УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 213/3839/13-ц 22-ц/774/354/К/14
Провадження № 22-ц/774/ 354 /К/14 Головуючий в суді першої
Справа № 213/3839/13-ц інстанції - Мазуренко В.В.
Категорія № 51 (4) Доповідач - Ляховська І.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2014 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Ляховської І.Є.,
суддів - Барильської А.П., Л.В.Михайлів,
при секретарі - Булах К.А.,
за участю - позивача ОСОБА_2
та його представника ОСОБА_3,
представника відповідача Велегури Людмили Миколаївни,
представника третьої особи Ткачука Василя Федоровича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 03 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради, третя особа - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів "Криворізької станції швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради (далі - Криворізька станція швидкої медичної допомоги), третя особа - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів "Криворізької станції швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради (далі - Первинна профспілкова організація) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 19 серпня 1996 року працював водієм другого класу у КЗ "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" ДОР. Наказом № 286-к від 20 серпня 2013 року його звільнено за появу на роботі у нетверезому стані за ч.7 ст.40 КЗпП України. Вважає вищезазначений наказ незаконним, тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати наказ № 286-к від 20серпня 2013 року про його звільнення незаконним та скасувати, поновити його на посаді водія другого класу автотранспортних засобів (санітарного автомобіля «Швидка медична допомога»), стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року до дня поновлення на роботі (станом до 27 листопада 2013 року включно) 11314,56 грн.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 03 грудня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні його позовних вимог.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд не звернув увагу на те, що відповідачем не було відібране від ОСОБА_2, як порушника трудової дисципліни, після його обстеження на стан алкогольного сп'яніння ніяких письмових пояснень, що підтверджує порушення роботодавцем норм діючого трудового законодавства, та не врахував, що позивач є членом профспілкової організації і може бути звільненим з роботи лише за попередньою згодою останньої. Крім того, на момент звільнення ОСОБА_2 не мав раніше дисциплінарних стягнень.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 19 серпня 1996 року ОСОБА_2 працював водієм другого класу автотранспортних засобів (санітарного автомобіля «швидка медична допомога») Міської станції швидкої медичної допомоги, назва якої була змінена у 2006 році на теперішню назву відповідача (а.с.5-7).
20 серпня 2013 року наказом №286-к ОСОБА_2, водія автотранспортних засобів а/к 1, звільнено за появу на робочому місці в нетверезому стані за ст. 40 п. 7 КЗпП України (а.с.4).
Не погодившись із звільненням, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, обґрунтовуючи його посиланням на відсутність згоди профспілкової організації, членом якої він є, на його звільнення.
Встановивши, що звільнення позивача дійсно проведено без запитання згоди профспілки, суд першої інстанції запитав згоду Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Криворізької станції швидкої медичної допомоги на звільнення ОСОБА_2
Відповідно до виписки з протоколу № 2 від 17 листопада 2013 року Первинна профспілкова організація відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 за появу на робочому місці в нетверезому стані (а.с.68).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що згідно п.7 ст.40 КЗпП відповідач правомірно звільнив позивача за появу на роботі в нетверезому стані, при цьому виходив із того, що вимоги ст.43 ч.1 КЗпП України є не порушеними і такими що були усунуті в процесі розгляду, а відмова первинної профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згідно з ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Аналіз наведених норм діючого законодавства свідчить про те, що питання про надання згоди або відмови у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом профспілки, належить до виключної компетенції первинної профспілкової організації і підлягає самостійному вирішенню, з урахуванням мети створення профспілки -здійснення захисту трудових прав і інтересів членів профспілки.
Згода профспілкового комітету на звільнення працівника - це колегіальне рішення профспілкового комітету підприємства, установи, організації, винесене на прохання власника або уповноваженого ним органу, в якій виражено волю профспілкового комітету щодо звільнення з роботи працівника за однією з передбачених законом підстав.
Щодо прийнятого рішення, то у відповідності до статті 38 наведеного Закону профспілкова організація приймає його самостійно, на власний розсуд і не зобов'язана надавати згоди на розірвання трудового договору навіть при обґрунтованому поданні про звільнення.
Єдиною законодавчо встановленою вимогою є наявність обґрунтування рішення профкому про ненадання згоди на розірвання трудового договора з працівником за ініціативи роботодавця.
Вирішуючи спір, суд визнав рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору необґрунтованим і таким, що містить надумані твердження.
Між тим, суд залишив поза увагою, що роботодавцю надається право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (ч. 6 ст. 39 Закону «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності») тільки у випадку відсутності обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення. Наявність обґрунтування, що має недоліки, які стосуються його всесторонності, повноти, відповідності чи невідповідності фактичним обставинам не дає підстав для висновку про відсутність обґрунтування.
Як убачається із протоколу № 2 від 17 листопада 2013 року Первинна профспілкова організація вирішила відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 за появу на робочому місці в нетверезому стані з наступних підстав: відповідно до ч.1 ст.149 КЗпП України від позивача не було взяте письмове пояснення, що в свою чергу унеможливило виконання ст.3 КЗпП України щодо врахування ступеня тяжкості вчиненого проступку, заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника; не враховано, що позивач не мав дисциплінарних стягнень, одружений і має двох дітей, маж кредитні зобов'язання; не враховано, що залишившись без роботи, позивач залишиться без впливу товаришів по роботі (а.с.68).
Колегія суддів вважає, що таке рішення виборного органу Первинної профспілкової організації має бути визнане обґрунтованим, хоч воно і не спростовує обставин, на які посилається власник.
Відсутність згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника означає, що підстав для звільнення немає, а це тягне поновлення працівника на роботі, оскільки згідно зі ст..235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У зв'язку з цим наказ № 286-к від 20 серпня 2013 року про звільнення ОСОБА_2 за появу на роботі у нетверезому стані за ч.7 ст.40 КЗпП України має бути визнаний незаконним та скасований, а позивач поновлений на посаді водія другого класу автотранспортних засобів (санітарного автомобіля «Швидка медична допомога») з 21 серпня 2013 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Як убачається із матеріалів справи, позивач працював у дві зміни (денну та нічну) по 12 годин кожна, при цьому норма тривалості робочого часу позивача ОСОБА_2 не може перевищувати 40 годин на робочий тиждень.
Із довідки, наданої відповідачем, убачається, що у червні 2013 року при нормі робочого часу 149 годин позивачу нараховано 3388,58грн., у липні 2013 року при нормі робочого часу 181 година позивачу нараховано 3185,78грн.
Таким чином, середня вартість однієї години роботи позивача, обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, складає: (3388,58грн. + 3185,78грн.) : (149год + 181год.) = 19,92грн.
Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року по 18 березня 2014 року (день ухвалення рішення суду) за 147 днів складає 23367,15грн. згідно наступного розрахунку:
У серпні 2013 року при нормі 167 годин на 21 робочий день середньо-денна тривалість робочого часу складає 167год. : 21 день = 7,95год.
За 8 робочих днів (з 21.08.2013р. по 31.08.2013р.) середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає: 8днів х 7,95год. х 19,92грн. = 1266,91грн.
У період з 01 вересня 2013 року по 28 лютого 2014 року норма тривалості робочого дня складає 128 робочих днів або 1022 робочі години, у зв'язку з чим середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає: 1022год. х 19,92грн. = 20358,24грн.
У березні 2014 року при нормі 159 годин на 20 робочих днів середньо-денна тривалість робочого часу складає: 159год : 20 днів = 7,95год.
За 11 робочих днів (з 01.03.2014р. по 18.03.2014р.) середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає: 11днів х 7,95год. х 19,92грн. = 1742,00грн.
Загалом: 1266,91грн. + 20358,24грн. + 1742,00грн. = 23367,15грн.
У зв'язку з вищенаведеним розрахунком з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23367грн.15коп.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати його та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України ухвалити у справі нове рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ № 286-к від 20серпня 2013 року про звільнення ОСОБА_2 за появу на роботі у нетверезому стані за ч.7 ст.40 КЗпП України, поновити позивача на посаді водія другого класу автотранспортних засобів (санітарного автомобіля «Швидка медична допомога») Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради з 21 серпня 2013 року та стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року до 18 березня 2014 року в сумі 23367грн.15коп. без урахування податків та обов'язкових платежів.
Згідно ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до вимог ч. 5 ст.. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з цим з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у сумі 233грн.67коп.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч. 1 п. 4, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 03 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2.
Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради № 286-к від 20серпня 2013 року про звільнення ОСОБА_2 за появу на роботі у нетверезому стані за ч.7 ст.40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_2 на посаді водія другого класу автотранспортних засобів (санітарного автомобіля «Швидка медична допомога») Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради з 21 серпня 2013 року.
Стягнути з Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року по 18 березня 2014 року в сумі 23367 (двадцять три тисячі триста шістдесят сім) гривень 15 копійок без урахування податків та обов'язкових платежів.
Стягнути з Комунального закладу "Криворізька станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної Ради на користь держави судовий збір у сумі 233 (двісті тридцять три) гривні 67 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
Л.В.Михайлів