Справа № 11- 878/2006 Головуючий у 1 інстанції : Чепурко В.О.
Категорія : ст.390 ч.1 КК України Доповідач : Григор'єва В.Ф.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого - судді - Оседача М.М.
суддів - Борисенка І.П., Григор'євої В.Ф.
з участю прокурора - Надточій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на
вирок Менського районного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2006 року.
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народження, уродженець м. Каратау Джамбульської області,Республіки Казахстан, особа без громадянства, росіянин, з середньою освітою, не одружений, раніше судимий: 13.07.1998 року Чернігівським районним судом Чернігівської області за ст. ст. 140 ч.2, 14 КК України до 2 років позбавлення волі; 22.03.2001 року Чернігівським районним судом Чернігівської області за ст. 140 ч.З КК України /в редакції 1960 року/ до 3 років позбавлення волі; 11.07.2005 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ст.185 ч.З КК України до 4 років позбавлення волі, вирок змінений ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 05 вересня 2005 року та
перекваліфіковано дії за ст. 162 ч.1 КК України та засуджено до 2 років обмеження волі, відбуваючий покарання з 16.09.2005 року в Домницькому виправному центрі № 135, кінець строку 07.01.2007 року,
засуджений за ч.1 ст. 390 КК України до двох років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11.07.2005 року, зміненого ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 5 вересня 2005 р. і остаточно призначено покарання у виді двох років одного місяця позбавлення волі.
Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст.81 КПК України.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що будучи засудженим за ст.162 ч.1 КК України до 2 років обмеження волі, відбуваючи покарання з 16.09.2005 року в Домницькому виправному центрі № 135, на шлях виправленім не став та скоїв новий злочин.
03 лютого 2006 року о 9 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на
території Домницького виправного центра № 135 в с. Домниця Менського
району Чернігівської області, грубо порушуючи вимоги Правил внутрішнього
розпорядку установи, відмовився вийти на роботу без поважних причин, за що
правами начальника установи накладено стягнення - оголошено догану.
14 березня 2006 року о 21 годині ЗО хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на території Домницького виправного центра № 135, грубо порушуючи вимоги Правил внутрішнього розпорядку установи, не прибув на вечірню перевірку та відмовився повернутись в гуртожиток, чим створив конфліктну ситуацію з працівниками центру, за що до засудженого ОСОБА_1 застосовано стягнення - оголошено догану.
7 квітня 2006 року о 8 годині 50 хв., ОСОБА_1, знаходячись на території Домницького виправного центра № 135, грубо порушуючи вимоги Правил внутрішнього розпорядку установи, відмовився вийти на роботу без поважних на те причин, за що правами начальника установи накладено стягнення - поміщено до ДІЗО на 3 доби.
4 травня 2006 року о 9 годині 05 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на
території Домницького виправного центра № 135, грубо порушуючи вимоги
Правил внутрішнього розпорядку установи , відмовився вийти на роботу без
поважних на те причин, за що до засудженого ОСОБА_1 було застосовано
стягнення - оголошено сувору догану правами начальника установи .
16 травня 2006 року о 9 годині, ОСОБА_1, знаходячись на території Домницького виправного центра № 135, грубо порушуючи вимоги Правил внутрішнього розпорядку установи, створив конфліктну ситуацію з працівниками центру, за що до засудженого ОСОБА_1 правами начальника установи накладено стягнення - оголошено догану.
31 травня 2006 року о 13 годині, ОСОБА_1, знаходячись на території Домницького виправного центра № 135, грубо порушуючи вимоги Правил внутрішнього розпорядку установи, створив конфліктну ситуацію з працівниками центру, за що на засудженого ОСОБА_1 правами начальника установи накладено стягнення - оголошено догану.
29 липня 2006 року біля 00 годин 30 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись в Домницькому виправному центрі № 135, умисно, з метою скоєння втечі прибув до огорожі, де використовуючи саморобну драбину подолав основну огорожу та скоїв втечу з установи, тобто самовільно залишив місце відбування покарання у виді обмеження волі. 29 липня 2006 року о 15 годині був затриманий в м. Чернігові працівниками управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань та доставлений в установу.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати, а справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування або на новий судовий розгляд, оскільки при провадженні досудового та судового слідства були порушені норми кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Крім того, засуджений стверджує, що він не є ОСОБА_1, так як його прізвище ОСОБА_2. Також посилається на неправильне обчислення йому строку покарання з 08 серпня 2006 року, замість з 29.07.2006 року, оскільки він перебував у слідчому ізоляторі.
В доповненнях до апеляції засуджений ОСОБА_1 просить застосувати ст. 69 КК України та пом'якшити покарання, посилаючись на те, що він має двох неповнолітніх дітей та дружину. Також посилаючись на те, що адміністрація установи могла до нього застосувати ст. 72 КК України, тобто замінити йому режим і направити його в місця позбавлення волі, але цього не зробила, а умисно провокувала його.
