Номер провадження № 22-ц/785/2307/14

Головуючий у першій інстанції Гайда-Герасименко О.Д.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого-судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Мартинової К.П., Оверіної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Счастлівцевої Л.В.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про стягнення безпідставно набутих коштів, за апеляційною скаргою голови Білгород-Дністровської державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.12.2013 року,

встановила:

В жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася з вищевказаним позовом. 19 грудня 2013 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позов задоволено. Стягнуто з Білгород-Дністровської державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 739106 грн. 18 коп. Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку голова Білгород-Дністровської державної адміністрації. В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та закриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» та відповідачем Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 1,1675 га забудованих земель для експлуатації та обслуговування фактично побудованої бази відпочинку «Буковина-1», яка розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, комплекс будівель та споруд №8.

Відповідно до п.2 вказаного договору, ціна земельної ділянки становить 1638000 грн. та покупець у десятиденний строк з дня підписання цього договору повинен сплатити 300000 грн., а залишок суми, а саме 1338000 грн. до 01 липня 2008 року. Згідно умов договору ТОВ «Буковина» було сплачено відповідачу Білгород-Дністровській районній державній адміністрації 646600 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області №24/35-09-1409 від 17 червня 2009 року.

16 жовтня 2013 року між ТОВ «Буковина» та позивачкою ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Буковина» передало позивачці ОСОБА_2 права вимоги по стягненню з відповідача Білгород-Дністровської районної державної адміністрації грошових коштів у сумі 640600 грн., які були сплачені за договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» та відповідачем Білгород-Дністровській районною державною адміністрацією. Відповідно до рішення Господарського суду №19/128-10-3949 від 01 листопада 2010 року договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» та Білгород-Дністровській районною державною адміністрацією розірвано. Відповідно до ч.2 ст. 516 ЦК України, ТОВ «Буковина» повідомило Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію про відступлення права вимоги на користь позивачки ОСОБА_2, що підтверджується листом №67 від 28 жовтня 2013 року. В результаті розірвання договору згідно рішення суду, правові підстави набуття і збереження відповідачем коштів позивача у розмірі 646600 грн., згодом відпала та кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Задовольняючи позов ОСОБА_2 міськрайонний суд з'ясувавши обставини справи та давши оцінку всім зібраним у справі належним доказам обґрунтовано виходив з того, що є правові підстави для задоволення позову. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобовязана повернути це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді коли підстава на якій воно набуте, згодом відпала. Відповідно правової позиції висловленої в постанові судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 2.10.2013 року, при застосуванні ст.. 1212 ЦК України, судам необхідно встановити наявність доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання. Судом достовірно встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» та Білгород-Дністровській районною державною адміністрацією розірвано, а тому є правові підстави для застосування ст.. 1212 ЦК України. Згідно ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду , під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони або сторона.

Таким чином, згідно ст. 25 ГПК України та ст. 61 ЦПК України, вказані факти, розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки та збереження відповідачем коштів позивача у сумі 646600 грн., вважаються встановленими і не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Згідно ч.2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу чи відкриття виконавчого провадження. Таким чином, з відповідача підтягається стягнути 739106 грн. 18 коп., що складається з: 646600 грн. сума основного боргу; 31455грн. 78 коп. інфляційні втрати; 57609 грн. 40 коп. 3% річних; 3441 грн. судовий збір.

Посилання апеляційної скарги на те, що: ОСОБА_2 не було надано райдержадміністрації та суду документів, що свідчать про передачу їй права вимагати від райдержадміністрації коштів; у Білгород-Дністровської районної державної адміністрації відсутні будь-які зобов'язання перед ТОВ «Буковина» щодо сплати коштів; згідно змісту рішення господарського суду Одеської області по справі №19/128-10-3949 про розірвання договору купівлі-продажу, зобов'язань райдержадміністрації внаслідок розірвання договору перед ТОВ «Буковина» не передбачено, спростовуються наступним: в матеріалах справи (а.с. 22), міститься договір про відступлення права вимоги від 16.10.2013 року укладений між ТОВ «Буковина» та ОСОБА_2, а також повідомлення про відступлення права вимоги (а.с.20). Дійсно в рішенні господарського суду Одеської області по справі №19/128-10-3949 про розірвання договору купівлі-продажу, зобов'язань райдержадміністрації внаслідок розірвання договору перед ТОВ «Буковина» не зазначено, однак в рішенні господарського суду Одеської області від 17.06.2009 року № 24/35-09-1409 (а.с.9) встановлено що ТОВ «Буковина» на користь Білгород-Дністровської районної державної адміністрації фактично сплачено 646600 грн.

Посилання апелянта на те що відповідно ч. 4 ст. 653 ЦК України, після розірвання договору сторони не мають права вимагати поверненню того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, а тому кошти у розмірі 646600 грн. знаходились у відповідача на достатній правовій підставі та поверненню не підлягають є не обґрунтованим. Так згідно ч. 4 ст. 653 ЦК України, після розірвання договору сторони не мають права вимагати поверненню того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом, а саме п.3 ч.3 ст. 1212 ЦК України, встановлено, що вимоги про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні застосовуються у випадках коли підстава на якій майно було набуте, згодом відпала.

Оскільки рішенням господарського суду Одеської області від 01.11.2010 року №19/128-10-3949 договір купівлі-продажу від 20.03.2008 року, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та ТОВ «Буковина» було розірвано, зобов'язано ТОВ «Буковина» повернути земельну ділянку, то підстава на якій кошти були набуті відпала, а тому кошти у розмірі 646600 грн. що перераховані відповідачу Білгород-Дністровській районній державній адміністрації Одеської області, знаходяться без достатньої правової підстави та підлягають поверненню.

Доводи апелянта, що відповідно ч.1 ст.. 513 ЦК України, правочин щодо зміни кредитора у зобов'язанні вичиняється у такій самі формі, що і правочин, на підставі якого виникли зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору, а тому договір відступлення права вимоги повинен був нотаріально посвідчений, також є безпідставним, так як предметом договору відступлення права вимоги були кошти що знаходяться без достатній правових підстав, а не кошти сплачені за договором, оскільки на момент його укладення договір купівлі-продажу вже був розірваний.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно керувався ст.. 1212 ЦК України, оскільки дана стаття регламентує повернення майна, а не коштів є необґрунтованим, оскільки згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Така позиція висловлена в постанові судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 2.10.2013 року.

Твердження апелянта, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є надуманим, оскільки позивачем в даній справі є фізична особа, яка звернулась за захистом своїх прав у відповідності до вимог ст.. 3 ЦПК України, а тому вимога апеляційної скарги щодо закриття провадження у справі не може бути задоволена.

Крім того, необхідно зазначити, що ухвалюючи рішення про розірвання договору купівлі-продажу від 20.03.2008 року, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ТОВ «Буковина» господарський суд Одеської області зобов'язав ТОВ «Буковина» повернути земельну ділянку. Таким чином земельна ділянка повернута позивачеві, а кошти сплачені за неї ні.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Ураховуючи встановлене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу голови Білгород-Дністровської державної адміністрації - відхилити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.12.2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді К.П.Мартинова

О.В.Оверіна