Номер провадження № 22-ц/785/2936/14

Головуючий у першій інстанції Вінська Н.В.

Доповідач Луняченко А. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі :

головуючого Луняченко А.В.

суддів Ісаєвої Н.В., Косогор Г.О.

при секретарі Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за договором позики,-

встановила:

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 пеню за несвоєчасне повернення грошей за договором позики, який був укладений між сторонами 31 травня 2005 року. за його умовами, позивач надав відповідачу позику у розмірі 12 000 доларів США, яку відповідач зобов'язався повернути до 31 травня 2007 року. У разі несвоєчасного повернення позики, ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі 1% від суми. У зв'язку з тим, що позика повернута не була, рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 серпня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_2 94 680 грн. боргу, однак до теперішнього часу відповідач борг не повернув, у зв'язку з чим ОСОБА_3 просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2012 року позов задоволене. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню за договором позики у розмірі 345 582 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року рішення апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2013 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до цього суду.

На рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2012 року була принесена апеляційна скарга ОСОБА_2, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Сторони у судове засідання не з'явились, будучи належним чином сповіщені про час та місце слухання справи, і така неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2005 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, відповідно до якого останній отримав від першого валютні цінності, які визначені родовими ознаками, а саме 12 000 доларів США, що підтверджується борговою розпискою відповідача з цією датою. Кінцевим строком повернення такої позики, обумовленим даною розпискою, встановлено 31 травня 2007 року. Умовами угоди також передбачено, що у випадку неповернення боргу в обумовлений термін, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцеві пеню у розмірі одного відсотка від суми позики за кожен день прострочення.

Відповідач ОСОБА_2 в своїх письмових зверненнях до суду та його представник, яка надавала пояснення у судових засіданнях, не заперечували факт складання першим вказаної боргової розписки. Зазначене не спростовували і допитані у судовому засіданні свідки.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із досліджених судом першої інстанції обставин справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, отриману суму іноземної валюти ні у термін, визначений угодою, ні до цього часу позивачу не повернув.

Предметом даної позики є валютні цінності (долари США), які за своєю природою вважаються речами, визначеними родовими ознаками. Виходячи з вищенаведеної норми закону, за якою позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, то для відновлення права власності позикодавця на предмет позики (12 000 доларів США) позичальник, що не бажає добровільно її повернути, має відшкодувати її вартість у гривнях, сплативши таку грошову суму, за яку позикодавець зміг би придбати вказану кількість іноземної валюти. Вартість такої позики має розраховуватися за офіційним курсом долара США, встановленим Національним Банком України на день розгляду справи. Станом на 03 серпня 2010 року офіційний курс долара США становив 7,89 гривень за 1 долар. Отже, в рахунок погашення позики стягненню з відповідача підлягала грошова сума у розмірі 94 680 гривень (12 000 х 7,89), а не 95 101 гривня 20 коп., які просив стягнути позивач.

Крім того, суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за неповернення ним даної позики, з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до повного виконання зобов'язання.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) в межах одного року перед зверненням кредитора до суду при наявності підстав для її нарахування здійснюється у межах строку позовної давності, її стягнення понад рік у разі подання заяви про застосування строку позовної давності можливе за умови поновлення цього строку.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

За ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

За ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи викладене, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача стягнення пені - у межах позовних вимог в сумі 345 582 гривень, підлягали задоволенню.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності у вимогах про стягнення неустойки. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначав, що річний строк позовної давності для стягнення з нього пені минув ще 01 червня 2008 р., тобто зі спливом року після кінцевої дати для повернення ним позики, встановленої договором, а тому підстав для задоволення такої позовної вимоги не має.

Однак, з такими доводами погодитися не можливо. Дійсно, відповідно до положень ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, і до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В даному випадку пеня, що була передбачена договором позики, визначена у відсотковому співвідношенні до вартості позики, яка нараховується за кожен день її неповернення. У такому разі, право на отримання пені виникає у кредитора за кожний окремий день прострочення виконання боржником свого зобов'язання і лише наступного дня після того, в якому не було виконано це зобов'язання. Отже, перебіг строку позовної давності для такої вимоги (додаткове зобов'язання) починається не від часу закінчення строку для виконання основного зобов'язання, а кожного наступного дня після того, в якому не було виконано додаткового зобов'язання. Зазначене також випливає із змісту ст. 266 ЦК України, якою передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Інакше кажучи, початок перебігу строку позовної давності для основної вимоги не є таким же і для додаткової, строк для якої повністю спливає лише зі спливом першого.

Таким чином, не може бути стягнута пеня тільки за ті дні прострочення виконання зобов'язання, після яких минуло більше року до моменту пред'явлення позову. За період, що залишився (за рік до пред'явлення позову і за весь час розгляду справи до ухваленнясудового рішення), строк позовної давності для стягнення пені не минув.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Головуючий ___________________ А.В. Луняченко

Судді ___________________ Г.О. Косогор

___________________ Н.В. Ісаєва