Справа № 11-646/2006 р.                                                Головуючий у І інстанції Головченко М.М.

Категорія  185 ч.З КК                                                              Доповідач Акуленко С.О.

ВИРОК ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

25 грудня 2006 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого судді - Акуленко С.О.

суддів -   Антипець В.М., Шахової О.Г.

при секретарі Глюк Н.М.

з участю прокурора - Павленко О.В.

захисника -   ОСОБА_3

засудженого - ОСОБА_1

законного представника засудженого - ОСОБА_4

потерпілого - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_2 та старшого помічника прокурора Ічнянського району на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 17 липня 2006 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженець та мешканець м. Біла Церква, українець, громадянин України, учень ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає в АДРЕСА_1, раніше не судимий, - засуджений за ст. 185 ч.З КК України до 3 років позбавлення волі, за ст. 15 ч. З , ст. 185 ч. З КК України до 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки, якщо протягом іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: повідомляти органи кримінально - виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи і навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 на суму 25081 грн. залишено без розгляду, виділивши окремо для розгляду в порядку цивільного судочинства. Питання речових доказів вирішене відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Засуджений ОСОБА_1 визнаний судом винним в тому, що 10 липня 2005 року близько 11 години достовірно знаючи, що у його родича ОСОБА_2 маються грошові кошти, з метою їх крадіжки прийшов до господарства жителя АДРЕСА_2 ОСОБА_2, де за допомогою знайденого ключа відкрив вхідні двері в жилий будинок потерпілого , проник в середину будинку і викрав грошові кошти: гривні та долари США.

18 липня 2005 року близько 11 години ОСОБА_1 з метою вчинення крадіжки знов прибув до господарства ОСОБА_2, де за допомогою ключа, що викрав раніше, відімкнув вхідні двері в будинок та скориставшись відсутністю господарів, проник в приміщення житлового будинку і викрав грошові кошти: гривні та долари США.

Всього 10 та 18 липня 2005 року з будинку потерпілого ОСОБА_2 було викрадено ОСОБА_1 3500 грн. та 2620 доларів США.

Не припиняючи своїх дій ОСОБА_1 23 липня 2005 року близько 11 години прибув в господарство потерпілого ОСОБА_2 і з метою крадіжки грошових коштів проник в житловий будинок потерпілого, але не зміг довести свій злочинний намір до кінця, оскільки на місці вчинення злочину був затриманий потерпілим ОСОБА_2.

Не погоджуючись з вироком суду потерпілий ОСОБА_2 та прокурор, який приймав участь у судовому засіданні подали апеляції.

Доводи апеляції потерпілого зводяться до того, що суд безпідставно залишив його позов без задоволення, чим були порушенні його права як потерпілого. Так, не взято до уваги, що викрадені підсудним гроші зароблені підприємницькою діяльністю його дружини ОСОБА_6 і є спільною власністю подружжя. Від стресу внаслідок крадіжки 12.07.2005 року у дружини стався напад порушення мозкового кровообігу і вона знаходилася на стаціонарному лікуванні. Дружині, як і йому була заподіяна матеріальна та моральна шкода. Але в порушення вимог ст.ст. 49, 237 КПК України вона не визнана потерпілою по справі. Вважає, що органом досудового слідства і судом не встановлено об'єктивного характеру та розміру шкоди від злочину. Всупереч вимогам п.7 ч. 1 ст. 324, ст. 328 КПК України суд без мотивно залишив без розгляду у кримінальній справі його цивільний позов про відшкодування шкоди. Посилаючись на зазначені обставини апелянт просив вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування.

Прокурор в апеляції ставить питання про скасування вироку, як незаконного, в частині призначеного покарання та цивільного позову. Суд безпідставно залишив без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_2, позбавивши потерпілого права на відшкодування матеріальних та моральних збитків, а також перекладаючи на потерпілого обов'язок доказування щодо суми викрадених коштів в порядку цивільного судочинства. Крім того, при винесенні покарання засудженому судом допущено порушення норм кримінального законодавства, оскільки суд при застосуванні ст. 70 КК України остаточно визначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, хоча у вироку зазначив, що покарання засудженому призначається шляхом часткового складання покарань. Тому просив вирок скасувати, постановити новий вирок, яким призначити покарання згідно вимог закону та вирішити питання про відшкодування шкоди потерпілому.

По справі було проведено часткове судове слідство.

У судовому засіданні апеляційного суду засуджений ОСОБА_1 пояснив, що дійсно 10 липня та 18 липня 2005 року скоїв крадіжки грошей з будинку потерпілого, при цьому 10 липня взяв з серванту 400 гривень і 300 доларів США, 18 липня викрав 1000 доларів США. Гроші витратив на власні потреби та відпочинок з друзями. 1000 доларів США віддав у борг ОСОБА_7. 23 липня 2005 року знову проник в будинок потерпілого, але гроші не встиг викрасти, оскільки потерпілий його затримав та викликав міліцію.

Законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_4 суду пояснила, що їй повідомили про вчинення сином злочинів працівники міліції.

Потерпілий ОСОБА_2 у суді підтвердив, що дійсно ОСОБА_1 є його племінник, з його будинку були викрадені гроші, а саме: 10 липня та 18 липня 2005 року. 23 липня 2005 року він затримав засудженого, який намагався викрасти гроші з його будинку. Позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 20081 грн. та моральної шкоди в сумі 5000 гривень просить задовольнити.

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_1, його адвоката, законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_2, думку прокурора, який підтримав апеляції як прокурора, так і потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляції потерпілого та прокурора підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин, встановлених судом відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказів і є обґрунтованим. Дії засудженого ОСОБА_1 судом правильно кваліфіковані за ст.ст. 185 ч.З, 15 ч. З, 185 ч.З КК України та в апеляціях не оспорюються.

Однак, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_1 суд порушив принципи призначення покарання, за замах і за закінчений злочин, обрав один і той же строк покарання. При цьому зазначив, що застосував принцип складання покарань, фактично, порушивши вимоги ст. 70 КК України, покарання ні повністю, ні частково не склав, визначивши за кожний злочин і остаточно за сукупністю - три роки позбавлення волі.

Відповідно до п. 22 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання", принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватись у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини.

У зв'язку з зазначеним порушенням вимог чинного законодавства, вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначення міри покарання підлягає скасуванню.

При призначенні засудженому ОСОБА_1 міри покарання, колегія суддів вважає необхідне врахувати дані про особу засудженого, те, що він раніше не судився, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання.

Оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у скоєні злочинів одне з яких є більш тяжким, то за даний вид необхідно призначити більш тяжке покарання, але менше ніж просить прокурор. За сукупністю злочинів на підстав ст. 70 КК України, колегія, вважає за необхідне застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Колегія також вважає, що виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства з призначенням міри покарання в виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 104 КК України.

Постановляючи вирок, місцевий суд припустився порушення закону, залишивши позов потерпілого ОСОБА_2, безпідставно без розгляду. Потерпілий, який приймав участь у розгляді даної кримінальної справи в суді першої інстанції, підтримував свій позов.

Колегія суддів вважає, що позов потерпілого про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 20081 гривень підлягає задоволенню, оскільки даний розмір підтверджений матеріалами кримінальної справи і ніким в апеляціях не оспорюється.

Що стосується розміру моральної шкоди, то колегія вважає, що вона підлягає задоволенню, але в меншому розмірі - в сумі 2000 грн., з урахуванням того, що потерпілий зазнав душевні страждання від противоправної поведінки засудженого.

Оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин у неповнолітньому віці, то відповідно до ст. 1179 ЦК України шкода повинна бути відшкодована ним, а у разі відсутності у нього майна та коштів з його матері ОСОБА_4 У разі досягнення ОСОБА_1 повноліття, або він стане власником майна -стягнення необхідно проводити з засудженого

Доводи потерпілого щодо порушення прав його дружини ОСОБА_6 не заслуговують на увагу, оскільки вона не була визнана по справі потерпілою. Відповідно до ст. 49 КПК, ніяких клопотань щодо визнання дружини також потерпілою по справі не заявляли, а тому органи досудового слідства правильно визнали потерпілим лише ОСОБА_2

Обставини на які посилається у своїй апеляції потерпілий не можуть бути підставою для направлення кримінальної справи для провадження додаткового розслідування. Тому в цій частині апеляція потерпілого задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів,

засудила:

Апеляцію потерпілого ОСОБА_2 та апеляцію прокурора задовольнити частково.

Вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 17 липня 2006 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеної міри покарання та вирішення цивільного позову скасувати.

ОСОБА_1 засудити за ст.ст. 15 ч.З, 185 ч.З КК України на 3 роки позбавлення волі.

ОСОБА_1 засудити за ст. 185 ч. З КК України на З роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнити від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки, якщо протягом іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: повідомляти органи кримінально - виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи і навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Стягнути ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_2 20081 гривень на відшкодування матеріальної та 2000 грн. - моральної шкоди. У разі досягнення ОСОБА_1 повноліття, або він стане власником майна - стягнення проводити з засудженого.

У решті вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області відносно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Вирок судової палати може бути оскаржений до Верховного Суду України протягом одного місяця з моменту його проголошення.