Заслухавши доповідача по справі, думку прокурора, який просив апеляцію засудженого залишити без задоволення, а вирок суду - без змін, оскільки він обгрунтований, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені доводи у апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 390 ч.1 КК України, за який його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обгрунтований сукупністю
доказів, розглянутих в судовому засіданні, належно оцінених і наведених судом у вироку, і є правильним.
Цей висновок грунтується на показаннях свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 які підтвердили, що 29.07.06 року, біля 00 годин ЗО хвилин, спрацювала сигналізація огорожі 3 сектора, а в подальшому в гуртожитку виявили відсутність засудженого ОСОБА_1, який був затриманий в м. Чернігові та доставлений в ДВЦ № 135, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, які спростовують доводи засудженого про те, що він не скоював вчиненого злочину та його прізвище ОСОБА_2 та підтверджують фактичні обставини справи, які узгоджуються з іншими доказами по справі, та те, що його прізвище ОСОБА_1, що також підтверджується паспортними даними на ім'я ОСОБА_1.
Доводи засудженого про те, що він не вчиняв вказаного злочину, безпідставні і спростовуються доказами по справі.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили факт самовільного залишення 29.07.06 року, 00 годин 30 хвилин, місця відбування покарання ОСОБА_1, який в подальшому був затриманий в м. Чернігові та доставлений в ДВЦ -135.
Також, показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_12 в судовому засіданні підтверджується факт відмови ОСОБА_1 відповідно 16.05.2006 року та 04.05.2006 року вийти на роботу, на зауваження працівників ДВЦ реагував агресивно, вчиняв сварку на адресу працівників адміністрації в присутності інших засуджених.
Показаннями свідка ОСОБА_9 підтверджується, що 03.02.06 року, 07.04.06 року та 04.05.06 року засуджений ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився виходити на роботу, без пояснення причини відмови.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердив, що 16.05.06 року він був присутній, як засуджений ОСОБА_1 категорично відмовлявся від виконання законних вимог адміністрації установи та роботи .
Із показань свідка ОСОБА_11 вбачається , що 07.04.2006 року він був присутній, як засуджений ОСОБА_1 на пропозицію працівників ДВЦ вийти на роботи, в категоричній формі відмовився .
Перевіреними показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтверджується факт самовільного залишення 29.07.2006 року місця відбування покарання у вигляді обмеження волі.
Також вина засудженого ОСОБА_1 підтверджується іншими доказами по справі:
-рапортом чергового Менського РВ УМВС України в Чернігівській області, яким підтверджується, що 29.07.2006 р. засуджений ОСОБА_1 скоїв втечу з ДВЦ-135;
-рапортом ЧПНУ ДВЦ-135 підтверджується, що 29.07.2006 р. скоїв втечу засуджений ОСОБА_1;
- протоколом огляду місця події, з якого вбачається, що було зафіксовано
подолання першої огорожі, яка складалася з колючого дроту та виявлено злам
кріплення, а на сигнальній смузі були виявлено сліди, на основній огорожі був
зірваний колючий дріт та виявлено саморобну драбину;
-рапортом ОСОБА_15, яким підтверджується, що 29.07.2006 р. біля 15-ї години в м. Чернігові був затриманий засуджений ОСОБА_1, який скоїв втечу з ДВЦ-135;
-постановами начальника ДВЦ -135 та додатками до них, якими підтверджується накладення стягнень на засудженого ОСОБА_1 за 2006 рік за порушення ним Правил внутрішнього розпорядку установи , створення конфліктних ситуацій з працівниками центру, відмовою від праці;
- дослідженою особовою справою на засудженого ОСОБА_1
Оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку, що вина засудженого ОСОБА_1 в самовільному залишенні місця відбування покарання у вигляді обмеження волі , у злісному ухиленні від робіт і систематичному порушенні встановлених правил відбування покарання у вигляді обмеженні волі доведена повністю.
Колегія суддів вважає, що судом дії засудженого правильно кваліфіковано за ст. 390 ч.1 КК України.
Покарання засудженому ОСОБА_1 судом призначене у відповідності з вимогами ст. 65 КК України в межах санкції статті 390 ч.1 КК України, за якою його засуджено, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання. Засуджений ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем відбування покарання характеризувався негативно. Призначаючи покарання, суд також врахував його сімейний стан, на який в апеляції посилається засуджений.
Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, то при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд обґрунтовано застосував ст. 71 КК України.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку, перевіркою матеріалів справи не встановлено.
Як вбача€:ться з матеріалів справи, початок строку відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 обчислюється з 08 серпня 2006 року відповідно до вимог ст.338 КПК України.З урахуванням наведеного, підстав для скасування вироку та направлення кримінальної справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, зміни вироку суду, застосування ст. 69 КК України та пом'якшення покарання засудженому, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Менського районного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без змін.