Справа №22ц-1899/2006 Головуючий у першій інстанції -Філатова Л.Б.
Категорія - цивільна Доповідач - Бойко О.В.
РІШЕННЯ іменем України
25 грудня 2006 року місто Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Бойко О.В.
суддів - Горобець Т.В., Квача М.О.
при секретарі -Тарасовець О.В.
з участю - ОСОБА_1, його представника адвоката
ОСОБА_2, прокурора, представника позивача -
адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 жовтня 2006 року по справі за позовом комунального підприємства житлово-комунального господарства Новозаводського району м. Чернігова до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2006 року КП ЖКГ Новозаводського району м. Чернігова
звернулось до ОСОБА_1. про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням -квартирою НОМЕР_1 в будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з 199НОМЕР_1 року відповідач виїхав зі спірної квартири і місце його перебування невідоме, заборгованість по квартирній платі станом на 01.05.2006 року становить 1209 грн.04 коп. і на даний час в квартирі ніхто не проживає. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 без поважної причини не проживає в спірній квартирі понад шість місяців і відповідно до ст.72 ЖК України втратив право користування цією квартирою.
В жовтні 2006 року КП ЖКГ Новозаводського району м. Чернігова подало до суду уточнюючу позовну заяву, в якій просило визнати ОСОБА_1. таким, що втратив право користування житловим приміщенням -квартирою НОМЕР_1 в будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, але на підставі ст. 107 ЖК України в зв"язку з його вибуттям на постійне місце проживання до іншого населеного пункту з 10.03.2001 року.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 жовтня 2006 року позовні вимоги задоволено частково, ОСОБА_1. визнано таким, що втратив право користування квартирою НОМЕР_1 будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 з 02.02.2002 року. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення місцевого суду як незаконне та постановлене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову КП ЖКГ Новозаводського району м. Чернігова. ОСОБА_1 апеляційну скаргу мотивує тим, що суд прийшов до невірного висновку про те, що він виїхав на постійне місце проживання в м. Бєлгород Російської Федерації, оскільки він знаходився там під опікою бабусі як неповнолітній після смерті своєї матері, потім навчався в університеті і після припинення навчання повернувся до спірної квартири, яка є єдиним місцем його проживання, де знаходяться всі його речі, меблі. Отримання паспорта громадянина Російської Федерації не може позбавити його права на житло в м. Чернігові. Апелянт посилається також на те, що особовий рахунок на спірну квартиру відкрито на нього, а та обставина, що він не сплачував квартирної плати та плати за комунальні послуги не може бути підставою для позбавлення його права на житло.
В судовому засіданні ОСОБА_1, його представник та прокурор підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представники позивача скаргу не визнали, просили в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з постановлениям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач обрав інше постійне місце проживання, де зареєструвався, жодної з дій щодо спірної квартири не вчинив, а тому на підставі ч.2 ст. 107 ЖК України втратив право на користування спірною квартирою з часу досягнення ним повноліття.
Проте, з таким висновком не може погодитись апеляційний суд.
По справі встановлено, що 25.10.199 НОМЕР_1 року померла ОСОБА_4 -мати відповідача, яка була наймачем державної квартири НОМЕР_1 в будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. Після її смерті в квартирі прописаним залишився відповідач ОСОБА_1, який був на той час неповнолітнім.
У 1999 році відповідач, закінчивши 9 класів в м. Чернігові, поїхав і проживав під опікою своєї бабусі ОСОБА_5 в Російській Федерації, де 27 липня 1999 року був зареєстрований за АДРЕСА_1 НОМЕР_10(а.с.40).
У 2001 році після закінчення школи він вступив до Бєлгородського університету споживчої кооперації на товарознавчо-комерційний факультет на денне відділення, де навчався до 20.09.2004 року та був відрахований наказом ректора НОМЕР_1-с від 20.09.2006 року, що підтверджується довідкою №390 від 15.11.2006 року.
В 2003-2004 роках відповідач припинив навчання і повернувся до м. Чернігова.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 12.04.19НОМЕР_15 року №2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" на ствердження вибуття особи на інше постійне місце проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, укладення трудового договору на невизначений строк, тощо).
Змінивши у даному випадку підставу позовних вимог, позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_1 обрав м. Бєлгород як місце свого постійного проживання, зокрема з 10.03.2001 року як вказано в позові.
Крім того, твердження позивача спростовуються матеріалами справи, показаннями свідків. Зокрема, із свідчень ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_1 у 2003 році повернувся до м. Чернігова, працював у м. Києві, з"являвся в спірній квартирі. Це не заперечує і сам позивач.
З наданої представником позивача ксерокопії виконавчого листа вбачається, що згідно рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 вересня 2004 року з ОСОБА_1. на користь КП ЖКГ Новозаводського району м. Чернігова стягнуто заборгованість по квартирній платі та комунальних послугах, що свідчить про те, що позивач станом на вересень 2004 року визнавав за АДРЕСА_1 право користування спірним житловим приміщенням. А наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування на житло.
Наявність у ОСОБА_1. самої по собі реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_10 відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням або для відмови особі у цьому.
Встановлено, що в м. Бєлгород відповідач виїхав не на постійне місце проживання, а спочатку знаходився там під опікою як неповнолітній, потім навчався, після припинення навчання повернувся до спірної картири, де залишились його речі.
За таких обставин суд прийшов до невірного висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 втратив право користування спірною квартирою в зв"язку із наявністю у нього чинної реєстрації у Російській Федерації.
Відповідно до пп. 1,3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду 1 інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи; та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На підставі вищевикладеного рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обгрунтованим, воно підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до
ОСОБА_1,
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, ст. 107 Житлового кодексу України, ст. 29 ЦК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 жовтня 2006 року- скасувати.
В задоволенні позовних вимог КП ЖКГ Новозаводського району м. Чернігова до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення набуває чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України впродовж двох місяців з дня набуття ним законної сили.