Справа №22ц-5544/2006р.                                               Головуючий в 1 інстанції Гібалюк Т.Я.

Категорія 18                                                                      Доповідач Козлов С.П.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 листопада 2006 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Перцової В.А.,

суддів: Козлова С.П., Повєткіна В.В.,

при секретарі: Білоус A.M., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:    

В апеляційній скарзі посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 липня 2006 року, яким йому відмовлено у позові до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за договором позики.

Як встановлено судом, за договорами позики позивач передав відповідачу 18.03.1999 р. 1000 доларів США на строк до серпня 1999 року, 10.05.1999 р. - 1000 доларів США на строк до вересня 1999 року та 12.10.2000 р. - 2000 доларів США на строк до 01.01.2001 р., про що написав відповідні розписки(а.с.7,8), але у зазначений строк борг позивачеві не повернув. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 31 серпня 2001 року з відповідача на користь позивача була стягнута сума боргу за цими договорами в розмірі 11000грн.(а.с.21).

Згідно зі ст.ст. 374 ЦК України( 1963р.) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні(позичальникові) у власність(в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник забов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Сплата відсотків за користування грошима за договором позики між фізичними особами діючим на час виникнення між сторонами спірних правовідносин законодавством не була передбачена. Крім того, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача відсотків за вказаними договорами позики у лютому 2006 року, тобто з пропуском встановленого законом трьохрічного строку позовної давності, та поважних причин пропуску цього строку суду не навів.

При таких обставинах, суд обгрунтовано на підставі ст.ст.71,80,374 ЦК України(1963р.), відмовив у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за договором позики.

Доводи позивача в скарзі про поважність причин пропуску строку позовної давності не грунтуються на доказах і матеріалах справи, а його посилання на сплату відповідачем частинами в цей час суми боргу, що свідчить про визнання ним свого боргу, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки відповідач сплачує не спірну суму, а основну суму боргу за вказаними договорами позики на підставі вищевказаного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 31 серпня 2001 року по справі, в якій позивач спірних вимог не заявляв. Спірні правовідносини між сторонами виникли ще у 1999-2000 p.p. коли ЦК України(2003р.) ще не діяв, тому є безпідставними також і доводи позивача про необхідність застосування норм цього Кодексу при вирішенні цієї справи. Щодо посилання скаржника на зміни у ст.214 ЦК України( 1963р.) у 1999 році, то ці зміни стосувалися не сплати відсотків за користування грошами, а відсотків за прострочення виконання грошового забов"язання за

договором позики, що договором між сторонами не було передбачено.

Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у

касаційному порядку протягом 2 місяців.