ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р. Справа № 922/3025/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (особисто);

відповідача - Семитоцька Н.В. за довіреністю б/н від 05.08.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 99 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2013 року у справі № 922/3025/13

за позовом ОСОБА_1, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій", м. Харків,

про стягнення 55 168,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій", відповідача, про стягнення 55168,00 грн. надмірно сплаченої орендної плати за укладеним сторонами договорами оренди приміщень №5 від 20.06.2011 року та № 5/12 від 01.06.2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2013 року у справі № 922/3025/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жиляєв Є.М., суддя Лавренюк Т.А., суддя Макаренко О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи, просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційні вимоги, з посиланням на статті 795, 766, частину 5 статті 762 Цивільного кодексу України, обґрунтовує тим, що з листа КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації за вих. № 97 від 11.07.2013 року позивачеві стало відомо, що загальна площа нежитлової будівлі літ. Б-1 (склад №1) по вул. Лисаветинській, 9 (кол. Елізаветинська) становить 127,6 кв.м., тоді, як відповідачем за договорами оренди приміщень № 5 від 20.06.2011 року та № 5/12 від 01.06.2012 року вказане приміщення передавалось в оренду позивачу з розрахунком на загальну площу - 265 кв.м., у зв'язку з чим позивач вважає, що за вказаними договорами оренди ним було надмірно сплачено 55168,00 грн. орендної плати за площу, яка складає різницю між зазначеною в договорах площею та реальною площею орендованого приміщення.

Відповідач в судовому засіданні 10.02.2014 року та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. 996 від 04.02.2014 року), з урахуванням клопотання про виправлення помилки, не погоджується з доводами, викладеними у апеляційній скарзі позивача. Просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 20.06.2011 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій", орендодавцем, було укладено договір № 5 оренди приміщень, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: 61000, АДРЕСА_1, загальною площею 265 метрів квадратних скл. № 1 (п. 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору приміщення передається орендарю (позивачу) для використання згідно зі Статутними цілями підприємства.

Відповідно до пункту 11.1 договору він діє до 31 травня 2012 року.

Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що вступ орендаря у володіння та користування приміщення настає одночасно із підписанням договору оренди обома сторонами. Приймання - передача приміщення відбувається протягом 5-ти днів з моменту підписання цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного договору сторонами було складено та підписано акт приймання - передачі від 20.06.2011 року, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в користування об'єкт оренди площею 265 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, у вказаному акті зазначено, що приміщення знаходиться в придатному для використання стані, все електричне обладнання знаходиться в справному стані, на момент підписання цього акту сторони претензій не мають.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору № 5 від 20.06.2011 року сторони погодили розмір та порядок перерахування орендної плати, а саме, орендна плата сплачується в гривнях на підставі рахунку орендодавця та встановлюється у розмірі 15,00 грн., в тому числі ПДВ, за 1 метр квадратний на місяць. Орендна плата та плата за послуги перераховується орендарем щомісячно, у строк до 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку за один поточний місяць.

Як свідчать матеріали справи, після закінчення строку дії договору оренди приміщень № 5 від 20.06.2011 року, 01 червня 2012 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій", орендодавцем, було укладено договір оренди приміщень № 5/12 на тих же умовах, що і договір оренди приміщень № 5 від 20.06.2011 року та стосовно того ж самого об"єкту оренди.

Термін дії договору, відповідно до пункту 11.1 цього договору, визначено до 30.04.2013 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного договору сторонами було складено та підписано акт приймання - передачі від 01.06.2012 року, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в користування об'єкт оренди площею 265 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, у вказаному акті було зазначено, що приміщення знаходиться в придатному для використання стані, все електричне обладнання знаходиться в справному стані, на момент підписання цього акту сторони претензій не мають.

Крім того, під час дії договору оренди приміщень № 5 від 20.06.2011 року та договору оренди приміщень № 5/12 від 01.06.2012 року між сторонами були складені та підписані Акти виконаних робіт.

Згідно з пунктом 10.2 договору № 5 від 20.06.2011 року та договору № 5/12 від 01.06.2012 року спори, що виникають у ході виконання договору оренди, вирішуються за згодою сторін. Якщо згоди не буде досягнуто, спір передається на розгляд до господарського суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що в липні 2013 року йому стало відомо про те, що згідно з даними КП "Харківське БТІ" загальна площа складу № 1 за адресою: АДРЕСА_1 складає 126,1 метрів квадратних, а тому, як вважає позивач, відповідач в дійсності під час дії вищенаведених договорів передав позивачу в оренду приміщень 126,1 метрів квадратних, а не 265 метрів квадратних, у в зв'язку з чим, просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачену орендну плату в розмірі 55168,00 грн. При цьому, в апеляційній скарзі позивач визначив цю суму як збитки на підставі статті 766 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, посилався на те, що позивачем не заперечувався та не спростований факт чинності договору оренди № 5 від 20.06.2011 року та договору оренди № 5/12 від 01.06.2012 року протягом строкі їх дії. При цьому, вказані договори укладені при вільному волевиявленні сторін, їх не було розірвано або визнано недійсними в установленому законом порядку, а тому, за висновком місцевого господарського суду, лист КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за вих. № 97 від 11.07.2013 року, на який посилається позивач, не є належним доказом у розумінні статті 34 ГПК України, оскільки зі змісту вказаного документа неможливо встановити загальну площу (кількість квадратних метрів) саме спірного нежитлового приміщення на час договірних відносин сторін.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 55168,00 грн. позивач заявив на підставі статті 766 Цивільного кодексу України, визначаючи вказану суму як різницю між сумою, яку він сплатив (орендна плата) з розрахунку 265 кв.м., та сумою, яку, на його думку, він повинен був сплатити з розрахунку 127,6 кв.м.

Статтею 766 Цивільного кодексу України передбачено право орендаря на відшкодування збитків, тобто позивач просить стягнути з відповідача 55 168,00 грн. саме збитків.

При цьому, підстав позову позивач в порядку статті 22 ГПК України не змінював.

Поняття збитків чітко визначено статтею 224 Господарського кодексу України та статтею 22 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак позивачем не доведено, що сума, яку він просить стягнути з відповідача, є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України.

Так, заявлена позивачем до стягнення сума, яку він вважає надмірно сплаченою орендною платою, не є втратами, які він зазнав у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі.

Також, зазначена сума не є втратами, які він зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Не є така сума і доходами, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Отже, заявлені позивачем до стягнення 55168,00 грн., які він вважає сумою надмірно сплаченої орендної плати, за свою правовою природою не є збитками.

Також колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявності в нього права на зменшення орендної плати, зважаючи на таке.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статті 67 Господарського кодексу України визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договору укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Виходячи зі змісту вказаних норм, орендна плата є однією із істотних умовою договору оренди.

При цьому, законодавчими актами України передбачена можливість зміни розміру орендної плати лише у певних випадках.

Так, згідно з частиною 4 статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилась.

За правилами статті 286 Господарського кодексу України розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Зі змісту вказаних норм випливає, що право орендаря на зменшення розміру орендної плати реалізується лише на протязі дії договору найму (оренди).

Проте, як вже зазначалося вище, договір оренди № 5 від 20.06.2011 року та та договір оренди № 5/12 від 01.06.2012 року на час звернення позивача з позовом у даній справі вже припинили свою дію.

До того ж, право орендаря на зміну розміру орендної плати можливе лише у разі зміни стану об'єкта протягом дії договору.

Однак, позивач в обгрунтування позову посилався на те, що дійсна площа спірного об"єкту оренди є меншою, ніж зазначено в договорах № 5 від 20.06.2011 року та № 5/12 від 01.06.2012 року, надавши на підтвердження такого посилання лист КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за вих. № 97 від 11.07.2013 року, який складений вже після припинення дії вказаних договорів, у зв"язку з чим не може свідчити про зміну стану об'єкта оренди протягом строку дії вказаних договорів

Крім того, приписами частини 3 статті 767 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму.

Зі змісту цієї норми випливає, що такий документ, як акт приймання -передачі свідчить про те, що саме обумовлене в ньому приміщення із певною загальною площею передається орендареві, за що останній за умовами договору зобов»язаний сплатити орендну плату.

При цьому, за умовами договору оренди приміщень № 5 від 20.06.2011 року та договору оренди приміщень № 5/12 від 01.06.2012 року, між сторонами були підписані акти прийому-передачі відповідно, за якими орендодавець передав, а орендар прийняв в користування об'єкт оренди площею 265 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У вказаних актах було зазначено, що приміщення знаходиться в придатному для використання стані, все електричне обладнання знаходиться в справному стані, на момент підписання цих актів сторони претензій не мали.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач передав позивачу майно за актами прийому-передачі, та в момент передання об'єкту оренди, позивачем не було здійснено жодних зауважень та заперечень стосовно площі орендованого приміщення, визначеного актами прийому передачі, у зв"язку з чим приміщення вважається таким, що було переданим позивачу у належному стані в розумінні частини 3 статті 767 Цивільного кодексу України.

Окрім цього, відповідно до статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі, або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складаються з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обгрунтування позову, окрім іншого, вказує на те, що загальна площа нежитлової будівлі літ. Б-1 (склад №1) по вул. Лисаветинській, 9 (кол. Елізаветинська) становить 127,6 кв.м., тоді, як відповідно до договорів оренди приміщень № 5 від 20.06.2011 року та № 5/12 від 01.06.2012 року вказане приміщення надавалось в оренду позивачу з розрахунком на загальну площу - 265 кв.м., тобто різниця площі приміщення складає 137,4 кв.м. А тому позивач нарахував різницю між сумою сплаченої орендної плати та сумою, яку повинен був сплатити, із розрахунку вартості одного квадратного метра приміщення, яке надано в оренду.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими посиланнями позивача, оскільки за умовами договорів № 5 від 20.06.2011 року та № 5/12 від 01.06.2012 року в оренду передавалося приміщення в цілому і орендна плата відповідно нараховується за приміщення в цілому, а не за квадратні метри.

До того ж, позивач не надав суду доказів, які свідчили про те, що площа орендованих приміщень є меншою ніж та, що вказана в договорі оренди, так як з листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за вх. 97 від 11.07.2012 року неможливо встановити загальну площу саме спірного нежитлового приміщення на час виникнення договірних відносин між сторонами.

Крім того, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» надало інформацію щодо об'єкту нерухомості особі, яка на момент направлення запиту та надання інформації у відповідь на нього не мала та не має жодного відношення до спірного об'єкту оренди, оскільки як вбачається з матеріалів справи, договір № 5/12 від 01.06.2012р. був дійсним лише до 30.04.2013 року.

Також колегія суддів вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума також не є безпідставно набутим відповідачем майном в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту вказаної норми випливає, що безпідставно набутим майном є майно, яке особа набула або зберігла у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави або коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Однак, 55168,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім на законній підставі, а саме: як орендна плата, встановлена договорами оренди № 5 від 20.06.2011 року та № 5/12 від 01.06.2012 року.

При цьому, вказані договори не було визнано недійсними у встановленому законодавством порядку, а тому вони є чинними відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

До того ж, вказані договори також не було розірвано сторонами, зокрема, у період, за який вносилась зазначена орендна плата.

А оскільки вказані договори діяли увесь період, за який вносилась орендна плата, то також відсутні підстави стверджувати, що підстава, на якій зазначені грошові кошти набув відповідач, згодом відпала.

А отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вище наведене колегія суддів доходить до висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 24 грудня 2013 року у справі № 922/3025/13 прийнято при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24 грудня 2013 року у справі № 922/3025/13 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 17.02.2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.