УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/149/14Головуючий суду першої інстанції:Цветков О.Я.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"04" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 03 грудня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ТОВ «Кей - Колект» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 44439,27 доларів США, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 39703,60 дол. США та заборгованості по відсоткам в сумі 4735,67 дол. США.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.04.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 був укладений договір споживчого кредиту №11341367000, на підставі якого Банк надав боржнику кредит в сумі 44000,00 доларів США строком до 29.04.2015 року зі сплатою 13,50 % річних згідно з Графіком погашення кредиту, що є Додатком № 1 до вказаного договору. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором між Банком та ОСОБА_7, ОСОБА_8 був укладений договір поруки 29.04.2008 року та 29.10.2009 року. У зв'язку із невиконанням ОСОБА_6 умов договору станом на 26.03.2013 року утворилась заборгованість.

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» укладено договір факторингу № 4, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором.

Посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконують умови укладених ними договорів, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Керченського міського суду від 03 грудня 2013 року позов ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» задоволено. На користь позивача солідарно стягнуто з відповідачів заборгованість за договором кредиту в розмірі 44439,27 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 26.03.2013 року становить 355203 грн. 08 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що нею не оспорюється факт отримання кредитних коштів, однак відповідно до норм діючого законодавства, вона повинна нести відповідальність за порушення зобов'язань при наявності провини. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що нею були вжиті всі можливі заходи для належного виконання зобов'язання. Так, апелянт зазначає, що судом було проігноровано те, що на початку 2010 року нею було перенесено інсульт та отримано другу групу інвалідності, яка є непрацездатною групою, але, не дивлячись на хворобу, вона частково продовжує виконувати свої зобов'язання за кредитним договором.

Також апелянт зазначає, що судом не було прийнято до уваги і те, що під час розгляду справи вона продовжувала сплачувати грошові кошти, однак судом безпідставно не зменшено суму заборгованості.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що відповідно до ст. 1082 ЦК України її, як боржника, позивач повинен був письмово сповістити про уступку права грошової вимоги фактору, однак цього зроблено не було, тому вона продовжувала сплачувати грошові кошти в АКІБ «УкрСиббанк» по кредитному зобов'язанню як кредитору, оскільки з ним вона укладала договір.

Апелянт також посилається на те, що відповідно до п.10.5 кредитного договору, строк дії договору встановлюється з дня його укладення і до повного погашення суми кредиту, таким чином, оскільки строк дії договору не закінчився, на думку апелянта, звернення позивача до суду із позовом є передчасним.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідачів, які відмовилися від отримання судової повістки-повідомлення, що відповідно до ч. 8 ст. 76 ЦПК України свідчить про належне повідомлення осіб про день, час та місце розгляду справи. Обставин, які б перешкоджали розглядові справи відповідно до ч. 1 ст. 305 ЦПК України, колегією суддів не встановлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до правил частини 1 статті 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду не оскаржується відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині стягнення з них солідарно, як поручителів, заборгованості за договором кредиту, а тому не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався положеннями статей 526, 554, 1048, 1050, 1054 ЦК України та виходив з того, що відповідачі порушили зобов'язання за договором, як в частині сплати суми кредиту так і сплати відсотків за користування кредитом, що спірні правовідносини регулюються ст.ст. 526, 1048, 1054 ЦК України та умовами укладених між сторонами договорів.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 29.04.2008 року між ВАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про надання споживчого кредити № 1134136700, згідно з умовами якого, Банк надав відповідачу кредит у сумі 44000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення 29.04.2015 року зі сплатою щомісячно суми кредиту та відсотків за користування ним у розмірі 13,50 % на рік згідно з графіком погашення кредиту, що є Додатком № 1 до вказаного договору (а.с.5-12).

В забезпечення виконання обов'язків за вказаним договором між Банком та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були укладені договори поруки 29.04.2008 року та 29.10.2009 року (а.с.16-20) за умовами яких поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною. Причини невиконання Боржником своїх зобов'язань за основним договором ніяким чином на можуть впливати на виконання Поручителем зобов'язань за Договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У зв'язку із невиконанням відповідачкою ОСОБА_6 належним чином умов договору про надання споживчого кредити № 11341367000 від 29.04.2008 року станом на 26.03.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 44439,27 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26.03.2013 року складає 355203,08 грн. (а.с.21-27).

Виходячи з того, що в порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_6 не виконала свої договірні зобов'язання, а відповідачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 поручилися перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо солідарної сплати заборгованості за кредитним договором засновані на законі, зокрема, статті 554 ЦК України, яка встановлює правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не можна визнати підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки погіршення стану здоров'я позивачки не впливає на обсяг її відповідальності за договором і не є перешкодою для стягнення з неї солідарно з поручителями заборгованості, що виникла внаслідок порушення умов договору кредиту. Крім того, відповідно до п. 5.3 Договору, довгострокове погіршення стану здоров'я Позичальника, інвалідність та ін., які можуть привести до погіршення фінансового стану позичальника та унеможливлюють подальше виконання зобов'язань за договором, поряд з іншими обставинами, надають підстави Банку вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього Договору (а.с. 8).

Факт порушення Боржником умов договору не оскаржується сторонами, отже, у позивача відповідно до п. 12.1 Договору виникло право вимоги на дострокове повернення кредиту відповідачем. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що вимога позивача про повернення суми кредиту є передчасною, оскільки строк дії договору не закінчився. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 29 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положень статті 651 ЦК.

При вирішенні справи суд першої інстанції врахував вищевикладені норми матеріального права і роз'яснення, надані в постанові Пленуму ВССУ, правильно і повно встановив обставини по справі та надав їм належну правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» було укладено договір факторингу № 4 та Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за якими Банк відступив ТОВ «Кей-Колект» своє право грошової вимоги за кредитним договором № 1134136700 від 29.04.2008 року (а.с.32-46).

Боржнику та поручителям надсилалися повідомлення про відступлення прав вимог та вимоги про погашення заборгованості, які залишись без реагування (а.с.107-115). Так, на адресу ОСОБА_6 (АДРЕСА_1) 30.06.2012 року направлено рекомендоване повідомлення, що підтверджується списком № 039150847989 згрупованих рекомендованих відправлень та реєстром замовних пакетів від 08.04.2013 року. Отже, доводи апелянта стосовно того, що вона не була повідомлена про відступлення права вимоги Банком позивачу, спростовуються обставинами справи та наявними у справі доказами.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Кей - Колект» є фінансовою установою, яка має право без отримання ліцензії та/або дозволів здійснювати види фінансових послуг, а саме - факторинг, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи та Додатком до нього (а.с. 48).

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Таким чином твердження апелянта про не отримання повідомлення про уступку права грошової вимоги фактору не звільняє відповідача від повернення суми кредиту, оскільки, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Пунктом 3.4 Договору факторингу № 4 (а.с. 35) передбачено, що будь-які грошові суми, отримані Клієнтом в рахунок погашення заборгованості за Первинними Договорами і Договорами Забезпечення після Дати відступлення, вважаються такими, що належать Фактору, і Клієнт зобов'язаний перерахувати всі такі грошові суми Фактору або на його користь не пізніше 15 робочих днів з дня отримання таких грошових сум. З повідомлення про відступлення прав вимоги від 20.06.2012 року, що направлено на адресу апелянта банком (а.с. 108) слідує, що банківські реквізити для оплати заборгованості та комісії за Договором № 1134136700 від 29.04.2008 року залишаються без змін. Таким чином, всі платежі, що здійснені відповідачкою для повернення кредиту, зараховані Банком на відкритий раніше рахунок і враховані на погашення кредитної заборгованості, у тому числі: 14.02.2013 року - 300 дол. США, 13.03.2013 року - 300 дол. США, 14.05.2013 року - 300 дол. США, 13.06.2013 року - 300 дол. США, 23.07.2013 року - 300 дол. США, 23.08.2013 року - 300 дол. США, 19.09.2013 року - 200 дол. США, 31.10.2013 року - 200 дол. США. Зазначений факт підтверджено змістом довідки-розрахунку заборгованості за кредитом відповідачки, що надана представником позивача в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що позивачем не прийняті у рахунок погашення заборгованості за кредитом платежі, що здійснені нею з березня по вересень 2013 року, оскільки вони спростовуються вищевикладеними обставинами. Крім того, за рішенням суду з відповідачів стягнута заборгованість, що виникла станом на 26.03.2013 року, платежі, що здійснені пізніше, враховані позивачем і не є підставою для зменшення суми заборгованості станом на час звернення позивача до суду, оскільки дія договору не припинена.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 03 грудня 2013 року відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 03 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко