АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/2572/2014 Головуючий у 1 інстанції - Клочко І.В.
м. Київ Доповідач - Іванченко М.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Іванченка М.М.
суддів: Рубан С.М., Желепа О.В.
при секретарі: Онищенко О.С.
за участю:
представник позивача: ОСОБА_2
відповідач: ОСОБА_3
представник відповідача: ОСОБА_4
третя особа: ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним заповіту
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_2
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним заповіту - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року та ухвалите нове, яким задовольнити позов ОСОБА_6
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, позивач зазначає, що судом першої інстанції неправомірно не взято покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Зазначає, що судом спотворено покази свідка ОСОБА_10 Крім того зазначає, що судом порушено правила виключної підсудності.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Третя особа ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась хоча про день час, та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки не повідомляла.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є матір'ю ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1999 року. Квартира по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в рівних долях.
08 жовтня 2012 року на підставі заповіту, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі під № 2838 та записаний зі слів ОСОБА_11, яка заповіла ОСОБА_3 все своє майно, яке на день смерті належало їй де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року по справі призначено посмертну комплексну судово-психіатричну експертизу.
Актом посмертної комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи № 820 від 09 жовтня 2013 року зроблено висновок, відповідно до якого, ОСОБА_11 у період підписання заповіту (08 жовтня 2012 року) яким-небудь психічним захворюванням на страждала. Вона могла повною мірою у цей період усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та у період підписання заповіту у ОСОБА_11 не виявлено яких-небудь психічних розладів, які б позбавляли її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У ОСОБА_11 не було індивідуально-психологічних особливостей, які суттєво вплинули на її здатність розуміти характер своїх дій та керувати ними під час складання нею заповіту та у ОСОБА_11 не було ознак підвищеної навіюваності, зведеності, підкорюваності; вона була здатна до прийняття самостійних рішень 08 жовтня 2012 року.
Відмовляючи у задоволенні позову суду першої інстанції враховував покази свідків та Акт посмертної комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи № 820 від 09 жовтня 2013 року, та вважав позов ОСОБА_6 необґрунтованим. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з абз.2 п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008року, заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин.
Пунктом 16 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року, статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм параграфа 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами на наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст.1257 ЦК.
Відповідно до абз.2 п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Пунктом 6 листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 21-753/0/4-13 від 16 травня 2013 системний аналіз норм ЦК свідчить, що відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст.231 ЦК, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Суд не має права давати оцінку медичним документам, які потребують спеціальних знань.
Враховуючи те, що Актом посмертної комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи № 820 від 09 жовтня 2013 року встановлено, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, тому на підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необґрунтованості позову.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, щодо того, що судом неправомірно взято до уваги свідчення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки дійсно дані свідки є зацікавленими у вирішення спору, так як ОСОБА_8 є дочкою позивача, крім того вона претендує на дане майно, а свідок ОСОБА_9.є чоловіком позивача та батьком ОСОБА_8
Дадоди апелянта, щодо того, що свідок ОСОБА_10 зазначала, що у ОСОБА_11 незадовільний психічний стан та нестабільний емоційний стан не знайшло свого підтвердження, оскільки свідок у судовому засіданні у суду першої інстанції зазначала: «ОСОБА_11 здорова людина по уму, але у неї боліли ноги. Їй потрібен був спокій проте спокою у неї не було».
Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про те, що судом першої інстанції порушено правила виключної підсудності. Виходячи з наступного.
Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року, визначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
До переліку визначеного п.42 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року не входить визнання заповіту недійсним.
Щодо доводів апелянта, що Вона не знала та не мала змоги підготуватись до судових дебатів у судовому засіданні, яке відбулось 17 грудня 2013 року колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в судовому засіданні був присутній її представник ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від 07 лютого 2013 року, крім того позивач надала представнику всі повноваження для представлення її інтересів у судовому засідання, та не позбавляла права виступу її представника у судових дебатах.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів -
У Х ВА Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: