РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/343/14Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"11" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності в порядку спадкування, усунення перешкод в користуванні власності, вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 січня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_9 на 1/12 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням вказаної квартири шляхом вселення його до квартири і заборони відповідачу ОСОБА_7 створювати йому перешкоди в користуванні власністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати ОСОБА_6 - ОСОБА_9, якій належала 1/4 частка квартири АДРЕСА_1.

На момент відкриття спадщини позивач був неповнолітнім й вважався таким, що прийняв спадщину, крім нього є інші спадкоємці першої черги: відповідач ОСОБА_10- мати спадкодавця, яка отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частку квартири.

Рішенням виконкому Феодосійської міської ради від 09 квітня 2009 року позивач був направлений до інтернату в м. Керч, тим же рішенням за ним закріплена 1/12 частка спірної квартири. По досягненні повноліття позивач повернувся з інтернату до м. Феодосії, намагався потрапити до квартири, але відповідач ОСОБА_7 його не пустила.

З метою оформлення спадкових прав, ОСОБА_6 звернувся до Першої Феодосійської державної нотаріальної контори, але постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки ним не надано правовстановлюючих документів, що підтверджують належність спадкового майна спадкодавцеві, зазначені документи знаходяться у відповідача ОСОБА_7, яка відмовляється їх надати нотаріусу. У зв'язку із зазначеними обставинами позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 27 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Вселено ОСОБА_6 до квартири та зобов'язано ОСОБА_7 не чинити йому перешкод в користуванні житлом. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій просять суд рішення скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянти зазначають, що позивач після повернення з інтернату до спірної квартири не приходив, з ними не спілкувався, а тому, на їх думку, звернувся до суду з надуманих підстав, оскільки спору між сторонами не існувало, посилання позивача на те, що відповідачі заперечують проти його проживання в квартирі є необґрунтованими, оскільки ніяких перешкод у користуванні власністю йому ніхто не створював.

Крім того, апелянти вказують на те, що вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення є передчасними, оскільки таке право у нього виникає після набрання законної сили рішенням суду про визнання за ним права власності на 1/12 частку спірної квартири.

Також апелянти не погоджуються із розподілом судом судових витрат, понесених у справі, посилаючись на те, що спір виник з вини нотаріуса, який відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності, а не з вини відповідачів, тому у суду не було підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_7 на користь позивача судових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача, його представника та відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, визначений законами України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач на час відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 був неповнолітнім (народився 22.12.1994 року), тому згідно із ч. 4 ст. 1268 ЦК України, незалежно, де і з ким він проживав і чи подавав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини у встановлений законом строк, вважається таким, що прийняв спадщину.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 7).

З актового запису про народження ОСОБА_6 (а.с. 48), довідки про шлюб (а.с. 10), вбачається, що позивач є сином ОСОБА_9, на момент її смерті був неповнолітнім, тобто йому виповнилося повних 12 років.

Таким чином, згідно зі статтею 1261 ЦК України, позивач є спадкоємцем першої черги за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року матері ОСОБА_9

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину.

Отже, для малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також тих, цивільна дієздатність яких обмежена, законодавець робить виняток і незалежно, де і з ким вони проживають і чи подали заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк, вони вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо їх представники від спадщини не відмовилися.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_6 від спадщини після смерті ОСОБА_9 відповідно до вимог ст. 1273 ЦК України не відмовлявся, а отже, він вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З матеріалів спадкової справи № 201/2008 року до майна померлої ОСОБА_9 вбачається, що окрім позивача, відповідача ОСОБА_7, яка є матір'ю спадкодавця, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 27), є ще один спадкоємець першої черги спадкування за законом - малолітня дочка спадкодавця ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23-31).

Відповідно до ч. 1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність у позивача права спадкування 1/3 частки майна померлої ОСОБА_9

Оскільки за життя спадкодавцеві належала ? частка квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Феодосійської міської ради народних депутатів 17.03.1994 року (а.с. 28), з урахуванням наявності трьох спадкоємців, позивачу належить 1/12 частка зазначеної квартири в порядку спадкування за законом.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті 1298 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Пунктом 4.14 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року визначено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як слідує з матеріалів справи, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 вересня 2013 року, виданою державним нотаріусом Першої феодосійської державної нотаріальної контори Жданової О.А. (а.с. 31).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9

Доводи апелянтів про наявність у позивача можливості оформити спадщину у нотаріальній конторі спростовуються встановленими судом обставинами, оскільки матеріали справи містять належними чином оформлену Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме: відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частку спірної квартири.

Посилання апелянтів на відсутність між сторонами спору щодо отримання права на спадкове майно та недоведеність факту оспорювання його спадкових прав з боку відповідачів також не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки наявність між сторонами цивільно-правового спору підтверджено самим фактом звернення позивача до суду, а також тим, що до теперішнього часу відповідачі не вжили заходів для передачі позивачу документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.

Також колегією суддів не беруться до уваги і доводи апелянтів стосовно того, що вимоги ОСОБА_6 про вселення до квартири є передчасними, оскільки у нього не виникло право власності на частку у спірній квартирі і відповідачі не чинять йому перешкод у користуванні квартирою, у зв'язку із тим, що такі доводи є безпідставними і спростовуються обставинами справи.

Так, в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції, відповідачі заперечували проти проживання ОСОБА_6 в квартирі, що свідчить про наявність цивільно-правового спору та спростовує доводи, викладені ними в апеляційній скарзі.

Крім того, як вже зазначалося раніше, відповідно до частини 5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі вказаних норм цивільного законодавства України та міжнародного права суд першої інстанції визнав порушеними права ОСОБА_6 щодо користування власністю та задовольнив його вимоги про вселення у квартиру.

Як слідує з матеріалів справи, спірна квартира є трикімнатною, нею фактично користується відповідач ОСОБА_7, яка заперечує проти проживання позивача в квартирі, посилаючись на відсутність кімнати, площа якої відповідає 1/12 частки, що належить позивачу. При цьому, відповідачі не зверталися до суду із вимогами про встановлення порядку користування квартирою, виділу долі з сумісного майна, припинення права власності тощо. Тому, судом першої інстанції, відповідно до вимог статті 11 ЦПК України справа розглянута в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, які брали участь у справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, належно оцінив докази, надані сторонами та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Доводи апелянтів стосовно того, що в рішенні суду першої інстанції помилково зазначена дата смерті спадкодавця та її ініціали, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки питання щодо виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні вирішуються в порядку, передбаченому статтею 219 ЦПК України і не входить до компетенції суду апеляційної інстанції.

Одночасно, заслуговують на увагу доводи відповідачів стосовно неправильного розподілу судових витрат судом першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Задовольнивши у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_6, місцевий суд не врахував вимоги процесуального закону і те, що при подачі позову позивачем оплачено судовий збір в сумі 344,10 грн. (а.с. 1), та помилково стягнув на користь позивача з відповідачки ОСОБА_7 судові витрати в сумі 114,70 грн., стягнув на користь держави також з ОСОБА_7 114,70 грн. При цьому, суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що витрати на оплату судового збору в сумі 229,40 грн. при поданні позову майнового характеру (про визнання права власності на спадкове майно) після розгляду справи і задоволення заявлених вимог покладаються на позивача.

Оскільки такий висновок суду першої інстанції суперечить нормам процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що відповідно до п. 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат між сторонами і визначає, що з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати по 172 грн. 05 коп. з кожного.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 січня 2014 року задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 січня 2014 року в частині розподілу судових витрат змінити. Визначити, що з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати по 172 (сто сімдесят дві) грн. 05 коп. з кожного.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко