Справа № 521/19296/13-ц

Провадження № 2/521/2571/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді: Мирончук Н.В.,

при секретарі: Паламарчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають в шлюбі з 20 листопада 1993 року. Шлюб було зареєстровано Відділом запису актів громадянського стану Виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси, про що зроблено відповідний актовий запис № 757.

Від шлюбу позивачка та відповідач мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Мотивуючі свої позовні вимоги позивачка вказує на те, що з 2011 року вона з відповідачем припинила шлюбні відносини. Відповідач ОСОБА_2 не забезпечував родину матеріально, вони втратили взаєморозуміння, повагу один до одного, припинили шлюбні стосунки, спільного господарства не ведуть. У зв'язку з чим їхня сім'я розпалася остаточно і зберегти її неможливо, оскільки між ними відсутнє взаєморозуміння, тривалий час не підтримують подружніх стосунків, а також позивачка не має бажання їх відновлювати. Таким чином подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить її інтересам.

З приводу виховання та проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також аліментів та спільного майна, з відповідачем досягнуто згоди, оскільки їхні неповнолітні діти постійно проживають з позивачкою.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. Однак надав до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі, не заперечував проти проживання дітей із матір'ю, тобто з позивачкою ОСОБА_1.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде суперечити інтересам чоловіка та дружини.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Тому суд задовольняє позовні вимоги позивача про розірвання шлюбу, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ст. 1 СК України).

Згідно зі ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Позивачка просить надалі після розірвання шлюбу іменуватися прізвищем „ ОСОБА_1".

Згідно зі ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

З врахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 20 листопада 1993 року. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюбні відносини вони припинили з причин різних поглядів на сімейне життя.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам кожного з них та їхніх неповнолітніх дітей, шлюб носить формальний характер. Спору щодо розподілу майна між сторонами немає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 208-209, 212, 214-215, 217-218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 24 Сімейного кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Шлюб укладений між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2, зареєстрований 20 листопада 1993 року Відділом запису актів громадянського стану Виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси, актовий запис № 757- розірвати.

Неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити на виховання та проживання із матір'ю ОСОБА_1.

Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище «ОСОБА_1».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

Рішення після набрання ним законної сили надіслати Органу державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області, через Малиновський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя: Мирончук Н.В.