Єдиний унікальний номер 233/8158/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2624/2014
Головуючий в 1 інстанції: Леміщенко О.О.
Доповідач: Жарова Ю.І.
Категорія: 20
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Никифоряка Л.П.,
суддів Супрун М.Ю., Жарової Ю.І.,
при секретарі Маханько В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу,-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений аванс в розмірі 14387,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач по справі, ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2014 року скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку доказам по справі. Також апелянт зазначає, що суд розглянувши наявність між сторонами договору купівлі-продажу, складеного в простій письмовій формі, взяв до уваги обставини, вказані в цьому договорі як доказ, але при цьому визнав цей договір недійсним, вийшовши за межі позовних вимог, також визнав, що передані грошові суми є не завдатком, а авансом.
До судового засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення на його адресу рекомендованих листів (а.с. 71).
Відповідач у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивача, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без зміни з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.06.2007 року між сторонами підписано договір купівлі-продажу нерухомого майна. Даний договір не посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдино майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно зі статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Таким чином, договір купівлі-продажу, підписаний сторонами 14.06.2007 року є неукладеним, оскільки він не відповідає вимогам законодавства на момент його укладення, а саме: не посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації.
Разом з тим, встановлено та не оспорювалося сторонами, що відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача ОСОБА_2 1700,00 доларів США в рахунок оплати за будинок за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується розписками від 14.06.2007 року та від 16.06.2008 року.
Крім того, позивачем ОСОБА_1 в під час розгляду справи було визнано факт того, що він отримав від позивача ОСОБА_2 100 доларів США в рахунок оплати будинку для оплати послуг з реєстрації права власності на будинок, тому цей факт також вважається доведеним відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, згідно якої обставини, визнані сторонами та особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Суд першої інстанції правомірно не прийняв в якості належного доказу розписку ОСОБА_2 від 20.03.2010 року про отримання від ОСОБА_1 1700 доларів США в рахунок оплати за будинок, оскільки ця розписка написана самим позивачем, не містить підпису відповідача, факт передачі коштів не визнається відповідачем. Клопотання позивача ОСОБА_2 про допит в якості свідка ОСОБА_3, та ОСОБА_4 для підтвердження цього факту також правомірно залишено судом без задоволення, оскільки факт передачі грошових коштів не може бути підтверджено показаннями свідків, що випливає за аналогією права зі ст. 1051 ЦК України, згідно якої, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що кошти отримані відповідачем 14.06.2007 року у сумі 1000,00 доларів США та 16.06.2008 року у сумі 700 доларів США за своєю правовою природою є авансом.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Судом також зроблено вірний висновок, що хоч в розписці від 14.06.2007р. і вживається термін "завдаток", проте ця сума є авансовим платежем, так як між сторонами не існувало самого зобов'язання щодо купівлі-продажу будинку.
Тобто внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами. Оскільки договір купівлі-продажу будинку в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то передані відповідачу грошові кошти у розмірі 700,00 доларів США є авансом.
Отже, матеріалами справи стверджується, що позивач передав, а відповідач прийняв у якості авансу 1800 доларів США, які підлягають поверненню, оскільки через те, що договору купівлі-продажу між сторонами не було укладено, то немає жодних правових підстав для володіння такими коштами відповідачем. Відтак, ці кошти підлягають стягненню з відповідача.
Згідно із довідкою Димитровського відділення «Райффайзен Банк Аваль», станом на 12.07.2013 року, курс долара НБУ складав 7,993 грн.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплаченого в розмірі 14387 грн. 40 коп. авансу.
Довід апеляційної скарги, що судом не було застосовано строк позовної давності, судовою колегією на приймається до уваги, оскільки, відповідно до статті 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, де позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог ст.. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України).
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач до суду із заявою про застосування строку позовної давності не звертався, письмово або усно не зазначав про сплив строку позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги в своїй більшості стосуються оцінки доказів.
Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.
Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.
За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності.
Судді: