ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2014 р. Справа № 918/2065/13

Суддя Романюк Р.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення 17 483 831 грн. 44 коп.

В засіданні приймали участь представники:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: Михайлов В.О. (довіреність № 03-05/3 від 02.01.2014р.) .

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 17 483 831 грн. 44 коп., в тому числі 14 865 388 грн. 64 коп. основного боргу, 1 074 924 грн. 74 коп. пені; 47 382 грн. 51 коп. інфляційних; 455 034 грн. 05 коп. - 3 % річних та 1 041 101 грн. 50 коп. штрафу.

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на виконання умов Договору № 14/2375/11 від 30.09.2011 року, він протягом жовтня 2011 року, вересня 2012року - грудня 2012 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 17 931 341 грн. 27 коп. сплативши його вартість лише частково, а тому залишок заборгованості, з урахуванням 3 % річних та інфляційних, передбачених ст. 625 ЦК України, пеню та штраф, обумовлених Договором за порушення термінів оплати, просить суд стягнути у примусовому порядку.

5 лютого 2014 року від відповідача надійшла заява про застосування строків спеціальної позовної давності щодо стягнення з ТОВ "Рівнетеплоенерго" пені за зобов'язаннями, що виникли у вересні 2012 року в сумі 7 592 грн. 19 коп., штрафу в сумі 40 523 грн. 33 коп.; у жовтні 2012 року в частині стягнення пені у розмірі 30 462 грн. 65 коп., штрафу на суму 162 594 грн. 42 коп., у листопаді 2012 року в частині стягнення пені у розмірі 31 231 грн. 90 коп. та штрафу в сумі 313 788 грн. 69 коп., і в цій частині відмовити позивачу в задоволенні позову.

19 лютого 2014 року через відділ документального забезпечення суду представник відповідача подав заяву, в якій в порядку пункту 3 статті 83 ГПК України просив суд при винесенні рішення зменшити розмір нарахованої до стягнення суми пені на 50%.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог в частині нарахування штрафу, просить зменшити розмір пені, в решті позовні вимоги визнає.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Рівнетеплоенерго" був укладений договір № 14/2375/11 на купівлю-продаж природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю в ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ поставлений за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що Постачальник передає Покупцю в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 47 573 тис. кубічних метрів.

Відповідно до пункту 6.1. оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктами 7.1, 7.2, 7.3. Договору передбачено, що за неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також Договором. У разі невиконання Покупцем вимог щодо розрахунку Продавець має право не здійснювати поставку газу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. Крім того, у разі невиконання Покупцем вимог Договору щодо розрахунків (пункт 6.1. Договору), він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний прострочений день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% відсотків від суми простроченого платежу.

У разі невиконання Покупцем умов Договору, Продавець має право в односторонньому порядку розірвати договір.

Крім того, між Позивачем та Відповідачем було укладено ряд додаткових угод до договору щодо зміни ціни за постачання природного газу та строків дії договору (додаткова угода №1 до договору від 11.10.2011 року, додаткова угода №2 до договору від 01.08.2012 року, додаткова угода №3 до договору від 31.10.2012 року, додаткова угода №4 до договору від 28.12.2012 року), які містяться в матеріалах справи.

На виконання умов договору позивач у жовтні 2011 року, а також протягом вересня 2012 року - грудня 2012 року, передав відповідачу імпортований природний газ на загальну суму 17 931 341 грн. 27 коп., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі природного газу (а.с. 20-31).

Відповідач, в свою чергу, в порушення умов Договору, в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений природній газ, сплативши лише 3 065 952 грн. 63 коп. за поставлений останньому у вересні 2012 року - грудні 2012 року природний газ. Крім того, судом встановлено, що заборгованість за природний газ в сумі 2 838 462 грн. 70 коп., поставлений відповідачу у жовтні 2011 року, була стягнута з ТОВ "Рівнетеплоенерго" рішенням господарського суду Рівненської області від 02 серпня 2012 року у справі № 5019/815/12, копія якого наявна у матеріалах справи. Вказане судове рішення на час розгляду даної справи набрало законної сили.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що наведена сума основного боргу відповідача не була включена НАК "Нафтогаз України" у заявлену до стягнення з відповідача суму основного боргу.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед ПАТ НАК "Нафтогаз України" за договором на купівлю-продаж природного газу від 30 вересня 2011 року № 14/2375/11, яка складає 14 865 388 грн. 64 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не заперечується відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ТОВ "Рівнетеплоенерго" вказаної суми грошових коштів. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 14 865 388 грн. 64 коп. підлягає задоволенню.

На підставі пункту 7.2. Договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі1 074 924 грн. 74 коп., а також 7% штрафу за прострочення платежу понад 30 днів в сумі 1 041 101грн. 50 коп. згідно розрахунку до позовної заяви.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наданого позивачем розрахунку пені, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були обчислені позивачем без врахування строків спеціальної позовної давності.

Крім того, як було зазначено вище, представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву, в якій просить застосувати строки спеціальної позовної давності по стягненню пені і в цій частині відмовити позивачу в задоволенні позову.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтями 253 - 255 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Позовна заява була здана для відправки до установи зв'язку 27.12.2013р., що підтверджується фіскальним чеком та описами вкладення у цінний лист.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, а також положень статей 253 - 255, 258 та 260 ЦК України вбачається, що:

- за зобов'язаннями вересня 2012 року пропущені строки позовної давності по стягненню пені в сумі 6 899, 27 грн. (нарахування за період 30.11.2012 року - 27.12.2012 року) 578 904, 67 грн. (сума боргу)*0,15 (подвійна облікова ставка НБУ)*28 днів прострочення / 365 днів в році;

- за зобов'язаннями жовтня 2012 року пропущені строки позовної давності по стягненню пені в сумі 26 727, 85 грн. (нарахування за період 30.11.2012 року - 27.12.2012 року) 2 322 777, 39 грн. (сума боргу)*0,15 (подвійна облікова ставка НБУ)*28 днів прострочення / 365 днів в році.

- за зобов'язаннями листопада 2012 року пропущені строки позовної давності по стягненню пені в сумі 23 948, 65 грн. (нарахування за період 15.12.2012 року - 27.12.2012 року) - 4 482 695, 57 грн. (сума боргу)*0,15 (подвійна облікова ставка НБУ)*13 днів прострочення / 365 днів в році

У відповідності до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності суд, провівши відповідні розрахунки, обгрунтованими визнає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 017 348 грн. 97 коп. пені.

Крім того, позивач за прострочення платежу понад тридцять календарних днів за кожен неоплачений спірний період нарахував відповідачу штраф у розмірі 1 041 101 грн. 50 коп., що становить 7 % від суми заборгованості.

За приписами частини 2 статті 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 спірної угоди встановлено, що у разі невиконання Покупцем вимог Договору щодо розрахунків, зокрема, за прострочення проведення таких розрахунків понад 30 днів, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю штраф у розмірі 7% відсотків від суми простроченого платежу.

У той же час, як було зазначено вище, представник відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву, в якій просить застосувати строки спеціальної позовної давності по стягненню, зокрема, штрафу і в цій частині відмовити позивачу в задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з даним позовом з порушенням строків позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу за зобов'язаннями вересня 2012 року в сумі 40 523, 33 грн.; за зобов'язаннями жовтня 2012 року в сумі 162 594, 42 грн.; за зобов'язаннями листопада 2012 року в сумі 313 788, 69 грн., а тому, враховуючи заяву відповідача, в цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Обгрунтованою судом визнається сума штрафу в розмірі 524 195 грн. 06 коп.

На підставі статті 625 ЦК України позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 455 034 грн. 05 коп., а саме:

- за зобов'язаннями жовтня 2011 року за період з 12 травня 2012 року по 06 лютого 2013 року в розмірі 48 864 грн. 86 коп. (нарахованих на суму основного боргу в розмірі 2 838 462 грн. 70 коп., встановлену рішенням господарського суду Рівненської області від 02.08.2012 року у справі № 5019/815/12, яке на час розгляду даної справи набрало законної сили);

- за зобов'язаннями вересня 2012 року в розмірі 18 940 грн. 82 коп.;

- за зобов'язаннями жовтня 2012 року в розмірі 70 804 грн. 28 коп.;

- за зобов'язаннями листопада 2012 року в розмірі 125 621 грн. 18 коп.;

- за зобов'язаннями грудня 2012 року в розмірі 190 802 грн. 90 коп.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наданого позивачем розрахунку 3% річних вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були обчислені позивачем за зобов'язаннями вересня - грудня 2012 року обчислені вірно та підлягають до задоволення.

Водночас, за зобов'язаннями жовтня 2011 року за період з 12 травня 2012 року по 06 лютого 2013 року в розмірі 48 864 грн. 86 коп. (нарахованих на суму основного боргу в розмірі 2 838 462 грн. 70 коп., встановлену рішенням господарського суду Рівненської області від 02.08.2012 року у справі № 5019/815/12, яке на час розгляду даної справи набрало законної сили, судом встановлено наступне.

Згідно з п.7.2. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Рішення у справі №5019/815/12 прийняте 02.08.2012 року, а набрало законної сили 16 жовтня 2012 року (постанова Рівненського апеляційного господарського суду), тому нарахування інфляційних та 3% річних по цій справі можливе лише з 17.10.2012 року, тобто з дня наступного за днем набрання рішення законної сили.

Відтак, здійснивши перерахунок за період з 17.10.2012 року по 06.02.2013 року, судом визнається обгрунтованою сума 3% річних в розмірі 26 356 грн. 62 коп., яка і підлягає задоволенню.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 432 525 грн. 81 коп.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача втрати від інфляційних процесів у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків на відповідні суми основного боргу у розмірі 47 382 грн. 51 коп., з яких: 2 838 грн. 46 коп. - інфляційні втрати, нараховані за вересень 2012 року за зобов'язаннями жовтня 2011 року; інфляційні втрати за зобов'язаннями вересня 2012 року в сумі 2 317 грн. 93 коп.; за зобов'язаннями жовтня 2012 року в сумі 9 300 грн. 40 коп.; за зобов'язаннями листопада 2012 року в сумі 17 948 грн. 71 коп.; за зобов'язаннями грудня 2012 року 14 977 грн. 00 коп.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

У той же час, з наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат вбачається, що останній був здійснений з арифметичними помилками, зокрема при розрахунках інфляційних за окремі місяці позивачем обрахунок проводився не із фактичної суми боргу, а з суми основного боргу, яка була вже проіндексована за попередній період.

Так, при нарахуванні інфляційних за зобов'язаннями вересня 2012 року позивачем за період січня 2013 року здійснено обрахунок інфляційних не із фактичної суми основного боргу 578 904 грн. 67 коп., а із проіндексованої за грудень 2012 року 580 062 грн. 48 коп., відтак сума інфляційних за зобов'язаннями вересня 2012 року має становити 2 317 грн. 93 коп.

Аналогічна ситуація із нарахуваннями інфляційних за зобов'язаннями жовтня 2012 року, сума інфляційних, яка підлягає до задоволення за вказаний період становить 9 291 грн. 10 коп. За зобов'язаннями листопада 2012 року за перерахунком суду сума інфляційних, яка підлягає до задоволення становить 17 930 грн. 78 коп.

Щодо стягнення 2 838 грн. 46 коп. інфляційних втрат, нарахованих за вересень 2012 року за зобов'язаннями жовтня 2011 року, то як зазначено вище, згідно положень п.7.2. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Рішення у справі №5019/815/12 прийняте 02.08.2012 року, а набрало законної сили 16 жовтня 2012 року (постанова Рівненського апеляційного господарського суду), тому нарахування інфляційних та 3% річних по цій справі можливе лише з 17.10.2012 року, тобто з дня наступного за днем набрання рішення законної сили.

Враховуючи наведене, вимоги позивача щодо стягнення 2 838 грн. 46 коп. інфляційних втрат, нарахованих за вересень 2012 року за зобов'язаннями жовтня 2011 року не підлягають задоволенню, оскільки право на нарахування інфляційних та 3% річних у позивача по рішенню у справі №5019/815/12, яке прийняте 02.08.2012 року з 17.10.2012 року (з моменту набрання рішенням законної сили).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 44 516 грн. 81 коп.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині про стягнення з відповідача 14 865 388 грн. 64 коп. основної заборгованості, 1 017 348 грн. 97 коп. пені, 524 195 грн. 06 коп. штрафу, 44 516 грн. 81 коп. інфляційних втрат та 432 525 грн. 81 коп. 3% річних. В задоволенні решти позову суд відмовляє.

Крім того, 18.02.2014р. відповідачем подано заяву № 03-05/486/389 про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню на 50 %.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що, вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Обгрунтовуючи підстави для зменшення розміру пені, відповідач послався на п. 7 ст. 21 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" та ст. 20 ЗУ "Про теплопостачання", згідно яких тарифи на теплопостачання повинні враховувати повну собівартість теплової енергії та граничний рівень рентабельності. У разі, якщо тарифи на теплову енергію встановлено нижче їх собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачати механізми компенсації цієї різниці в порядку передбаченому законодавством.

За твердженням відповідача, а це вбачається із поданих останнім доказів, на даний час тарифи, які використовує ТОВ "Рівнетеплоенерго", не відповідають фактичним витратам з надання послуг теплопостачання. Поряд з цим, звертаємо увагу, що Законом України від 12.04.2012 року №4647-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік"" статтю 9 було доповнено пунктом 48, що передбачав субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 34-38 статті 4 цього Закону). А, відповідно до Постанови КМУ №517 від 11.06.2012 року "Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (зі змінами) було передбачено механізм відшкодування різниці в тарифах у 2012 році. Однак, на сьогоднішній день, Товариству не відшкодовано різницю в тарифах за 2012 рік в сумі 15 987 253, 56 грн., про що свідчить розрахунок, який додається.

Окрім цього, відповідно до Постанови КМУ №683 від 21.08.2013 року "Деякі питання випуску фінансових казначейських векселів" згідно статті 22 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" і пункту 19 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановив здійснити шляхом видачі органами Державної казначейської служби фінансових казначейських векселів: реструктуризацію заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, що утворилася у поточному році станом на 1 жовтня 2013 р. у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, які затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Договори та реєстр заборгованості з різниці в тарифах поданий НАК "Нафтогаз України", однак договори не підписані, заборгованість з різниці в тарифах не реструктуризована, тому підстави сплачувати вказану заборгованість у відповідача відсутні. Більше того, у зв'язку з наявністю вказаної постанови КМУ та погодження реструктуризації суми основного боргу є відсутнім предмет спору в даній справі (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ у справі №5011-42/13548-2012 від 05.11.2013 року).

Слід також зауважити, що між ТОВ "Рівнетеплоенерго" та Управлінням житлово-комунального господарства Рівненської міської ради було укладено договір оренди будівель котелень та теплопунктів від 29.10.2009 року з метою надання послуг теплопостачання споживачам м.Рівне. На підставі цього договору та ліцензії на постачання теплової енергії від 10.11.2009 р., серія АВ №500681, яка видана Міністерством з питань житлово-комунального господарства України з 11.11.2009р. ТОВ "Рівнетеплоенерго" надає послуги теплопостачання споживачам м.Рівне (юридичним особам та населенню).

Крім цього, 25 липня 2013 року між ТОВ "Рівнетеплоенерго" та Рівненською міською радою було укладено договір оренди об'єкта централізованого теплопостачання - цілісного майнового комплексу Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради. Акт приймання-передачі до договору оренди підписано 21 серпня 2013 року.

За умовами вказаного договору, відповідач прийняв дебіторську та кредиторську заборгованість КП РМР "Теплотранссервіс", в тому числі заборгованість за спожитий природний газ.

Котельні, індивідуальні теплові пункти, тепломережі, які є власністю територіальної громади м.Рівне, передані в оренду та обслуговування ТОВ "Рівнетеплоенерго" без права подальшого відчуження.

Систематичні неплатежі з боку споживачів за надану теплову енергію призвели до неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів. У зв'язку з чим, ТОВ "Рівнетеплоенерго" не може належним чином виконувати зобов'язання з оплати за газ і електроенергію, з оплати податків та обов'язкових платежів у бюджет.

За таких обставин, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню на 30 % до 712 144 грн. 28 коп.

Згідно частини 1 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на зазначене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Д. Галицького, буд. 27, ідентифікаційний код 36598008) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд 6, ідентифікаційний код 20077720) - 14 865 388 грн. 64 коп. заборгованості, 712 144 грн. 28 коп. пені, 524 195 грн. 06 коп. штрафу, 44 516 грн. 81 коп. інфляційних втрат та 432 525 грн. 81 коп. 3% річних та 66 459 грн. 48 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.03.2014р.

Суддя Романюк Р.В.