Справа № 22ц-1954/2006р. Головуючий у першій інстанції- Зацерковний М.М.
Категорія - цивільна Доповідач - Шевченко В.М.
РІШЕННЯ Іменем України
21 грудня 2006 року місто Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - Хромець Н.С. суддів - Шевченка В.М., Острянського В.І. при секретарі - Мехед Т.О.
з участю - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, та його представника - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації,
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації, посилаючись на те, що 07 серпня 2006 року в інтернет-газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті „У Чернігівській області побили священика: зірвали рясу та хрест", автором якої є ОСОБА_1, було розповсюджено недостовірну інформацію, яка порушила особисті немайнові права позивача, оскільки він є священиком ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_3 просив зобов'язати ОСОБА_1 спростувати наступну інформацію, як недостовірну, а саме: „В АДРЕСА_1, серед білого дня, скоєно напад на в.о. Благочинного Коропського району УПЦ Київського патріархату отця Миколая. За словами свідків, священик з Мезина, разом зі своєю матушкою та немовлям, відвідували Коропський архітектурно-історичний музей. В цей час до приміщення музею увійшло чоловік 30 місцевих служителів та прихожан УПЦ Московського патріархату. Погрожуючи працівникам музею, нападники силоміць вивели отця Миколая на двір і там побили священика, зірвали з нього рясу та хрест". Зазначає, що ця інформація не відповідає дійсності, оскільки він був очевидцем цієї події, яка сталася 07 серпня 2006 року, і при цьому ніякого нападу на в.о. Благочинного вчинено не було.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1, протягом місяця, з дня набрання рішенням законної сили, спростувати недостовірну інформацію, розміщену ним в Інтернет-виданні газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07 серпня 2006 року, розмістивши в Інтернет-виданні газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 на тій же сторінці, тим же шрифтом повідомлення наступного змісту: „ІНФОРМАЦІЯ_3, що в АДРЕСА_1серед білого дня скоєно напад на виконуючого обов'язки Благочинного Корейського району УПЦ Київського патріархату отця Миколам. А також, що чоловік 30 місцевих служителів та прихожан УПЦ Московського патріархату, погрожуючи працівникам музею, силоміць вивели отця Миколая на двір і там побили священика, зірвали з нього хрест та рясу - є недостовірною". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 17 грн. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення місцевого суду як незаконне та необгрунтоване в зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, та порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається, що судом не було доведено, що публікацією було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки в ній не було названо жодної конкретної особи. Суд не звернув уваги на той факт, що він, як журналіст, опублікував в газеті матеріал, посилаючись на слова свідків та виходячи з того, що зазначена у публікації подія знаходиться в полі зору інтересів суспільства. Апелянт вказує, що судом не застосовано ст.ст. 9, 34 Конституції України та ст. 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. В рішення суду не спростовано свідчення третьої особи по справі ОСОБА_2, який підтвердив обставини, що були викладені в спірній публікації, і при цьому сам позивач не заперечує інциденту. У відмовному матеріалі №349 є пояснення ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які підтверджують факт зняття зі священика ряси, підрясника та хреста. ОСОБА_1 також зазначає, що він як журналіст дотримувався ст. 5 Закону України „Про інформацію", безпосередньо спілкувався з учасниками конфлікту, тому покладення на нього відповідальності є необгрунтованим та незаконним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 не довів суду, що інформація, яка була надрукована ним в
інтернет-виданні газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 07 серпня 2006 року відповідає дійсності, а тому вимоги ОСОБА_3 підлягають повному задоволенню.
Однак, з таким висновком суду колегія суду погодитись не може, вважає, що суд при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про інформацію" інформацією є документ або публічно оголошені відомості про події та явища. Це означає, що право на захист виникає лише тоді, коли йдеться по певну поведінку особи.
Підставою виникнення права на спростування та відповідь, відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України є поширення інформації про особу з якою можна було б встановити, що вона стосується певної особи.
З матеріалів справи вбачається, що поширені відповідачем в інтернет-газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про події, що мали місце 07 серпня 2006 року в смт. АДРЕСА_1, як в приміщенні краєзнавчого музею та і біля такого із священиком ОСОБА_2, не стосуються особистої конкретної поведінки позивача. І взагалі відсутні певні ознаки, які достатні для точного виокремлення ОСОБА_3 серед інших осіб, які напали на ОСОБА_2, виводили його з музею, а потім забрали у нього рясу, підрясник та хрест.
З огляду на це, посилення ОСОБА_3 на те, що поширеною ОСОБА_1 в комп'ютерній мережі інтернет-газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 07 серпня 2006 року інформація про напад на в.о. благочинного Коропського району УПЦ Київського патріархату, порушено його особисті немайнові права, колегія суддів оцінює критично, вимоги про її спростування вважає необгрунтованими та такими, що підлягають відмові в задоволенні за безпідставністю. Оскільки своєрідний репортаж відповідача про обставини, що відбулися на ґрунті релігійних відносин, міжконфесійних стосунків різних релігійних громад (як в будівлі та біля неї Коропського історико-археологічного музею) не порушує особисті немайнові права позивача, і тому йому не належить право вимоги за заявленим ним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог через їх недоведеність.
З матеріалів справи вбачається, що поширена в інтернет-газеті відповідачем інформація - це оголошення відомостей, про які говорили багато мешканців смт. АДРЕСА_1, в яких йшлося про зірвання представниками іншої релігійної конфесії з священика УПЦ Київського патріархату ряси та хреста. Обставини відібрання у священика ОСОБА_2 його облачєнія стверджені: відмовним матеріалом №349 Коропського РВ УМВС, поясненнями самого ОСОБА_2, не заперечувались ці обставини зняття із ОСОБА_2 хреста, ряси та підрясника людьми, які працювали біля приміщення Успенської церкви і позивачем ОСОБА_3
За ст. 34 Конституції України кожен має права на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів та переконань.
Відповідно до п.1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Крім того, відокремлюючи інформацію (факти) від поглядів (оціночних суджень) Європейський суд заявив, що існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень доведенню не підлягає.
Наведена відповідачем інформація має суспільний Інтерес, бо зачіпає міжконфесійні стосунки релігійних громад в Україні, в ній містяться оціночні судження про подію, що в дійсності відбулась із оцінкою дій її учасників, із застосуванням мовних українських висловів.
Колегія суддів вважає, що ст. 10 Конвенції захищає не тільки висловлені повідомлення, а й включає право на можливу дозу перебільшення з боку поширювача такої Інформації.
Виходячи із наведеного, що судом порушено ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, оскільки вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки, що є фундаментальною частиною права, яке гарантується ст. 10 Конвенції, то рішення суду як постановлене із неправильним застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 270, 277 ЦК України, ст.ст. 303, 307,309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 листопада 2006 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації - відмовити.
Рішенням суду набирає законної сили з моменту його проголошення I може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.