Судове рішення #359076
Справа № 22-10143

Справа № 22-10143                        Головуючий у 1 інстанції Хейло Я.В.

Категорія   21                                     Доповідач Санікова О.С.

 

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2006 року                                  Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

суддів: Санікової О.С.,Лісового О.О.

при секретарі Личкатій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства „Селидіввугілля" на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Селидіввугілля" про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі ДП „Селидіввугілля" просить сксасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 вересня 2006 року, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_1.: стягнуто на її користь з ДП „Селидіввугілля" на відшкодування моральної шкоди завданої загибеллю її чоловіка 30 000 грн., - та постановити нове рішення, яким відмовити позовачці в задоволенні її позовних вимог.

На обгрунтування апеляційної скарги ДП „Селидіввугілля" посилається на порушення норм матеріального та процесуального права та недоведеність факта спричинення позивачці моральної шкоди, оскільки судом неправильно застосовані норми ст.ст. 1167,1168 ЦК України, не враховано, що позивачка є членом сім'ї застрахованої особи, тобто загиблого чоловіка, тому на неї розповсюджуються норми Закону України „Про охорону праці", а також Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"; крім того, в матеріалах справи немає висновку спеціаліста або іншого документа, який би свідчив про факт спричинення позивачці моральної шкоди.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Позивачка в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.

Судом першої інстанції встановлено, що чоловік позивачки ОСОБА_2. знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на шахті „Україна". ІНФОРМАЦІЯ_1 на шахті сталася аварія з груповим нещасним випадком, в результаті якого ОСОБА_2. загинув. Згідно акта за формою Н-1 і акта спеціального розслідування аварії нещасний випадок стався з вини підприємства - шахти „Україна", правонаступником прав і обов'язків якого є відповідач.

На день смерті ОСОБА_2. перебував в зареєстрованому шлюбі з позивачкою. Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків

 

на виробництві і професійних захворювань в м.Селидове позивачці призначена та

сплачена одноразова допомога в розмірі 27901 грн.80 коп. Згідно довідки МУЗ „Раменська ЦРЛ" ОСОБА_1. з 2002 року страждає на захворювання „реактивна депрессія", яке знаходится у причинному зв'язку зі смертю її чоловіка, та потребує медикаментозного лікування.

Суд дійшов висновку, що між сторонами мають місце цивільні правовідносини, які виникли у липні 2002 року, тобто під час дії Цивільного Кодексу України 1963 року, тому підлягають застосуванню норми, передбачені ет.440-1 зазначеного Кодексу.

Судом також встановлено, що факт завдання моральної шкоди позавчці доведений сукупністю доказів, досліджених судом, а саме: актом про нещасний випадок на виробництві, довідками медичних установ, свідоцтвами про шлюб та про смерть чоловіка позивачки ОСОБА_2., актом спеціального розслідування причин групового нещасного випадку і дійшов висновку, що права позивачки були безпосередньо порушені протиправними діями та бездіяльністю працівників відповідача.

Так, із акта спеціального розслідування від 10 липня 2002 року вбачається, що причиною групового нещасного випадку стало перебування людей у виробках шахти, до яких надходили продукти горіння від пожежі. Важким наслідкам пожежі сприяли неправильні дії посадових осіб шахти, відповідальних за ліквідацію аварії в частині своєчасного виведення людей з шахти, прийняття помилкового рішення про реверсування вентиляційного струменя повітря без врахування ситуації, що склалася і фактичного місця знаходження людей у шахті, що свідчить про винні дії відповідача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм вірну правову оцінку і дійшов обгрунтованого висновку про те, що вони регулюються нормами цивільного законодавства, а саме ст. 440-1 ЦК України 1963 року, оскільки чоловік позивачки загинув в липні 2002 року з вини відповідача, тобто в період дії зазначеної норми Закону, що стало підставою для звернення її з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.440-1 ЦК України 1963 року моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду.

В постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від ЗІ березня 1995 року (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіялністю інших осіб (п.З).

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду (п.5).

Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_1, звернулась до суду з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди з тих підстав, що в липні 2002 року загинув її чоловік ОСОБА_2. при виконанні трудових обов'язків і з того часу вона зазнає фізичних і моральних страждань з вини відповідача. Після смерті чоловіка, з яким прожила багато років, вона перенесла найтяжчу моральну і фізичну травму. До наступного часу вона знаходиться у стресовому стані, не може забути прожиті разом з

 

чоловіком роки. День його смерті повністю змінив її життя у найгіршу сторону, вона втратила спокій, постійні переживання позбавили її спокійного сну і нормального способу життя, Разом із втратою любимої і незамінної людини вона втратила здоров'я,

При визначенні розміру моральної шкоди судом враховані всі обставини по справі, характер та обсяг як фізичних так і моральних страждань позивачки, пов'язаних зі смертю чоловіка, їх тривалість, а також погіршення стану її здоров'я і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості обгрунтовано стягнуто на відшкодування моральної шкоди 30000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ст.6 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" позивачка є суб'єктом страхування і тому на неї розповсюджується дія зазначеного Закону, в т.ч. і по відшкодуванню моральної шкоди, є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

За змістом ст.ст.1, 21, 28, 34 Закону України на Фонд соціального страхування від нешасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 8 зазначеного Закону визначені особи, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку. Позивачка до таких осіб не відноситься і не є потерпілою в розумінні ст. 34 Закону, яка має право на відшкодування моральної шкоди на підставі зазначеної норми.

Статтею 33 Закону передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання страхових виплат, до яких згідно ст. 28 Закону відноситься і моральна шкода, мають також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Проте, як зазначено в ч.З ст.28 Закону страхова виплата за моральну шкоду провадиться за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому. Позивачка не є потерпілою в розумінні зазначної норми, а є членом сім'ї потерпілого.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень вимог процесуального чи матеріального законів або неправильної оцінки досліджених доказів, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, підстав для скасування рішення немає.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на статті ЦК України 2004 року є помилковими, оскільки суд правильно встановив, що правовідносини між сторонами виникали у 2002 році, які регулюються нормами ЦК України 1963 року, на що суд і посилався. А відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті I справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

 

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу  Державного підприємства „Селидіввугілля" відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її пролошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду україни протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація