Справа № 344/5665/13-ц

Провадження № 22-ц/779/763/2014

Категорія 33

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

з участю: апелянта ОСОБА_2

прокурора Журавльової Н.Є.

представника УВС - Пенделя О.Я

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особах Прокуратури Івано-Франківської області, Управління внутрішніх справ в Івано-Франіквській області, Державного казначейства України про визнання незаконними ув'язнення, обвинувачення та дій правоохоронних органів і прокуратури в процесі розслідування кримінальної справи, відшкодування заподіяних матеріальних та моральних збитків, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

в вересні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з зазначеним позовом, вимоги якого уточнив в процесі розгляду справи, та просив визнати незаконним його ув'язнення прокуратурою Івано-Франківської області з 03 квітня по 11 липня 2001 року, обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, дії правоохоронних органів з питань проведення несанкціонованого обшуку, вилучення майна, довготривалого неповернення вилучених коштів, документів, цінних паперів та речей; відшкодувати моральну шкоду завдану незаконними діями в сумі 22500000 грн., зобов'язати прокуратуру Івано-Франківської області та управління внутрішніх справ Івано-Франківської області через засоби масової інформації спростувати недостовірну інформацію та вибачитись; за рахунок коштів державного бюджету відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 1343779,5 грн., що складається з втраченої заробітної плати за час перебування у місцях позбавлення волі, компенсації за недоплачені суми за листками непрацездатності; недоплати пенсії за період з 01.01.2004 року по 30.01.2014 року, компенсації за облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, компенсації за неповернені та використані парфумерні вироби, втрачені та зіпсовані костюми, неотримане страхове відшкодування, знецінення коштів, три відсотки річних та втрачену вигоду; а також внести зміни в індивідуальні дані у Персоніфікованому обліку Пенсійного фонду України.

Рішенням Івано-Франіквського міського суду від 07.02.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу,

Вказує, що суд не взяв до уваги ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2012 року, яким відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадженя в частині вимог щодо відшкодування збтитків та моральної шкоди. Не витребувано матеріалів кримінальної та цивільних справ, а також не допитано заявлених позивачем свідків. Суд залишив поза увагою вимог щодо відшкодування моральної шкоди за ушкодження здоров'я та шкоди за приниження честі, гідності та ділової репутації з боку керівників прокуратури та міліції області на колегіях та нарадах в обласній державній адміністрації та у засобах масової інформації заявами про вчинення тяжких злочинів.

Згідно з міжнародними нормами позивач відбував покарання без закону, що підтверджується довідкою установи місця позбавлення волі, а тому відшкодування всіх матеріальних виплат зазначених в прохальній частині позовної заяви є підставними, оскільки його право було порушене.

Вважає, що суд необґрунтовано мотивував відмову в задоволенні позовних вимог, вказавши, що позивач звільнений від відбування покарання з нереабілітуючих підстав. Так, позивач звільнений від відповідальності, згідно з ч.3. ст. 88 КК України не має судимості, а тому як несудима особа володіє всіма громадськими правами.

Суд першої інстанці, посилаючись тільки на ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» порушив вимоги ст.ст.55,56,62 Конституції України та ст.ст. 3,5,6,13 Європейської Конвенції з Захисту Прав людини та Основних свобод.

За наведених доводів просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Судом встановлено, що 26.03.2001 року прокуратурою Івано-Франіквської області проти ОСОБА_2 була порушена кримінальна справа з ст.ст.364 ч.2, 366 ч.2 КК, 367 ч.2 КК України України. Постановою старшого слідчого прокуратури від 06.04.2001 року до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід - взяття під варту.

Вироком Апеляційного суду Івано-Франіквської області від 06.02.2004 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 08.06.2004 року, ОСОБА_2 визнано виним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та призначено йому покарання у вигляді 600 грн. штрафу та звільнено його від покарання на підставі ст.ст. 74 п.5, 49 КК України, а за ст.ст. 364 ч.1,364 ч.2,367 ч.2 КК України його виправдано за відсутністю складу злочину.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 вважає, що утримання його під вартою з 03.04 по 11.07. 2001 року було незаконним, внаслідок чого просив задовольнити його майнові та немайнові вимоги.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та позовної заяви про визнання незаконним застосування запобіжного заходу під час досудового слідства у кримінальній справі, висунення обвинувачення прокуратурою та проведення інших слідчих дій, оскільки це не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи у відповідності до ст.ст. 15-16 ЦК України, а тому такі позовні вимоги вірно не задоволені судом першої інстанції.

Що стосуться вимоги про спростування недостовірної інформації щодо позивача та прохання вибачення у засобах масово інформації колегія виходить з того, що підстави для їх задоволення відповідно до вимог ст.11 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відсутні, оскільки застосування такого засобу порушенного права можливе лише в разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Крім того, відповідно до роз'яснень п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 "Про практику у справах про захист честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем в той чи інший спосіб, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту честі та гідності чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Відповідно до ч.1,2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом, в данному випадку ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підстави для відшкодування шкоди ОСОБА_2 в зв'язку з утриманням його під вартою, як матеріальної так і моральної шкоди, відповідно до ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відсутні. Так, взяття під варту було застосовано за постановою слідчого прокуратури, як запобіжний захід співвмірний з пред'явленим обвинуваченням, звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання відбулось за закінченнями строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що є нереабілітуючими підставами, та вироком суду не встановлено факт незаконного взяття і тримання під вартою обвинуваченого.

Що стосується вимог ОСОБА_2 про відшкодування йому шкоди за вилучене в нього майно, колегія погоджується з висновком суду першої інстанці, що такі є безпідставними. Так, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.05.2009 року, залишеним в силі ухвалою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України позов ОСОБА_2 до держави Україна в особі прокуратури Івано-Франківської області, Управління Міністертва внутрішніх справ України в Івано-Фраінквській області, Державного казначейства України про визнання незаконними дій правоохоронних органів, зобов'язання спростувати інформацію, зобов'язання повернути кошти та особисті речі та відшкодування матеріальної та моральної шкоди частково задоволено. Стягнуто з Управління внутрішніх справ в Івано-Франіквській області на користь ОСОБА_2 3750 грн. матеріальної шкоди та 3500 грн. відшкодування моральної шкоди та зобов'язано прокуратуру Івано-Франіевської області повернути ОСОБА_2 речі, що були вилучені в нього під час особистого обшуку при затриманні в квітні 2001 року.

Позовна вимога про внесення змін до персоніфікованого обліку ПФУ не підлягає до задоволення, оскільки пред'явлена до неналежних відповідачів, про що у своєму рішенні вказав суд першої інстанції.

Безпідставними є вимога про компенсацію за облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, оскільки відповідно до вимог постанови Кабміну від 23.04.2012 року №346, позивач не позбувся права на отримання такого відшкодування.

Також суд першої інстанції обгрунтовано відмовив апелянту у стягненні компенсації за знецінення коштів, 3% річних та втраченої вигоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає оскаржуване рішення суду по суті правильним і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування цього рішення, за доводами апеляційної скарги не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук