АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«18» лютого 2014р. м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Потоцького В. П.
суддів Колотила О.О., Косована Т.Т.
при секретарі Кучері С.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12013270060000351 від 12.07.2013 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, неодруженого, не працюючого, з середньою освітою, судимого, востаннє: вироком Вижницького районного суду від 04.12.2009 року за ч.3 ст.185, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 місяців,-
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.395, ч.2 ст.190 КК України,
за участю прокурора Шевчук С.І., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 -
ВСТАНОВИЛА:
Обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 18.12.2013 року, яким його, ОСОБА_1, визнано винуватим за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.395, ч.2 ст.190 КК України та йому призначено покарання: - за ст.395 КК України у виді арешту на строк 4 (чотири) місяці; - за ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1(один) рік 6 (шість) місяців. На підставі ч.1 ст.70, 72 КК України ОСОБА_1 остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 1(один) рік 6 (шість) місяців. Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено попередню - тримання під вартою, а строк відбуття покарання йому обраховано з моменту його фактичного затримання, а саме з 26.11.2013 року. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) гривень. Вирішено долю речових доказів.
Не оспорюючи обсяг обвинувачення та правильність кваліфікації своїх дій, обвинувачений ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі обґрунтовує свої доводи тим, що суд першої інстанції не у достатній мірі звернув увагу на те, що усі потерпілі просили не позбавляти його волі, вважає, що призначене покарання не відповідає його особі й за своїм розміром є несправедливим внаслідок своєї суворості, у зв'язку з чим, просить вирок районного суду змінити, пом'якшивши йог,о застосувавши до нього вимоги ст.69 КК України.
Провадження №11-кп/794/69/14 Головуючий в І інстанції: Кибич І.А.
Категорія ст.395, ч.2 ст. 190 КК України Суддя - доповідач: Потоцький В.П.
В своїх доповненнях до апеляційної скарги вказує на те, що ні під час досудового слідства ні у суді першої інстанції не було реалізовано його право на укладення угоди про примирення між ним та потерпілими.
Потерпілі та прокурор вирок районного суду не оскаржують.
Як зазначив суд у своєму вироку, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, будучи ознайомленим з ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26.04.2013 року про встановлення адміністративного нагляду строком на 2 роки, якою встановлено обмеження, а саме: заборонено вихід з будинку(квартири) з 22.00 до 06.00 години; заборонено виїзд в особистих справах за межі району (міста) без дозволу органів внутрішні справ; з'являтись на реєстрацію в органи внутрішніх справ по місцю проживання 3 рази в місяць; заборонено відвідувати місця, де продають алкогольні напої на розлив, перебуваючи під адміністративним наглядом у Вижницькому PB УМВС України в Чернівецькій області, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляд, 05.07.2013 року в порушення ст.3 п. «в» ст.10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі», умисно, з метою ухилення від встановленої адміністративного нагляду, самовільно, без дозволу Вижницького PB УМВС України Чернівецькій області, залишив місце постійного проживання в АДРЕСА_1 виїхавши за межі Вижницького району Чернівецької області, чим порушив встановлені відносно нього адміністративним наглядом обмеження.
Крім того, ОСОБА_1 16.07.2013 року близько 16години зателефонував на абонентський номер телефону НОМЕР_1 будинку в АДРЕСА_2, де проживає ОСОБА_4, представившись її сватом ОСОБА_12, під вигаданим приводом вирішення проблем пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, діючи умисно, повторно шляхом обману, увійшовши в довіру ОСОБА_4, дійшов згоди про отримання коштів в сумі 500 грн. Доводячи свій злочинний задум до кінця ОСОБА_1 16.07.2013 року приблизно о 16годині 10 хвилин прибув на АДРЕСА_2, де отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 500грн., заволодів грошима, після чого із місця вчинення кримінального правопорушення втік, викраденим розпорядився на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 500гривень.
21.07.2013 року ОСОБА_1 близько 20 години зателефонував на абонентський номер телефону НОМЕР_2 квартири АДРЕСА_3, де проживає ОСОБА_6, та представившись її онуком під вигаданим приводом вирішення проблем пов'язаних із дорожньо-транспортною пригодою, діючи умисно, повторно, шляхом обману, увійшовши в довіру ОСОБА_6, дійшов згоди про отримання коштів в не встановленій сумі. Доводячи свій злочинний задум до кінця ОСОБА_121.07.2013 року приблизно о 20 годині 30 хвилин прибув на АДРЕСА_3, де отримав від ОСОБА_6 кошти в сумі 2000 гривень, заволодів грошима, після чого із місця вчинення кримінального правопорушення втік, викраденим розпорядився на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_1 завдав потерпілій ОСОБА_6 матеріальної шкоди в сумі 2000 гривень.
22.07.2013 року ОСОБА_1 близько 11години 15 хвилин зателефонував на абонентський номер телефону НОМЕР_3 будинку АДРЕСА_4, де проживає ОСОБА_8, та представившись чоловіком її онучки, під вигаданим приводом вирішення проблем пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, діючи умисно, повторно, шляхом обману, увійшовши в довіру ОСОБА_8,. дійшов згоди про отримання коштів в сумі 5000 грн. 22.07.2013 року близько 12 години ОСОБА_1 прибув до стадіону, що м. Вижниця, де отримав від ОСОБА_8 кошти в сумі 5000 гривень, заволодівши її грошима, після чого із місця вчинення кримінального правопорушення втік, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_8 матеріальної шкоди в сумі 5000 гривень.
24.07.2013 року ОСОБА_1 приблизно 00 годин 30 хвилин зателефонував на абонентський номер телефону НОМЕР_4 будинку в АДРЕСА_5, де проживає ОСОБА_3, та представившись її сином ОСОБА_10, під вигаданим приводом вирішення проблем пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, діючи умисно, повторно шляхом обману, увійшовши в довіру ОСОБА_3, дійшов згоди про отримання коштів в сумі 10000 гривень. Доводячи свій злочинний задум до кінця ОСОБА_1 попросив свого знайомого піти в АДРЕСА_5 до його родичів та взяти гроші. 24.07.2013 року біля 03 години його знайомий прибув до будинку ОСОБА_3, що в АДРЕСА_5, отримав від ОСОБА_3 кошті сумі 10000грн. та передав їх ОСОБА_1, який заволодів грошима та розпорядився ними на власний розсуд, чим ОСОБА_1 завдав своїми діями потерпілій ОСОБА_3 матеріальної шкоди в сумі 10000гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку суду, обвинуваченого ОСОБА_1 та діючого в його інтересах захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, яка вважає, що вирок суду як законний слід залишити без змін, а апеляційну скаргу, як необґрунтовану - без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведенні в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, на підставі наступного.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, при обставинах викладених у вироку, повністю доведена дослідженими в суді доказами, яким суд дав належну повну та всебічну оцінку.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_1 не оскаржує обсяг обвинувачення та правильність кваліфікації його дій, то колегія суддів, керуючись ст. 404 КПК України, не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляційній скарзі.
Аналізуючи вирок районного суду в частині призначення покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених злочинів, один із яких, згідно ст. 12 КК України, відноситься до злочинів середньої тяжкості, а інший - середньої, дані про особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, районний суд урахував дані про особу обвинуваченого, який визнав свою вину, є особою раніше судимою за вчинення умисних та корисливих злочинів, вчинив злочин в період непогашеної судимості, за місцем проживання характеризується посередньо, завдану шкоду потерпілим не відшкодував. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відніс щире каяття до обставин, що пом'якшують покарання, обставин, що обтяжують покарання районним судом не встановлено.
З огляду на наведене, аналізуючи матеріали кримінального провадження, зокрема те, що обвинуваченим було вчинено декілька епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, який відноситься до злочинів проти власності, а також те, що ОСОБА_1 вчинив вказані злочини у період непогашеної та незнятої у встановленому законом порядку судимості, що свідчить про те, що він на шлях виправлення не став та належних висновків не зробив, колегія суддів вважає що суд першої інстанції при призначенні остаточного покарання ОСОБА_1 вірно застосував вимоги ст.ст.70,72 КК України та прийшов до правильного висновку про те, що виправлення ОСОБА_1 не можливе без реального відбування покарання, а тому призначена йому міра покарання у вигляді одного року шести місяців позбавлення волі буде необхідною й достатньою для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Підстав для застосування вимог ст.69,75 КК України немає.
Не заслуговують на увагу доводи, наведені в доповненні до апеляційної скарги обвинуваченого, оскільки не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Вирок районного суду, з яким погоджується колегія суддів, належним чином умотивований, не суперечить вимогам кримінального процесуального закону та відповідає меті покарання, а тому апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 18.12.2013 року відносно ОСОБА_1, засудженого за ст..395, ч.2 ст.190 КК України, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим ОСОБА_1, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий В.П. Потоцький
Судді О.О. Колотило
Т.Т. Косован