РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
________________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/191/305/14Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.
"11" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
головуючого суддіСамойлової О.В.,
СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітніх дітей, за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2014 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 в якому, з урахуванням уточнень, просила суд стягнути з відповідача половину додаткових витрат, понесених нею на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2269,52 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 16.01.2008 року ОСОБА_6 знаходиться у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від спільного життя вони мають дітей: доньку ОСОБА_5 та сина ОСОБА_8. Рішенням Феодосійського міського суду від 16.08.2012 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частки від усіх видів прибутку. На даний час діти проживають разом з позивачкою, аліменти на їх утримання відповідач сплачує не у повному обсязі. З 15 липня 2013 року позивачка понесла додаткові витрати на утримання дітей у зв'язку із їх хворобою, необхідністю купівлі сезонного одягу, оплатою за дитячий садок та батьківських внесків у школі. Крім того, оскільки діти навчаються у спортивній школі, позивач була змушена оплатити їх страхування. У зв'язку із тим, що батьки повинні у рівних частках приймати участь у вихованні дітей, позивач просила позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. З ОСОБА_7 на користь позивачки стягнуто додаткові витрати на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 600 грн. 50 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.
Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції були неправильно застосовані положення ст.ст. 185, 182, 181 СК України та не враховані ті обставини, що у відповідача не має постійного місця працевлаштування і доходу.
Також, апелянт вказує на недоведеність позивачем витрат у сумі, що стягнуті судом, і ніби то понесених позивачем у зв'язку зі станом здоров'я дітей, доцільність сплати страхових внесків, купівлі підручників, батьківських внесків, оскільки ці витрати є добровільними.
Крім того, апелянт зазначає, що він приймає учать в утриманні та вихованні дітей, сплачує достатню суму аліментів, в нього є переплата за аліментами, а тому дані гроші повністю покривають витрати на дітей, враховуючи те, що позивач також повинна працювати та витрачати на дітей гроші. Крім того, апелянт посилається на те, що йому не дають бачитися із дітьми, що він також купував одяг та дарунки дітям, а тому відсутні підстави додатково стягувати гроші.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_6 також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновку суду обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Так апелянт зазначає, що судом не було враховано, що відповідач звільнений з високооплачуваної роботи за власним бажанням, тим самим він навмисне погіршив матеріальне забезпечення дітей. Тому, на думку апелянта, суд помилково виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на сезонний одяг, дитячий садочок, шкільні приналежності, оскільки ці витрати є запланованими та не врахував необхідність максимального збереження попереднього рівня забезпечення дітей.
Апелянт посилається на те, що довідка ВДВС Феодосійського МУЮ АР Крим, яка була надана відповідачем, є доказом його ухилення від оплати аліментів в мінімальному розмірі, оскільки розрахунок, наведений в довідці зроблено на одну дитину, а відповідач оплачує аліменти до двох дітей.
Від позивачки ОСОБА_6 надійшло заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_7, в якому вона просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_7 відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_6 - відхиленню.
Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_7 на користь позивачки додаткові витрати на дітей в сумі 600,50 грн. (витрати на лікування, на купівлю підручників, страхові та батьківські внески), суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний в силу ст. 185 СК України приймати участь у додаткових витратах на утримання дітей, однак, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення цих витрат у сумі 2269,52 грн. відсутні, оскільки частина витрат, понесених позивачкою, не може бути віднесена до додаткових витрат.
З таким висновком місцевого суду колегія суддів не може повністю погодитись, виходячи з такого.
Статтею 185 СК України встановлено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Отже поряд із аліментами на утримання дитини батьки повинні сплачувати кошти на покриття додаткових витрат на дитину.
Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
Таким чином, додаткові витрати - це витрати, які є незапланованими та не можуть бути враховані при вирішення питання щодо визначення розміру аліментів, що стягуються щомісячно.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками неповнолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-7).
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 16 серпня 2012 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частки від усіх видів прибутку (а.с.26).
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 17 вересня 2012 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 30).
З довідки ВДВС Феодосійського МУЮ, наданою позивачкою суду апеляційної інстанції слідує, що станом на 28.02.2014 року ОСОБА_7 має заборгованість по виплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей в сумі 698,70 грн.
ОСОБА_6 в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач ухиляється від уплати аліментів на утримання дітей, що підтверджується наданою довідкою, але, на думку колегії суддів, наявність заборгованості по виплаті аліментів не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, предметом розгляду якого є додаткові витрати на дітей.
Також колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта ОСОБА_6 на те, що судом першої інстанції не надана належна оцінка характеристиці з дитячого садочка, який відвідує дочка ОСОБА_5, оскільки відомості, що містяться в даній характеристиці не мають правового значення при вирішенні питання щодо стягнення додаткових витрат на дитину, як і ті обставини, що відповідач добровільно звільнився з роботи.
Посилання апелянта ОСОБА_6 на те, що нею витрачені кошти в сумі 4539,04 грн. на оплату за дитячий садочок, який відвідує дочка, на оплату договору страхування дітей, які займаються у спортивній секції, на купівлю електронного щоденника та підручників, на придбання ліків і сезонного одягу для дітей (пальто, куртка, шапки, жилет, кросові тощо), не свідчать безперечно про те, що зазначені витрати є додатковими витратами на дітей і підлягають компенсуванню відповідачем.
Між тим, згідно статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При таких обставинах, колегія суддів погоджується з доводами апелянта ОСОБА_7 стосовно того, що витрати на купівлю підручників, батьківські внески до дитячого садочку та школи не є додатковими витратами в розумінні статті 185 СК України. Одночасно відповідач в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції пояснив, що не заперечує проти оплати страхових внесків в сумі 200,00 грн., оскільки вони пов'язані із тим, що син ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_5 відвідують спортивні зайняття та оплати витрат на лікування дітей в сумі 237,75 грн. відповідно до наданих позивачкою медичних рецептів та чеків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 є застрахованими особами за договорами СНВП/27 № 104366 та № 104367 (а.с. 14, 15) добровільного персонального страхування від нещасних випадків, страхувальником є ОСОБА_6, страхова премія за кожним договором складає 100,00 грн.
Згідно з наданими позивачкою медичними рецептами та відповідними чеками, нею витрачено на придбання медичних препаратів 237,75 грн. (89,25+44,00+20,15+42,90+7,60+33,85) (а.с. 9-13, 46 зворот).
Отже, правильно встановивши правовідносини, що склалися між сторонами, норми матеріального права, які застосовуються для їх врегулювання, місцевий суд, одночасно, не врахував в повній мірі обставини справи, не надав їм належну правову оцінку та зробив висновки, що частково не відповідають встановленим по справі фактичним обставинам.
Так, стягуючи на користь позивачки з ОСОБА_7 як додаткові витрати на дітей витрати на купівлю підручників, батьківські внески до дитячого садочку та школи, а також витрати на придбання медичних препаратів в сумі 378,65 грн., суд першої інстанції не врахував те, що зазначені витрати, окрім витрат на лікування, є добровільними і не можуть бути розцінені в розумінні змісту статті 185 СК України додатковими витратами на дітей, внаслідок чого ухвалив рішення з порушенням норм статей 212, 213 ЦПК України.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду частково не відповідають обставинам справи, що є підставою відповідно до пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України для зміни оскаржуваного рішення в частині визначення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що позивачкою понесені витрати на страхування дітей в сумі 200,00 грн. та витрати на купівлю медичних препаратів в сумі 237,75 грн., а всього - 437,75 грн. Отже, з урахуванням того, що кожен з батьків повинен приймати участь у додаткових витратах на дітей, з ОСОБА_7 підлягає стягненню 218,88 грн. (437,75: 2).
Одночасно, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта ОСОБА_7 стосовно того, що він не може брати участі в додаткових витратах на дітей, оскільки не має заробітку та на його утриманні знаходиться мати пенсійного віку, у зв'язку із тим, що викладені обставини не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду і не звільняють відповідача від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дітей відповідно до статті 185 СК України.
Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтами суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2014 року відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2014 року задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2014 року в часині стягнення з ОСОБА_7 додаткових витрат на утримання дітей змінити. Визначити суму додаткових витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 218 (двісті вісімнадцять) грн. 88 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко