Справа № 761/4620/13-ц

Провадження №2/761/184/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 лютого 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Голік Н.О.

при секретарі Нечипорук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку "Київ" про визнання недійсним кредитного договору №20/07 від 14 серпня 2007 року та договору іпотеки від 17 серпня 2007 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просив, визнати недійсним кредитний договір №20/07 від 14.07.2007 року, визнати недійсним договір іпотеки від 17.08.2007 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.08.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №20/07 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит у гривні та доларах США у вигляді невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на споживчі потреби з лімітом кредиту, еквівалентному 550 000 грн. на строк користування до 13.08.2010 року зі сплатою 13,5% річних за користування кредитом у доларах США та 18,5% річних за користування кредитом у гривні. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено з позивачем договір іпотеки від 17.08.2007 року. Вважає, що кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки відповідач перед укладанням кредитного договору письмово не повідомив позивача про умови надання кредиту та не надав повної інформації про умови кредитування. В кредитному договорі є умови, які регулюють внесення змін та розірвання договору лише в односторонньому порядку та в інтересах відповідача (п.3.3, ч. «г» п.п.4.2.2. п.4.2. кредитного договору). Також позивач вказує на порушення відповідачем вимог законодавства України щодо надання кредиту в іноземній валюті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.08.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір №20/07 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії, згідно умов якого кредитодавець надав позичальнику мультивалютний кредит в гривні та доларах США у вигляді невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на споживчі потреби, з лімітом кредиту еквівалентному 550 000,00 грн. на строк користування кредитом з 14.08.2007 року по 13.08.2010 року, зі сплатою за користування кредитом 18,5% річних по гривні та 13,5% річних по валюті.

Акціонерний комерційний банк «Київ», який змінив назву на ПАТ АКБ «Київ», виконав умови договору №20/07 від 14.08.2007 року на надав позивачу кредит у сумі та умовах визначених договором, що не заперечується сторонами.

17.08.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстровано в реєстрі за №у 879.

Посилання позивача на неправомірність дій відповідача при використанні іноземної валюти не знайшло свого підтвердження виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті та беручи на себе обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, як позивач так і відповідач, усвідомлювали, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що, можлива зміна цього курсу, а тому сторони при підписанні договору повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Декрет КМУ).

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

За відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМ України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч.1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника - ОСОБА_1.

При укладенні кредитного договору, позивач був ознайомлений з умовами надання кредиту, що посвідчив власним підписом на кредитному договорі.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 3 ст. 203 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути: вільним.

Жодних зауважень чи застережень у позивача на момент укладення та підписання договору - не було. Підписання кредитного договору свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов'язки, зазначені у договорі. Отже, між сторонами, відповідно до умов договору було досягнуто згоди щодо укладення вказаного договору та умов його виконання.

Банк виконав умови кредитного договору та надав позивачу кредит на умовах та в розмірі у визначених у договорі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Ст.ст. 6, 627 ЦК України, забезпечують сторонам свободу договору, в тому числі щодо визначення його умов.

Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника - позивача ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з положеннями ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні кредитного договору, позивач був ознайомлений з умовами надання кредиту, що посвідчив власним підписом на кредитному договорі.

Укладений кредитний договір є двостороннім правочином і він укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 3 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки позивачем не надано належних та беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог щодо визнання недійсним кредитного договору №20/07 від 14.07.2007 року, визнання недійсним договору іпотеки від 17.08.2007 року, - зазначені вимоги позивача задоволенню не підлягають.

В матеріалах справи, позивачем не наведені належні обґрунтування позовних вимог, не надано доказів, які підтверджують позовні вимоги.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Розподіляючи судові витрати, суд керується вимогами ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку "Київ" про визнання недійсним кредитного договору № 20/07 від 14 серпня 2007 року та договору іпотеки від 17 серпня 2007 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: