Справа № 370/2284/13-ц Головуючий у І інстанції Оберемко В.О.

Провадження № 22-ц/780/1388/14 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.

Категорія 4 17.03.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

17 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Верланова С.М.,

суддів - Приходька К.П., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Черепинець А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: відділ державної реєстраційної служби Макарівського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що з 15 грудня 1982 року по 11 грудня 1992 року вона перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. 14 січня 1987 року за спільні кошти ними було придбано житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому вона проживає по даний час. Вказувала, що 02 листопада 2006 року вона зареєструвала право власності на вказаний будинок у Макарівському бюро технічної інвентаризації, однак рішенням Макарівського районного суду Київської області від 07 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 вересня 2013 року, скасовано запис про реєстрацію права власності на вказаний будинок. Посилаючись на вказані обставини, позивачка, з урахуванням уточнень позову, просила визнати за нею та за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 04 грудня 2013 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 15 грудня 1982 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 грудня 1992 року.

14 січня 1987 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбав житловий будинок по АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений секретарем виконавчого комітету Мотижинської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за №1.

Встановлено, що придбаний ОСОБА_3 вказаний житловий будинок по АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя відповідно до ст.22 КпШС України, який діяв на час придбання житлового будинку.

Також встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області від 18 жовтня 1992 року задоволено заяву ОСОБА_3 про переведення господарства на ОСОБА_2 та поставлено її головою двору.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області від 25 липня 2003 року № 45 спірний будинок було передано у власність ОСОБА_2

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 02 листопада 2006 року отримала свідоцтво про право власності на будинок, яке зареєстроване у БТІ, реєстраційний запис №431.

Вказані обставини встановлені рішенням Макарівського районного суду Київської області від 07 червня 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 вересня 2013 року, яким задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Мотижинської сільської ради Макарівського району та визнано незаконним рішення виконавчого комітету Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області від 25 липня 2003 року № 45 «Про оформлення права приватної власності». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №012718, видане 02 листопада 2006 року виконавчим комітетом Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області на ім`я ОСОБА_2 та скасовано запис №431 реєстру прав власності на нерухоме майно. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання угоди удаваною та визнання права власності на будинок - відмовлено (а.с.7-8, 30-31). Тому ці обставини відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не потребують доказуванню.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності для пред'явлення позову про поділ спільного майна подружжя, встановлений ч.3 ст. 29 КпШС України, який просив застосувати відповідач.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 29 КпШС України, який дів на час розірвання шлюбу, для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до ст.11 КпШС України строк позовної давності обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Тобто, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Суд залишив поза увагою наведену вище норму закону, та не врахував, що в спірному будинку позивачка проживає з 1985 року і по теперішній час. 18 жовтня 1992 року рішенням виконавчого комітету Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області на підставі заяви ОСОБА_3 було переведено господарство на позивачку та її поставлено головою двору. В подальшому рішенням виконавчого комітету цієї ж ради від 25 липня 2003 року спірний будинок було передано у власність позивачки, а з 02 листопада 2006 року вона отримала свідоцтво про право власності на цей будинок, тому її право власності на будинок не було порушено. Про порушення свого права власності на спірний будинок позивачці стало відомо лише у 2012 році, тобто, з часу звернення ОСОБА_3 з позовом до неї та Мотижинської сільської ради про визнання рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом про визнання права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 звернулася до суду у жовтні 2013 року.

За таких обставин висновки суду про те, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності для пред'явлення позову про поділ спільного майна подружжя, встановлений ч.3 ст. 29 КпШС України, є безпідставними.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що придбаний ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 1987 року спірний житловий будинок по АДРЕСА_1, є спільною власністю подружжя.

Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя підлягає задоволенню, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним по 1/2 частині житлового будинку по АДРЕСА_1.

З таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обгрунтованості, наведені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: відділ державної реєстраційної служби Макарівського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді