовському районі м.Севастополя та направлено 25 липня 2012 року за іншою адресою - АДРЕСА_1 (а.с.67-68). Вимогу було повернуто на адресу відправника з відміткою відділення поштового зв'язку про закінчення терміну зберігання.
Факт направлення податкової вимоги на неналежну адресу свідчить про відсутність підстав вважати її направленою та, відповідно, врученою.
Доказів правомірності направлення податкової вимоги на відповідну адресу позивачем у судовому засіданні не надано.
З огляду на такі обставини, враховуючи вимоги пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про передчасність вимог ДПІ у Нахімовському районі ГУ Міндоходів у м.Севастополі про стягнення з ФОП ОСОБА_2 заборгованості, адже стягнення коштів та продаж майна платника податків можливо проводити не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м.Севастополі такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову складено у повному обсязі 05 березня 2014 року.
Суддя З оригіналом згідно Суддя(підпис) С.А. Водяхін С.А. Водяхін