АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/932/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б.

Провадження № 22-ц/789/171/14 Доповідач - Хома М.В.

Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Хоми М.В.

суддів - Загорського О. О., Козака І. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін - апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 2 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 з вказаним позовом, посилаючись на те, що останній під розписку 23 серпня 2010 року позичив у неї 55 000 доларів США, що на день подачі позову еквівалентно 439 615 грн., з умовою їх повернення до 23 серпня 2011 року. Після спливу терміну повернення коштів, позивачка неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про їх повернення, однак останній від повернення позики ухиляється. На підставі ст.ст. 625, 1049, 1050 ЦК України ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 459 376,53 грн. та 3% річних з простроченої суми, що становить 23 079,78 грн.

ОСОБА_1 пред"явив зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним внаслідок обману. Зазначив, що розписка була ним написана під диктовку ОСОБА_3, будь-яких коштів він не отримав. ОСОБА_3 запевнила його, що сам факт написання розписки без фактичної передачі коштів нічого не означає, кошти будуть передані йому в майбутньому у присутності свідків, після передачі ним у заставу квартири. Поїздка до нотаріуса для оформлення застави відкладалась і через деякий час ОСОБА_3 виїхала за межі України. Повернення розписки він не вимагав, так як вважав, що вона не має юридичної сили. Вважає, що ОСОБА_3 навмисно ввела його в оману, використавши при цьому його юридичну неграмотність. Оскільки правочин вчинений під впливом обману, внаслідок навмисного цілеспрямованого введення його в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину, на підставі ст.ст. 203, 230 ЦК України просив визнати договір позики недійсним.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 2 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 439 615,00 гривень та три проценти річних в розмірі 23 079,78 грн. та судові витрати - 3 441,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, а його позов задовольнити. Зазначає, що суд зробив хибні висновки, при цьому виклав у судовому рішенні як позицію позивача, так позицію відповідача в спотвореній формі, не врахував, що в позові ОСОБА_3 пояснювала, що ОСОБА_1 23.08.2010 року під розписку позичив гроші у розмірі 55 000 доларів США, при цьому жодної інформації про те, що кошти отримувались в декілька етапів у 2007-2008 роках, повідомлено не було. В подальшому представник позивачки пояснив, що кошти були отримані ОСОБА_1 у 2007 -2008 роках. Отже, той факт, що 23.08.2010 року ОСОБА_3 кошти ОСОБА_1 не передавала, доказування не потребує. Надуманим, на думку апелянта, є твердження суду про те, що ОСОБА_1 до моменту написання розписки отримав від ОСОБА_3 кошти, так як він заперечував отримання коштів. Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції не врахував, що зі слів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 повідомила, що кошти будуть передані ОСОБА_1 виключно під заставу майна та в присутності свідків. Отже, на момент написання розписки кошти передані не були.

Заслухавши пояснення апелянта та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивачки, який вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів.

Встановлено, що згідно розписки від 23 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 55 000 доларів США, які зобов"язався повернути до 23 серпня 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з тих мотивів, що договір позики укладено відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, ОСОБА_1 надав розписку за раніше взятими на себе зобов"язаннями за договором позики, укладеним в усній формі та оформленим розпискою 23.08.2010 року. ОСОБА_1 не надано доказів, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що договір позики укладено внаслідок обману. Твердження про використання позивачкою ОСОБА_3 юридичної неграмотності ОСОБА_1 суд оцінив критично, так як це не може бути підставою для визнання договору таким, що укладений внаслідок обману. Крім цього, суд врахував, що згідно ч.2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця. Так як договір є чинним, письмова форма договору позики є доказом факту передачі грошової суми позичальнику, тому суд не може брати до уваги покази свідків на підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

18 вересня 2013 року Верховний Суд України у справі №6-63 цс 13 прийняв постанову за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у якій зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов"язковим для всіх судів України. Суди зобов"язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши зазначені норми, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики.

Також вірним є висновок суду про недоведеність ОСОБА_1 його позовних вимог про визнання договору позики недійсним внаслідок обману, так як з врахуванням роз"яснень, викладених у п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин,щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Оскільки доказів обману зі сторони ОСОБА_3 ОСОБА_1 суду не надав, наявність умислу у діях ОСОБА_3 не довів, тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Доводи апелянта про те, що суд не врахував, що в позові ОСОБА_3 пояснювала, що ОСОБА_1 23.08.2010 року під розписку позичив гроші у розмірі 55 000 доларів США, при цьому жодної інформації про те, що кошти отримувались в декілька етапів у 2007-2008 роках, у позові повідомлено не було, однак в подальшому представник позивачки пояснив, що кошти були отримані ОСОБА_1 у 2007 -2008 роках, отже, той факт, що 23.08.2010 року ОСОБА_3 кошти ОСОБА_1 не передавала, доказування не потребує, колегія суддів оцінює критично, так як відповідно до ст. 27 ЦПК України позивач має право давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду. Таким чином, позивач та її представник вправі були надати зазначені пояснення судові. Крім цього, у судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 отримував кошти від ОСОБА_3 у 2007-2008 роках, однак розписка була написана ним лише 23.08.2010 року. Зазначена у розписці дата вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передачі грошей, що узгоджується з практикою Верховного Суду України (вищезазначена постанова від 18 вересня 2013 року у справі №6-63 цс 13).

Доводи апеляційної скарги про те, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 стверджував, що ніяких коштів від ОСОБА_3 він не отримував, суд неправильно встановив факти, у зв"язку з чим прийшов хибного висновку, що ОСОБА_1 надав розписку за раніше взятими зобов"язаннями за договором позики, укладеним в усній формі та оформленим розпискою тільки 23.08.2010 року, та прийняв помилкове рішення про стягнення коштів, колегія суддів вважає надуманими, оскільки такі доводи апелянта спростовуються матеріалами справи. Зокрема, допитаний у якості свідка ОСОБА_1 пояснив, що при написанні розписки коштів він не отримував, однак у 2007-2008 роках отримав кошти переказом від ОСОБА_3, скільки було переказів і в якій сумі він не пам"ятає (журнал судового засідання 19.11.2013 року 11:52:31-11:53:36).

Твердження апелянта про те, що при вирішенні його зустрічних позовних вимог суд першої інстанції не врахував, що зі слів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 повідомила, що кошти будуть передані ОСОБА_1 виключно під заставу майна та в присутності свідків, колегія суддів також оцінює критично, оскільки суд першої інстанції дав оцінку даним обставинам, зокрема, зазначив, що оскільки договір позики є чинним, укладеним у письмовій формі, тому відповідно до ст. 1051 ЦК України рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця.

При цьому колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Рішення суду є законним та обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасування з підстав, зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 2 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області М.В. Хома