РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/263/14Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"04" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40211,93 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між Банком та ОСОБА_6 03 травня 2006 року був укладений кредитний договір №DNH4KР11290124, згідно з умовами якого, відповідач отримав строковий кредит у розмірі 6167,18 грн. із сплатою 2,09% у місяць на суму задишку заборгованості за кредитом.

У строк, передбачений договором, відповідач зобов'язання з повернення кредиту не виконав, через що станом на 10.07.2013 року утворилася заборгованість в сумі 40211,93 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 4404,70 грн., з заборгованості за процентами за користування кредитом - 14631,85 грн., з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 18784, 34 грн., а також штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) 1891,04 грн.

Заочним рішенням Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд рішення скасувати, ухвалити нове про задовлення позовних вимог.

Так, на думку апелянта, кредитні зобов'язання між сторонами не припинились, оскільки не виконані, а тому судом безпідставно застосована до правовідносин, що виникли між сторонами, позовна давність.

Також апелянт вказує на те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення. На час укладення договору діяли умови в редакції, де строк позовної давності був визначений у п'ять років, отже позивач звернувся до суду за захистом своїх права у межах строку позовної давності, на що суд не звернув уваги при ухваленні рішення.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності сторін на підставі ч. 1 ст. 305 ЦПК України. Судова повістка-повідомлення направлена за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, яка визначена за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в АР Крим (а.с. 21).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про прострочення відповідачем терміну виконання кредитних зобов'язань, але відмовив у задоволенні вимог у зв'язку з порушенням позивачем позовної давності.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.

Згідно положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до статей 257-258 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки, спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - в один рік.

Згідно частини 5 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Стаття 259 ЦК України визначає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За змістом частини 4 та 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткових вимог (стаття 266 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.05.2006 року між Банком та ОСОБА_6 був укладений договір №DNH4KР11290124, згідно до умов якого, відповідач отримав строковий кредит у розмірі 6167,20 грн. на строк 42 місяця по 03.11.2009 року включно, з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, сплати комісії, яка зазначена в Умовах. Погашення заборгованості здійснюється позичальником щомісяця в період сплати, за який приймається період з « 10» по «17» число кожного місяця в сумі 223,20 грн. Позичальник зобов'язався повернути суму кредиту, проценти, комісію відповідно до Заяви та Умов. При укладенні кредитного договору позичальник надав заяву, зі змісту якої вбачається, що він ознайомлений та згодний з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які надані у письмовій формі.

Доводи апелянта стосовно того, що суд не врахував домовленість сторін про встановлення терміну позовної давності у 5 років, яка зазначена в Умовах надання споживчого кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Частиною 1 статті 1056 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 статті 1056 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При зверненні з позовною заявою позивачем надані Умови надання споживчого кредиту, пунктом 1.7.32 яких передбачено, що строк позовної давності стосовно вимог повернення кредиту, оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів складає 50 років (а.с. 15). На запит суду апеляційної інстанції Банком надані Умови іншого змісту, де у п. 5.5 термін позовної давності встановлений тривалістю у 5 років. Жоден з Умов надання споживчого кредиту не містить дати їх прийняття і затвердження Правлінням банку, а також відомостей про те, що саме з Умовами у такий редакції ознайомлений відповідач, його підпис в Умовах відсутній.

При таких обставинах, доводи апелянта про те, що позовна давність, встановлена законом, була збільшена, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки договір про збільшення позовної давності має укладатися в письмовій формі. Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення та згоду відповідача з умовами надання споживчого кредиту не свідчить про укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності у письмовій формі, Умови надання споживчого кредиту не підписані відповідачем, як це вимагає ст. 207 ЦК України.

Як слідує з судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, зокрема у справах № 6-35567св13, № 6-33413св13, де предметом розгляду були подібні правовідносини, саме такої позиції дотримується суд касаційної інстанції.

Отже, з урахуванням викладених обставин, при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає загальна позовна давність, яка, відповідно до ст. 257 ЦК України складає 3 роки.

З розрахунку заборгованості за договором, представленим позивачем вбачається, що станом на 10.07.2013 року заборгованість відповідача становить 40211,93 грн., яка складається з: 4404,70 грн. - заборгованість за кредитом, 14631,85 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 18784,34 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1891,04 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 3-4). Відповідач періодично в 2006, 2007, 2009, 2010, 2011 та 2012 роках сплачував банку частину заборгованості; останні платежі ним внесені у січні та липні 2012 року на загальну суму 630,00 грн.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, дії відповідача щодо часткової періодичної сплати ним заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності свідчать про визнання ним обов'язку щодо виплати боргу за договором, перебіг позовної давності в такому разі є перерваним і почався знов після здійснення останнього платежу 30.07.2012 року в сумі 450,00 грн.

З позовної заяви Банку виходить, що він звернувся до суду 02 жовтня 2013 року, тобто в межах строку позовної давності, який розпочався знов у липні 2012 року.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта стосовно того, що строк позовної давності для звернення із вимогами про повернення кредиту відповідачем був перерваний внесенням останнім платежів на виконання умов договору кредиту.

Вищенаведені правові норми та обставини справи не дають можливості колегії суддів погодитися з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Оскільки такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону, оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення рішення.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав є примусове виконання обов'язку в натурі.

Перевіривши розрахунок заборгованості відповідача, наданий ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 10.07.2013 року, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість частини вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в зміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Пунктами 5.1 та 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам передбачена сплата позичальником пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочення, але не менше 1 гривні, а також штрафу за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, у розмірі 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості.

Аналіз вищеназваних правових норм та зміст порушень, за які кредитним договором передбачені пеня та штрафи, дає підстави для висновку про необхідність застосування норми статті 61 Конституції України, статті 549, частини 3 статті 509 ЦК України та виключення з розрахунку банку одного з видів цивільно-праоввої відповідальності, а саме 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 1891,04 грн. штрафу (процентна складова), оскільки ці санкції є додатковою відповідальністю позичальника за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Відносно застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, що передбачена пунктом 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам) у розмірі 18784,34 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо.

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності, не ґрунтується на вимогах закону.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, в межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суду України в постанові від 06.11.2013 року по справі № 6-116цс13.

З урахуванням того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 02.10.2013 року, нарахування пені обмежується строком 12 місяців і починається з 02.10.2012 року, сума пені, що нарахована за указаний період і яка підлягає стягненню з відповідача, дорівнює 1172,73 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених ПАТ КБ «ПриватБанк» у суді першої інстанції та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2013 року - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2013 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 20209 (двадцять тисяч двісті дев'ять) грн. 28 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 4404, 70 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 14631,85 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 1172,73 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп.

В задоволенні решти частини позовних вмимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко