Справа № 465/4932/13-к Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.
Провадження № 11/783/149/14 Доповідач: Галапац І. І.
Категорія ст. 286 ч.1 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Галапаца І.І.,
суддів Марітчака Т.М., Пешкова М.І.,
з участю прокурора Шахрайчук Н.І.,
захисника-адвоката ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові
кримінальну справу за апеляціями захисника-адвоката ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом І інстанції, на вирок Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2013 року відносно ОСОБА_2, -
встановила:
цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Севастополя АР Крим, жителя АДРЕСА_1, українця, з вищою освітою, одруженого, на утриманні має трьох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,
засуджено за ст. 286 ч.1 КК України до штрафу в розмірі 7 тис. 650 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено раніше обраний - підписку про невиїзд.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2 2 тис. 656 грн. 16 коп. за проведення експертизи.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Згідно вироку суду, органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що 21 грудня 2011 року близько 08 год. 05 хв. в м. Львові по вул. Стрийській навпроти будинку №260, керуючи автомобілем марки "TOYOTA RAV-4", р/н НОМЕР_1, та рухаючись в напрямку центра м. Львова, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу порушив вимоги розділу 1 - п.1.3 "учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил"; п.1.5 5 "дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків"; розділу 2 - п.2.3 "б" "для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну"; розділу 12 - п. 12.3 "у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди"; розділу 18 - п.18.1 "водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека"; та 18.4 "якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зупинився транспортний засіб водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах повинні зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека" чинних Правил дорожнього руху України - а саме не був уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, при виникненні небезпеки для руху, яку водій об'єктивно спроможний був виявити, не вжив негайно заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а розпочав робити об'їзд пішохода під час якого здійснив наїзд, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи не зупинився, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, виявивши, що перед пішохідним переходом в правих смугах руху зупинились транспортні засоби, не зупинився для переконання, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека і виїхавши на пішохідний перехід здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
В апеляції захисник-адвокат ОСОБА_1 покликається на те, що постановляючи вирок, суд не врахував пом'якшуючою ту обставину, що ОСОБА_2 передав потерпілій 1 тис. доларів США окрім суми страхового відшкодування, що вона отримає від страхової.
Крім цього зазначає, що ОСОБА_2 працює на посаді директора, його робота пов'язана із частими роз'їздами для укладення контрактів, контролю виконуваних робіт, замовленням будівельних матеріалів, тощо. На фірмі згідно штатного розпису відсутні водії, а тому позбавлення ОСОБА_2 права керувати призведе до неможливості повністю виконувати функції директора фірми і як наслідок порушаться його права, а оскільки заробітна плата залежить від фінансових показників діяльності, то знизиться його заробіток і він не зможе належним чином утримувати сім'ю.
Звертає увагу, що на автомобілі ОСОБА_2 кожного робочого дня доставляє двох дітей до школи, його дружина не має достатніх практичних навичок водіння автомобіля, а тому позбавлення прав негативно позначиться на сім'ї внаслідок неможливості реалізовувати всі свої плани.
А тому вважає, що враховуючи наведене, суд мав призначити покарання у мінімальному розмірі передбаченому санкцією статті, а також не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Просить вирок змінити, призначивши ОСОБА_2 покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян без позбавлення керування транспортними засобами.
В апеляції потерпіла ОСОБА_3 покликається на те, що з вироком суду не погоджується і вважає його таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а також у зв'язку з порушенням кримінально-процесуального законодавства.
Зазначає, що судом не враховано поведінку ОСОБА_2 після вчинення злочину, оскільки внаслідок отриманих нею в ДТП тілесних ушкоджень, вона 14 днів перебувала на стаціонарному та 67 днів на амбулаторному лікуванні. Майже три місяці змушена була ходити на милицях. Внаслідок цього понесла значні матеріальні витрати, пов'язані з придбанням медикаментів, реабілітацією, санаторним лікуванням, однак ОСОБА_2 не відшкодував їй взагалі ні матеріальної, ні моральної шкоди, що свідчить про відсутність щирого каяття з його боку. І лише після скасування попереднього вироку суду відносно нього від 25 вересня 2012 року апеляційним судом Львівської області, він відшкодував 1 тис. дол. США матеріальної шкоди. Незважаючи на цю обставину, під час нового розгляду справи в суді І інстанції він цивільного позову не визнав.
А тому вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про щире каяття ОСОБА_2 у вчиненому злочині, оскільки він не вжив жодних заходів та не виявив бажання виправити ситуацію, яка склалася.
Наголошує, що суд під час розгляду кримінальної справи безпідставно залишив без розгляду її цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином.
Звертає увагу, що під час розгляду справи в суді, вона неодноразово повідомляла суд про те, що АСК "Інго Україна" листом №3560 від 24 грудня 2012 року її повідомила, що згідно розрахунків, страхова виплата становить 186,55 грн., а в виплаті решти суми відмовлено. Однак, суд на вказану обставину уваги не звернув та, незважаючи на те, що страховою організацією їй фактично було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, безпідставно залишив її позов без розгляду, істотно порушивши вимоги кримінально-процесуального закону.
Просить скасувати вирок в частині призначення покарання ОСОБА_2 та постановити новий, яким призначити йому максимальне основне покарання, передбачене санкцією ст. 286 ч.1 КК України - у вигляді обмеження волі на строк до трьох років, та додаткове покарання - у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки, задоволивши її цивільний позов у повному обсязі з врахуванням часткового відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди.
В апеляції та доповненні до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом І інстанції, покликається на те, що покарання, призначене ОСОБА_2, не відповідає вимогам ст. 65 ч.2 КК України, згідно якої особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Просить вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого ОСОБА_2, суттєвим порушенням норм кримінально-процесуального закону, а кримінальну справу направити на новий судовий в суд І інстанції.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про підтримання апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом І інстанції, часткове підтримання апеляції потерпілої ОСОБА_3 та заперечення апеляції захисника-адвоката ОСОБА_1, пояснення засудженого ОСОБА_2 та виступ захисника-адвоката ОСОБА_1 про підтримання апеляції захисника та заперечення інших апеляцій, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, апеляція потерпілої ОСОБА_3 - частковому задоволенню, а апеляція захисника-адвоката ОСОБА_1 задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 КПК України (1960 року), однією з підстав для скасування вироку суду є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Згідно положень ст. 334 КПК України (1960 року), мотивувальна частина обвинувального вироку, окрім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, однак, як вбачається з вироку суду, в ньому викладено лише формулювання обвинувачення органу досудового слідства.
Крім цього, відповідно до вимог ст. 299 КПК України (1960 року), суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
Як вбачається з протоколу судового засідання (т.2 а.с.33-34), суд постановив провести судове слідство лише в частині допиту підсудного, потерпілої ОСОБА_3, після чого оголосити характеризуючі дані. При цьому, підсудний ОСОБА_2, визнавши вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, заперечив цивільний позов, а тому колегія суддів вважає, що суд визначив обсяг дослідження доказів всупереч вимог ст. 299 КПК України (1960 року).
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що наведені процесуальні порушення є підставою для скасування вироку згідно вимог ст. 367 ч.1 п.3 КПК України (1960 року) з направленням справи на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді суду І інстанції необхідно усунути зазначені порушення вимог КПК України (1960 року), повно і всебічно дослідити всі обставини справи у їх сукупності, суть та доводи обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від здобутого, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 362, 366, 367 КПК України (1960 року), колегія суддів, -
ухвалила:
апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом І інстанції, задоволити, апеляцію потерпілої ОСОБА_3 задоволити частково, а апеляцію захисника-адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2013 року відносно ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд в той же місцевий суд.
Судді:
Галапац І.І. Марітчак Т.М. Пешков М.І.