Справа №: 343/196/14-ц
Провадження №: 2/0343/199/14
Р І Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2014 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Андрусіва І. М.,
секретаря - Павлюк Г. В.,
адвокатів - ОСОБА_1,ОСОБА_2
представника позивача -ОСОБА_3
представника відповідача-ОСОБА_9
розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_4 до Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» ОСОБА_10 і ОСОБА_5 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог, просила: скасувати наказ № 95 від 20 грудня 2013 року про її звільнення з роботи з 20 грудня 2013 року за прогул без поважних причин, поновити її на посаді доглядача Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5 з 20 грудня 2013року, стягнути з відповідача на її користь 2051 грн. середнього заробітку за 39 днів вимушеного прогулу за період з 20.12.2013 року по 17.02.2014 рік та 5000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати.
Свої вимоги мотивувала тим, що з 08 вересня 2003 року працювала в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» ОСОБА_10 і ОСОБА_5, а з 11 січня 2006 року прийнята на посаду доглядача музею. 20 грудня 2013 року наказом № 95 її було звільнено із займаної посади у зв'язку із прогулами 18.12.2013 року та 19.12.2013 року. Наказ про її звільнення вважає незаконним. В зв'язку з захворюванням являється інвалідом ІІІ групи. Через дане захворювання вона змушена періодично звертатись за медичною допомогою до медичних закладів. 14.12.2013 року , почувала себе дуже погано, оскільки в неї була алергічна висипка, в зв'язку з чим просила про надання відпустки, однак їй було відмовлено. 19.12.2013 року стан її здоров'я погіршився, тому вона звернулась за допомогою в Долинську ЦРЛ, де її поставили діагноз алергічний дерматит та було призначено лікування. В зв'язку з поганим самопочуттям того дня не мала можливості повернутись на робоче місце і продовжити свою роботу, про що повідомила керівництво музею «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5. На підставі вищенаведеного вважає її звільнення незаконним. В зв'язку з її незаконним звільненням вона перебуває у вимушеному прогулі, який триває з 20.12.2013 року по 17.02.2014 рік. Середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 2051 грн. (39 робочих днів х 52 грн. 59 коп.). Через незаконне звільнення почуває себе приниженою та пригнічено, із-за чого погіршилось її самопочуття та стан здоров'я. Це все призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації її способу життя та побуту. Завдану їй незаконним звільненням моральну шкоду вона оцінює в 5000 грн. Для захисту її порушених прав вона змушена звернутись до суду з даним позовом.
В зв'язку з поганим самопочуттям позивачка в судове засiдання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, вказавши, що позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити, а представництво своїх інтересів доручає ОСОБА_3 та адвокату ОСОБА_1
Представник позивачки ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, зіславшись на вищевказані обставини при цьому пояснила про те,що дочка 19.12.2014 року, після повернення з Долинської РЦЛ, де була на огляді у дерматолога, мала намір іти на роботу в музеї «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , однак по дорозі в неї погіршився стан здоров'я у зва"язку з чим вона вирішила піти додому, про що повідомила керівництво музею.
Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав викладені в позовній заяві вимоги, просив скасувати наказ № 95 від 20 грудня 2013 року про звільнення ОСОБА_4 з роботи з 20 грудня 2013 року за прогул без поважних причин, поновити останню на посаді доглядача Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5 з 20 грудня 2013року, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 2051 грн. середнього заробітку за 39 днів вимушеного прогулу за період з 20.12.2013 року по 17.02.2014 рік та 5000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати по справі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволення, оскільки позивачку було звільнено у встановленому законом порядку, так як лікарняного в неї не було. Довідка відповідачкою в день звільнення не була надана, що свідчить про те, що остання могла продовжувати свої обов'язки на робочому місці, однак цього не зробила, а самовільно покинула робоче місце.
Суд, заслухавши доводи сторін , дослідивши та оцінивши здобуті в судовому засiданнi докази в їх сукупностi, вважає, що даний позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк може бути розірвано власником, або уповноваженим органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка видана 16.09.2003 року, серія НОМЕР_1 (а.с. 9) позивачка працювала на посаді доглядача музею «Бойківщина» ОСОБА_10 і ОСОБА_5 з 11.01.2006 року по 20.12.2013 рік.
Згідно копії наказу № 95 від 20 грудня 2013 року ОСОБА_4 звільнено з посади доглядача музею «Бойківщина» ОСОБА_10 і ОСОБА_5 за здійснений 18.12.2013 року та 19.12.2013 року прогули без поважних причин (18.12.2013 року ОСОБА_4 була відсутня на робочому місці протягом однієї години - з 9:00 год. до 10:00 год., а 19.12.2013 року, була відсутня протягом усього робочого дня - з 9:00 год. до 17:00 год.).
Факт відсутності ОСОБА_4 18.12.2013 року на робочому місці протягом однієї години підтверджено актом від 18.12.2013 року, а факт відсутності останньої 19.12.2013 року протягом усього робочого дня - актом від 19.12.2013 року.
Як роз'яснено в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пункт 3,4,7,8 ст.40 КЗпП України, п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяння ним шкоди, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
З матеріалів справи встановлено, що 18 грудня 2013 року позивачка була відсутня на робочому місці протягом однієї години з 9:00 год. до 10:00 год., що зазначено в оскарженому наказі про звільнення останньої № 95 від 20.12.2013 року як прогул.
Аналізуючи даний доказ , суд не погоджується з тим, що відсутність позивачки на робочому місці протягом вищевказаного часу 18.12.2013 року є прогулом,оскільки ст.40 п.4 КЗпП України,передбачено,що прогулом рахується відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня ,без поважних причин,в судовому засіданні та наказу № 95 від 20.12.2013 року , встановлено про відсутність позивачки того дня з 9 до 10 години .
Що стосується відсутності ОСОБА_4 на робочому місці протягом усього робочого дня 19 грудня 2013 року, то судом з досліджених в суді медичних документів, встановлено, що в зв'язку з поганим станом здоров'я ОСОБА_4 зранку звернулась за медичною допомогою в Долинську ЦРЛ, де їй було поставлено діагноз, призначено лікування та запропоновано стаціонарне лікування від якого вона відмовилась.
Так, з копії медичної карти хворої ОСОБА_4 (а.с. 32-33) вбачається, що 19.12.2013 року о 10 год. 45 хв. вона зверталась до дерматолога в зв'язку з висипкою по всьому тілу, їй було поставлено діагноз - алергічний дерматит, призначено лікування, а також зазначено, що від стаціонарного лікування хвора відмовилась.
Факт перебування ОСОБА_4 на прийомі у дерматолога Долинської ЦРЛ 19.12.2013 року з 10 год. 45 хв. до 11 год. 30 хв. також підтверджується довідкою № 15, в якій зазначено, що хворій поставлено діагноз алергічний дерматит та призначено амбулаторне лікування.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 пояснювала, про те,що дочка 19.12.2014 року, після повернення з Долинської РЦЛ, де була на огляді у дерматолога, мала намір повернутись на робоче місце , однак по дорозі в неї погіршився стан здоров'я, а тому вона вирішила піти додому, про що повідомила керівництво музею.
Як вбачається з копії медичної картки ОСОБА_4 (а.с. 34-35) 19.12.2013 року о 15 год. 20 хв. під час її огляду терапевтом вдома встановлено, що вона перебуває в стані середньої тяжкості, в свідомості, на тілі присутня висипка, зазначено діагноз алергічний дерматит.
Свідченням поганого самопочуття ОСОБА_4 протягом усього дня 19.12.2013 року є також довідка № 9 від 19.12.2013 року (а.с. 38), в якій зазначено, що вона зверталась в приймальне відділення Долинської ЦРЛ 19.12.2013 року о 23 год. 00 хв.
З показань свідка ОСОБА_6 даними суду встановлено,про те,що 19.12.2013 року у неї на прийомі була ОСОБА_4,в якої була алергічна висипка. Від стаціонарного лікування вона відмовилась. Того дня вона довідку не вимагала , а тільки 23.12.2013 року була видана довідка.
Свідок ОСОБА_7,суду пояснила, що вона веде табель обліку робочого часу працівників музею. 19.12.2013 року до неї зателефонувала мама позивачки та повідомила про те,що ОСОБА_4 в лікарні і мала вийти на роботу. Про даний дзвінок керівника вона не повідомила. Однак позивачка до кінця дня на роботі не появилась у зв»язку з чим вони склали акт.
Згідно ч.1,ч.3 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду ,обставини за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.
В судовому засіданні представник відповідача зазначила,що позивачка від пояснень про причину відсутності 19.12.2013 року на роботі відмовилась ,надавши суду відповідний акт від 20.12.2013 року. Однак на думку суду даний акт не являється свідченням того, що позивачка відмовилась від дачі пояснень, а свідчить про те,що їй запропонували надати письмове пояснення з приводу самовільного залишення робочого місця з 9 по 17 годину 19 грудня 2013 року.
Крім цього на думку суду в порушення ст.149 КЗпП України, при звільненні ОСОБА_4, відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини пов'язанні з відсутністю позивачки на роботі, попередню роботу працівника. Так, в судовому засіданні встановлено, що раніше позивачка до дисциплінарної відповідальності не притягувалась , тривалий час пропрацювала в музеї «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5,являється інвалідом третьої групи ,знаходиться на диспансерному обліку в ендокринолога Долинської ЦРЛ з 2010 року.
Згідно ч.1 ст. 43 КЗпП України -розірвання трудового договору з підстав передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Матеріалами справи та в судовому засіданні встановлено про те,що профспілкова організація відповідача в реєстраційній службі Долинського районного управління юстиції не була зареєстрована та відсутня у музеї.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що звільнення позивачки з роботи за ч.4 ст.40 КЗпП України проведено з порушеннями вимог трудового законодавства, оскільки позивачка була відсутня на роботі 19.12.2013 року з поважних причин .
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як вбачається з довідки про середню плату (дохід) ОСОБА_4 №9 від 09.02.2014 року середньоденна заробітна плата позивачки становить 52 гривні 59 копійок.
Вимушений прогул тривав з 20.12.2013 року по 17.02.2014 року,тобто 39 робочих днів.
Виходячи з принципу дизпозитивності середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.12.2013 року по 17.02.2014 року становить 2051гривню.
Позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає частковому відшкодуванню суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує, що неправомірними діями відповідача позивачці було завдано душевних страждань, пов'язаних з звільненням її з роботи, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації її способу життя та побуту та враховано стан її здоров»я.
У зв"язку з тим, що позивачка при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, тому на підставі ст.88 ЦПК України , з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір.
На підставі викладеного та ст.ст. 40 ч.4,149,235,237-1 КЗпП України, та керуючись ст. ст. 88 ,197 ч.2, 212 - 215,218, 223,367 ЦПК України, суд,
В И Р I Ш И В :
Позов задоволити частково.
Скасувати наказ № 95 від 20 грудня 2013 року про звільнення ОСОБА_4 з роботи з 20 грудня 2013 року за прогули без поважних причин.
Поновити ОСОБА_4 на посаді доглядача Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5 з 20 грудня 2013 року.
Стягнути з Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2051 (дві тисячі п'ятдесять одну) гривню середнього заробітку та 500 (п'ятсот) гривень моральної шкоди та 500 (п'ятсот) гривень судових витрат з надання правової допомоги адвокатом, згідно квитанції.
Стягнути з Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» ОСОБА_10 та ОСОБА_5 на користь держави 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та стягнення з відповідача в її користь заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана на протязі десяти днів з часу ознайомлення з мотивувальною частиною рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.
Суддя: