17.03.2014
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц/797/157/14 Головуючий у першій
інстанції Завгородня Л.М.
Доповідач у апеляційній
Категорія 46 інстанції Володіна Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Володіної Л.В.,
суддів - Лівінського С.В., Саліхова В.В.,
секретар - Малахова Н.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу і розподіл майна, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл сумісного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 21 жовтня 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2012 року ОСОБА_5 звернулась з зазначеним позовом до відповідача, уточнивши позовні вимоги, просила розірвати шлюб, укладений між нею і відповідачем 29.10.1988 р. Свої вимоги мотивувала тим, що з 13.02.2012 р. внаслідок протиправної поведінки відповідача шлюбно-сімейні відносини у сторін припинились, з того часу вони проживають окремо, шлюб існує формально. Просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, вважає, що квартира придбана за її особисті кошти, які отримані від продажу земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка належала позивачу на праві приватної власності внаслідок приватизації. Також позивач вказувала, що в період шлюбу подружжям було придбано 4 гаражні бокса в ОК ГБК „Агат", просила виділити у користування два гаражних бокса.
ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_5, вказує, що в період шлюбу подружжям придбане наступне майно: АДРЕСА_1, готельний номер АДРЕСА_4 з меблями і обладнанням. Просив визнати за ним право власності на ? частку квартири, змінив право власності ОСОБА_5 з одиниці на ? частину. Залишити у користуванні ОСОБА_5 готельний номер АДРЕСА_4, стягнувши з неї на його користь компенсацію ? частки її вартості.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 21 жовтня 2013 року первісний позов задоволено частково. Шлюб між сторонами по справі розірвано. Зустрічний позов задоволено. За ОСОБА_4 визнано право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1; частка ОСОБА_5 в праві власності на зазначену квартиру змінена з одиниці на ? частку; у користуванні ОСОБА_5 залишений готельний номер АДРЕСА_4; з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнута компенсації вартості його ? частки в розмірі 39015 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, позивач за первісним позовом подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_5 в задоволенні вимоги про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 і передачи гаражних боксів. Просить ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Також позивач просить рішення суду в частині задоволення зустрічного позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає, що рішення суду в цих частинах ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що з 29.10.1988 р. сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 6).
Згідно договору купівлі-продажу від 29.01.2004 р. ОСОБА_5 в період шлюбу придбала квартиру АДРЕСА_1, право власності на зазначену квартиру зареєстровано за нею в ДКП БТІ і ДРОНМ м. Севастополя (а.с. 27-28).
В підтвердження позовних вимог в частині визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_5, позивач посилається на договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_3 від 03.07.2002 р. (а.с. 25).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що квартира куплена за особисті кошти позивача, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений за 2,5 роки до покупки квартири, позивачкою не надано інших доказів в підтвердження вимоги в цій частині. Тому суд, відповідно до ст.60 СК України, прийшов до обґрунтованого висновку про визнання права власності по ? частки квартири за кожним із подружжя.
Згідно листа Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Агат" вих. № 262И/10.12 від 04.10.2012 р., за ОСОБА_4 були закріплені на праві користування гаражні бокси №НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, право користування якими зупинилось 28.01.2012 р., коли ОСОБА_4 був виключений із членів кооперативу (а.с. 37).
Позивачем не надано доказів належності сторонам гаражних боксів в Обслуговуючому кооперативі „Гаражно-будівельний кооператив „Агат", тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині поділу гаражних боксів.
Згідно матеріалів справи, за договором від 28.12.2005 р., укладеним між ОСОБА_5 і підприємцем ОСОБА_7, ОСОБА_5 прийняла право на будівництво згідно проекту реконструкції об'єкта приміщення АДРЕСА_4 і зобов'язалась здійснити його будівництво в порядку, передбаченому договором, за власний рахунок і за власні кошти (а.с. 44-45). Згідно копії квитанції № 019710 ОСОБА_5 28.12.2005 р. сплатила за договором ПП ОСОБА_7 78030 грн. (а.с. 46).
Ухвалюючи рішення в частині вимог щодо готельного номеру, суд першої інстанції виходив з того, що він є майном сторін.
Однак такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи.
Судом першої інстанції не з'ясовані обставини щодо належності готельного номеру сторонам.
Враховуючи доводи апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 10,60,303,304 ЦПК України, апеляційним судом досліджені докази, надані сторонами при розгляді справи.
Суду апеляційної інстанції представником позивача був наданий договір про уступку права вимоги, укладений 16.12.2008 р., згідно якого позивач ОСОБА_5 уступила (продала) ОСОБА_8 права пайовика за договором від 28.12.2005 р., укладеним між ОСОБА_5 і підприємцем ОСОБА_7, а саме право отримання у власність після закінчення будівництва і введення до експлуатації приміщення АДРЕСА_4 (а.с. 269). Відповідно до п.1.3 договору покупець зобов'язався сплатити ОСОБА_5 за права вимоги суму в розмірі 78030 грн. Згідно акту приймання-передачи майна від 16.12.2008 р., приміщення АДРЕСА_4 передано від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.01.2014 р., право власності на приміщення АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_8 (а.с. 236 зворот).
Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при
поділі.
Відповідач в апеляційному суді пояснив, що йому не було відомо про те, що ОСОБА_5 розпорядилась готельним номером в ГК „Любомор'є", оскільки подружжя користувалось ним до часу розірвання сімейних відносин, в підтвердження своїх доводів надав копію пропуску на в'їзд на територію ГК „Любомор'є", виданий на ім'я ОСОБА_5, копії рахунків на оплату комунальних послуг на утримання готельного номеру (а.с. 257-265).
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5 16.12.2008 р. уклала договір про уступку права вимоги з ОСОБА_8 за згодою чоловіка - ОСОБА_4, в інтересах сім'ї ї на її потреби, факт передання грошів за цим договором не підтверджений жодним фінансовим документом, право власності за ОСОБА_8 зареєстровано 31.08.2012 р., тобто після припинення сімейних відносин між сторонами по справі.
За таких обставин, враховуючи, що згідно матеріалів справи за договором від 28.12.2005 р. в період шлюбу сплачено 78030 грн. (а.с. 46), сторонами не надано інших доказів щодо вартості готельного номеру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 39015 грн.
Разом з тим з рішення суду підлягає виключенню висновок про залишення у користуванні ОСОБА_5 готельного номеру АДРЕСА_4, оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.01.2014 р., право власності на готельний АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_8 Рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Доводи апеляційної скарги та зміст рішення суду першої інстанції в іншій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду в іншій частині немає.
Керуючись ст.ст. 69,70,63,65 СК України, п.3 ч.1 ст.307, п.п.1,3 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 21 жовтня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 щодо розділу готельного номеру АДРЕСА_4 змінити, виключивши з рішення суду висновок про залишення у користуванні ОСОБА_5 готельного номеру АДРЕСА_4.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: - Л.В.Володіна
Судді: - С.В. Лівінський
- В.В. Саліхов