Справа № 22-ц-1643 Головуючий у 1-й інстанції: Білера П.П.
Категорія 39 Суддя - доповідач: Криворотенко В.І.
РІШЕННЯ іменем України
21 грудня 2006 р. колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Рибалки В.Г.,
суддів - Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.,
при секретарі - Чуприні В.І., в присутності осіб, які беруть участь в справі - позивачки ОСОБА_1., представника ЗАТ «Гадячсир» Микитенко Ю.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 вересня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Гадячсир», треті особи: Гадячській міськрайонний центр зайнятості, Гадячська міжрайонна виконавча дирекція Полтавського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, управління Пенсійного фонду України в м. Гадяч, відділення виконавчої дирекції м. Гадяч фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, відділення Державного казначейства м. Гадяч, про встановлення факту працевлаштування, зобов'язання роботодавця оформити трудову книжку про працевлаштування, здійснення обов'язкових внесків до установ соціального захисту за найманого працівника, стягнення моральної (немайнової) шкоди та поновлення строку звернення до суду, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1. 19 червня 2006 року звернулась до суду з позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона з 20 грудня 2004 року по 31 жовтня 2005 року була працевлаштована лаборантом в ЗАТ «Гадячсир». При прийнятті її на роботу 20 грудня 2004 року нею були надані роботодавцю копія паспорту, трудова книжка та копія ідентифікаційного коду. Запис про працевлаштування в трудову книжку на її ім'я внесений лише 01 вересня 2005 року, тобто з 20 грудня 2004 року по 01 вересня 2005 року всупереч вимогам чинного трудового законодавства України її трудовий стаж не зафіксований. Вказувала, що про дані обставини їй стало відомо лише 06 червня 2006 року. Тому просила суд поновити строк подачі позову про захист її трудових прав, встановити факт її працевлаштування з 20 грудня 2004 року по 01 вересня 2005 року на посаді лаборанта ЗАТ «Гадячсир», здійснити відповідний запис у трудовій книжці, зобов'язати відповідача здійснити перерахування відповідних соціальних внесків за неї як за найманого працівника, стягнути з нього спричинену такими діями моральну шкоду та покласти на нього судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 вересня 2006 року, яким в задоволенні її позовних вимог відмовлено за пропуском строку давності та стягнуто з неї 267 грн. судового збору в доход держави та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та постановити нове рішення про направлення справи на новий розгляд. Вказує, що судом першої інстанції необгрунтовано відмовлено в задоволенні її вимоги щодо поновлення строку звернення до суду, і що захист особистих немайнових прав строком давності не обмежений. Зазначає також, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні низки її клопотань та стягнуто судові витрати у невірному розмірі.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ЗАТ «Гадячсир» зареєстровано 14 квітня 2005 року.
01 вересня 2005 року ОСОБА_1. укладено трудовій договір з відповідачем, в якому п. 9.1. передбачено, що термін дії договору - з 01 вересня 2005 року по 31 жовтня 2005 року. Позивачкою особисто підписано даний трудовій договір та заяву про прийняття на роботу.
31 жовтня 2005 року позивачку було звільнено з ЗАТ «Гадячсир» із вчасною видачею їй трудової книжки.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши матеріали і перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Доводи апелянта про те, що судом необгрунтовано відмовлено в задоволенні її вимоги стосовно поновлення строку звернення з позовом внаслідок того, що стосовно захисту особистих немайнових прав строк давності не застосовується, на думку колегії суддів, є необгрунтованими, оскільки в даному випадку йдеться не про порушення будь-якого особистого немайнового права позивачки, а про порушення її трудових прав, щодо яких спеціальною нормою - ст. 233 КЗпП України передбачено тримісячний строк давності, пропущення якого з поважних причин ОСОБА_1. всупереч вимог ст. 60 ч. 1 ЦПК України ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не довела.
Посилання апелянта на порушення судом при відмові в задоволенні її клопотань норм процесуального права не є підставою для перегляду судового рішення.
Твердження апелянта ОСОБА_1. про те, що вона з 20 грудня 2004 року по 01 вересня 2005 року працювала саме у відповідача ЗАТ «Гадячсир» не знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, при цьому ОСОБА_1. зазначила, що її в грудні 2004 року приймав на роботу підприємець ОСОБА_2., який був ІНФОРМАЦІЯ_1 -там же було її робоче місце, там вона і отримувала заробітну плату. ЗАТ «Гадячсир» в той період заробітну плату їй не виплачував.
Місцевий суд, на думку колегії суддів, достатньо повно з'ясував обставини справи, належним чином перевірив доводи та заперечення кожної сторони, дослідив всі наявні докази в справі і дав їм оцінку, що ґрунтується на всебічному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні на підставі ст. 212 ч.І ЦПК України, і на підставі цього зробив вірний та обґрунтований висновок, відмовивши ОСОБА_1., як вбачається зі змісту рішення, в задоволенні її позовних вимог в зв'язку з їх недоведеністю та на підставі пропуску строку давності.
В той же час, судом першої інстанції, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, на думку колегії суддів, помилково стягнуто з позивачки 267 грн. судового збору в доход держави, з яких 250 грн. - за вимоги щодо відшкодування спричиненої моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 4 ч.І п.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 позивачі - робітники та службовці - за позовами з вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати державного мита. Тобто ОСОБА_1. звільнена від сплати судових витрат, а тому згідно вимог ст. 88 ЦПК України в разі залишення позову без задоволення з неї не повинні стягуватись судові витрати, а у випадку документального підтвердження відповідачем понесення ним певних судових витрат, останні компенсувалися б йому за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В зв'язку з цим рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з позивачки судового збору в сумі 267 грн., зі звільненням останньої від сплати даних витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. 307 ч.І п.2, ст. 309 ч.4, ст. 314 ч.2, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 вересня 2006 року в даній справі скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору в сумі 267 грн. в доход держави, звільнивши її від сплати даного збору.
В іншій частині ріпіення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 вересня 2006 року в даній справі залишити без змін.
Рішення набрало законної сили і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення.