АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді-доповідача Сенченка І.М.,

суддів Руських К.Г., Дігтяр Н.В.,

при секретарі судового засідання Дерев'янка І.О.,

за участю:

прокурора Кузьменка А.С.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

потерпілої ОСОБА_3;

розглянула 13 березня 2014 року у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську матеріали кримінального провадження № 12013040780001530 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року, яким обвинуваченого

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 164 КК України.

Обвинуваченим ОСОБА_2 принесена апеляційна скарга на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року, в якій останній просить скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що вирок місцевого суду є незаконним та необґрунтованим, а висновки викладені в ньому не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та істотно порушують вимоги кримінального процесуального законодавства. Так, ОСОБА_2 зазначає, що ні досудовим слідством, ні місцевим судом не встановлені беззаперечні докази того, що він

Провадження № 11-кп/774/292/14 Головуючий в суді I інстанції Савченко В.О.

Категорія ч. 2 ст. 164 КК України Суддя-доповідач Сенченко І.М.

злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання дитини, внаслідок чого виникла заборгованість із сплати таких коштів, яка сукупно складає суму виплат за шість місяців відповідних платежів. При цьому, апелянт вказує на те, що сам факт виникнення заборгованості не може утворювати склад інкримінованого йому кримінального правопорушення. Разом з тим, ОСОБА_2 звертає увагу на те, що подання державного виконавця, яке наявне в матеріалах, не містить доказів попередження його про ухилення від сплати аліментів або попередження про наявність несплати аліментів та необхідність її сплати в певний строк з роз'ясненням наслідків їх несплати. Також, апелянт зазначає, що крім зазначених в довідці - розрахунку коштів, ним також сплачувались кошти в сумі 765 грн. 31 грудня 2013 року, про що він неодноразово повідомляв державному виконавцю. Апелянт стверджує, що частково сплачував аліменти і не мав наміру ухилятися від цих сплат, а заборгованість виникла з об'єктивних причин, а саме у зв'язку з неможливістю знайти постійну роботу, що на його переконання, не можна вважати злісним ухиленням від сплати аліментів на утримання дитини.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 164 КК України, та призначено покарання у вигляді двох років обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_2 шляхом часткового приєднання до призначеного покарання за цим вироком невідбутого покарання за вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 липня 2012 року у вигляді трьох місяців обмеження волі, остаточно призначено покарання у вигляді двох років трьох місяців обмеження волі.

Вищенаведеним вироком місцевого суду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 згідно рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 жовтня 2008 року, зобов'язаний до сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, щомісячно, до повноліття дитини на користь ОСОБА_3. Однак, ОСОБА_2 знаючи про свої обов'язки по сплаті аліментів на утримання малолітньої доньки, покладені на нього судом, будучи працездатним та повідомленим про необхідну щомісячну сплату аліментів у встановленому розмірі, в період з 01 серпня 2012 року по 01 червня 2013 року включно аліменти виплачував не в повному обсязі, внаслідок чого допустив заборгованість по сплаті аліментів за десять місяців. Таким чином, ОСОБА_2 будучи особою раніше судимою за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КК України, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей, внаслідок чого допустив заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої доньки за вказаний період часу, що в твердій грошовій сумі складає 5232 гривні 60 копійок.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив доводи апеляції та просив її задовольнити. Пояснив, що злісного ухилення від сплати аліментів він не допускав і намагався платити їх по можливості. З грудня 2012 року він не може працевлаштуватись так, щоб отримувати платню, яка б дозволяла утримувати себе та платити аліменти.

Потерпіла ОСОБА_3 просила залишити вирок без змін, пояснивши, що між нею та обвинуваченим зберігаються неприязні стосунки на ґрунті того, що останній, на її думку злісно ухиляється від сплати аліментів.

На думку прокурора апеляційна скарга ОСОБА_5 є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки наявні по справі докази підтверджують факт його злісного ухилення від сплати аліментів.

Вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження та їх доводи в судових дебатах, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляції і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що принесена апеляція є обґрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права, а тому воно повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Слідчий та прокурор, на яких покладений обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, зобов'язані зібрати, перевірити та оцінити докази з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Слідчий та прокурор, як суб'єкти доказування, а також суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Однак, матеріали провадження та постановлене по справі судове рішення свідчать про те, що як сторона кримінального провадження з боку обвинувачення, так і суд грубо порушили вимоги процесуального закону щодо однієї з засад кримінального провадження, а саме законності, оскільки упереджено, поверхово та не об'єктивно дослідили всі обставини кримінального провадження, а сам висновок суду щодо винуватості ОСОБА_2 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Суд, прокурор та орган досудового розслідування не взяли до уваги ту обставину, що ухилення від сплати аліментів утворює цей склад злочину лише у тому випадку, коли воно є злісним.

Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не можуть визнаватися злісним ухиленням від сплати аліментів, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, та інше.

Суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 164 КК України в якості доказів його винуватості поклав в основу вироку показання самого обвинуваченого, показання потерпілої ОСОБА_3 та розрахунок заборгованості по аліментам /а.с. 9-10, 82-83/.

Разом з тим, всупереч вимогам ст. 370 КПК України, суд належним чином не мотивував у вироку та не навів доказів тієї обставини, що ОСОБА_2 злісно ухилявся від сплати аліментів.

В свою чергу, матеріали справи свідчать про те, що починаючи з 01 серпня 2012 року, тобто з інкримінованого йому початку злісного ухилення від сплати аліментів, ОСОБА_2 в серпні, жовтні, листопаді та грудні 2012 року виплачував аліменти на утримання доньки. При цьому, хоча в поштових квитанціях і вказано, що таким чином він погашав заборгованість за попередні місяці, апеляційний суд вважає, що ця обставина носить умовний характер і враховує сам факт виплати аліментів.

З січня по червень 2013 року тобто на протязі 5 місяців ОСОБА_2 аліменти не сплачував, пояснивши в судовому засіданні причину цього тим, що він з грудня 2012 року не може знайти роботу. Однак на цю обставину суд першої інстанції уваги не звернув.

Аналізуючи вказані фактичні обставини справи, судова колегія вважає, що в діях ОСОБА_2 відсутня така кваліфікуюча ознака, як злісність ухилення від сплати аліментів, оскільки в період з 1 серпня 2012 року аліменти він сплачував на протязі 4 місяців, а з січня 2013 року на протязі 5 місяців аліменти не сплачував в зв'язку з неможливість працевлаштування.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що сторона обвинувачення не довела наявність в діях ОСОБА_2 вказаної кваліфікуючої ознаки, так як доводи обвинуваченого щодо поважності причини невиплати аліментів не спростовані конкретними доказами. Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що по кримінальному провадженню взагалі не доведена ні одна із вищенаведених обставин, яка б свідчила саме про злісний характер ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, виявивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України вважає за необхідне скасувати обвинувальний вирок відносно ОСОБА_2, а провадження по справі закрити, оскільки встановлена відсутність в діяннях останнього складу кримінального правопорушення.

Приймаючи таке рішення колегія суддів керується також вимогами ст. 62 Конституції України, яка закріплює презумпцію невинуватості та передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись саме на користь цієї особи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 284, 404, 405, 407, 417 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляцію обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити.

Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року відносно ОСОБА_2, скасувати, а кримінальне провадження закрити, у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 164 КК України.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області