Єдиний унікальний номер 237/170/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1701/2014

Головуючий у 1 інстанції Пономарьов О.П.

Категорія 37 Доповідач Санікова О.С.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Санікової О.С.

суддів Барсукової О.І., Канурної О.Д.

при секретарі Попченко В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Курахівська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мар»їнського районного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и в :

В січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що на підставі рішення Мар»їнського районного суду від 24 червня 2005 року її рідного брата ОСОБА_4 було визнано недієздатним ї її було призначено над ним опікуном.

З того часу вона стала проживати з братом в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1, де опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу брату - інваліду першої групи, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому двокімнатну квартиру загальною площею 43,1 кв. м, житловою - 29,4 кв.м за вказаною адресою та частину майна, що знаходиться в ній. При житті майно її брат нікому не заповідав.

У встановлений ст. 1270 ЦК України строк вона звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Крім неї до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся син спадкодавця - ОСОБА_2, який з ним не проживав та не був зареєстрований в належній спадкодавцеві квартирі.

Ще у 2004 році, за життя ОСОБА_4, відносини між ним і відповідачем погіршились, у зв'язку з цим відповідач припинив спілкування із спадкодавцем.

У 2005 році спадкодавець захворів, переніс інсульт, став інвалідом 1 групи і через тяжку хворобу був у безпорадному стані, потребував постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги.

Вона та спадкодавець неодноразово просили відповідача врахувати стан здоров'я батька та відновити колишні відносини, зважаючи на те, що разом з відповідачем було б легше доглядати за тяжко хворим батьком-інвалідом 1 групи. Але, не зважаючи на їх прохання надавати допомогу, відповідач так і не приділяв спадкодавцю уваги, ухилявся від надання йому допомоги.

Враховуючи тривале ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю вона вимушена була запозичувати грошові кошти на ліки та достатнє харчування для спадкодавця; заощаджувати для себе на харчуванні, одязі; постійно перебувати біля хворого брата; просити сусідів спадкодавця, а також сторонніх людей доглядати за хворим братом на час її відсутності в період, коли вона ходила до крамниці для закупівлі продуктів; оплачувати витрати на комунальні послуги та квартирну плату, оскільки пенсії спадкодавця не вистачало на покриття всіх необхідних витрат.

Такий догляд за ОСОБА_4 вона здійснювала до моменту його смерті, що підтверджується актом-підтвердженням депутата.

Упродовж майже семи років (з 2005 року до моменту смерті) спадкодавець окрім фізичного болю, який спричиняла йому хвороба, зазнавав душевних страждань у зв'язку з поведінкою відповідача, постійно покладав надію, що відповідач змінить своє ставлення до нього.

Відповідач в порушення ч.1 ст. 172, ч.2 ст. 202 СК України не приймав ніякої участі у покращенні становища його батька, не переймався його життям і здоров'ям, не надавав йому жодної допомоги.

Таким чином, ОСОБА_2 своєю бездіяльністю по відношенню до становища батька порушив не лише норми моралі, але й приписи закону, що тягне за собою наслідки у вигляді застосування до нього ч.5 ст. 1224 ЦК України.

Просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування майна спадкодавця ОСОБА_4, до якого входить двокімнатна квартира загальною площею 43,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та частини майна, що знаходиться в ній; визнати за нею право на спадкування належної спадкодавцю ОСОБА_4 двокімнатної квартири загальною площею 43,1 кв.м, житловою 29,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та частину майна, що знаходиться в ній.

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що після смерті його батька відкрилась спадщина за законом, а саме на належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 і він є єдиним спадкоємцем. У встановлені законом термін та порядок він звернувся до Курахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом.

Проте йому стало відомо, що крім нього до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась також рідна сестра батька ОСОБА_1, яка є спадкоємцем другої черги. Але їй було відмовлено, у зв'язку з чим вона звернулась до суду. Вважає звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про усунення його від права на спадкування не обґрунтованим належними та допустимими доказами та таким, що не відповідає дійсності.

Просив визнати за ним право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 43,1 кв.м, житловою 29,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та частину майна, що знаходиться в ній, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року; відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Рішенням Мар»їнського районного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: усунено ОСОБА_2 від права на спадкування майна спадкодавця ОСОБА_4, до якого входить двокімнатна квартира загальною площею 43,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: Мар»їнський район, АДРЕСА_1 та частини майна, що знаходиться в ній; визнано за ОСОБА_1 право на спадкування належної спадкодавцю ОСОБА_4 двокімнатної квартири загальною площею 43,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: Мар»їнський район, АДРЕСА_1 та частини майна, що знаходиться в ній; у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, а його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх фактичних обставин справи; апелянт вважає, що суд не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду; апелянт також вважає, що висновки суду спростовуються тими обставинами, що протягом більше п'яти років, а саме з березня 2005 року по 16 липня 2010 року спадкодавець проживав у фактичних шлюбних відносинах зі ОСОБА_5, яка і здійснювала постійний догляд за ним; є неправильними висновки суду про те, що ще з 2004 року відносини між спадкодавцем та його сином погіршились, оскільки він у період з 22 листопада 2001 року по 22 травня 2007 року відбував покарання в місцях позбавлення волі; апелянт також вважає, що суд не встановив факт, причину ухилення його від надання допомоги спадкодавцеві; апелянт вважає, що суд дав неправильну оцінку поясненням свідків, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про те, що він ухилявся від надання допомоги батьку; на думку апелянта судом не було з'ясовано питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, за умови нарахування йому пенсії, чи мав він можливість надавати матеріальну допомогу, коли перебував в місцях позбавлення волі; суд не врахував, що поясненнями свідків доведений факт надання ним допомоги батькові у силу своїх можливостей.

У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 і його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновку суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, будучі інвалідом першої групи потребував стороннього догляду, який надавала йому його сестра ОСОБА_1; відповідач ОСОБА_2, розуміючи про існування обов'язку доглядати хворого батька, завідомо не робив цього, що підтверджено відповідними доказами та показаннями свідків.

Проте з такими висновками погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 зазначеної статті за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадщину за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Як роз'яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього, та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом на підставі рішення Мар»їнського районного суду Донецької області від 24 червня 2005 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недієздатним; опікуном призначено ОСОБА_1 (сестру ОСОБА_4). Із зазначеного рішення вбачається, що ОСОБА_4 визнано інвалідом першої групи безстроково, у зв'язку з чим він не може розуміти значення своїх дій і керувати ними. Згідно довідки МСЕК від 17 березня 2005 року ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що з часу визнання брата недієздатним і до його смерті постійний догляд за ним здійснювала саме вона. Його син ОСОБА_2 ухилявся від надання хворому батькові допомогу, не приділяв йому уваги, оскільки відносини батька з сином погіршились ще з 2004 року.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на недійсність зазначених обставин, спростовуючи їх тим, що з 2005 року по 2010 рік з його батьком спільно проживала ОСОБА_5, з якою мали місце фактичні шлюбні стосунки і саме вона доглядала за його батьком, вони вели спільне господарство. Крім того, з 22 листопада 2001 року по 22 травня 2007 року він відбував покарання у місцях позбавлення волі, а тому його спілкування були припинені і надати допомогу батькові, а також виконувати сімейні обов'язки він не мав можливості. Після звільнення і до моменту смерті батька він, як син розумів свої обв'язки про необхідність надавати допомогу батькові, виконував свій обов'язок, а саме: приходив до свого батька, приносив йому продукти харчування, купував ліки та спілкувався з ним.

Зазначені обставини підтверджені наданими відповідачем ОСОБА_2 доказами.

Так, з довідки виправної колонії №129 Державного департаменту України з питань виконання покарань вбачається, що ОСОБА_2 відбував покарання у місцях позбавлення волі з 22 листопада 2001 року по 22 травня 2007 року, що свідчить про відсутність у ОСОБА_2 можливості для надання допомоги батькові у цей період.

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 підтвердила, що з 8 березня 2005 року по 16 липня 2010 року перебувала з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах і проживали вони за його адресою: АДРЕСА_1 і саме вона здійснювала постійний догляд за ОСОБА_4 в цей період та пояснила, що ОСОБА_1 всіляко перешкоджала ОСОБА_2 спілкуватися з батьком, забороняла їй відкривати йому двері.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 також підтвердили, що з 2007 року і до смерті батька ОСОБА_4 не ухилявся від надання йому допомоги, часто відвідував батька, приносив продукти харчування, ліки, давав гроші, спілкувався з ним.

З наданих відповідачем ОСОБА_4 документів вбачається, що після звільнення з місць позбавлення волі він працював та мав постійний дохід.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що наданими відповідачем ОСОБА_4 доказами спростовані доводи позивачки на обґрунтування її позовних вимог, тобто відповідачем ОСОБА_4 доведено, що він розумів свій обов'язок щодо надання допомоги своєму батькові, який знаходився у безпорадному стані, його поведінка свідчила про те, що він бажав та надавав таку допомогу; при цьому наданими сторонами доказами не встановлено свідомого невиконання ОСОБА_4 встановленого законом обов'язку по утриманню батька.

Виходячи із встановлених обставин апеляційний суд вважає, що висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є безпідставним, тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про ухвалення рішення про задоволення його позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно є безпідставними оскільки, як вбачається з матеріалів справи, після смерті батька ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги звернувся до Курахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, то права ОСОБА_2 вважаються непорушеними, оскільки при наявності його заяви про прийняття спадщини як спадкоємця першої черги він не позбавлений можливості отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно у державній нотаріальній конторі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мар»їнського районного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Курахівська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування, визнання права на спадкування двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та частини майна, що знаходиться в ній, відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Судді: