ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/800/1904/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря Титенко М.П.,

за участю представників

позивача:Прищепи М.О.,

відповідача:не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012

у справі № 2а-2908/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2011 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна» (надалі - позивач, ТОВ «СіЕйчЕс Україна») до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2010 № 00010307/0, від 05.10.2010 № 00010307/1, від 09.12.2010 № 00010307/2, від 25.02.2011 № 00010307/3.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача законних підстав для формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за перевірений період, що вказує на правильність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень про зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних санкцій.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2011.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.06.2010 ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС складено акт № 21/07-207/35704808 за результатами проведеної невиїзної перевірки ТОВ «СіЕйчЕс Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за березень-вересень 2009 року, лютий 2010 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 40 408 057,00 грн., за квітень 2009 року на 2 626 547,00 грн., за травень 2009 року на 2 941 301,00 грн., за червень 2009 року на 966 445,00 грн., за липень 2009 року на 920 860,00 грн., за серпень 2009 року на 7 755 005,00 грн., за вересень 2009 року на 4 665 053,00 грн., за лютий 2010 року на 122 908,00 грн.

Висновки представників податкового органу ґрунтувались на тому, що в березні-вересні 2009 року та лютому 2010 року сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість була сформована з урахуванням частини від'ємного значення суми, фактично сплаченої отримувачем товарів у попередніх податкових періодах за червень 2008 року - серпень 2009 року, січень 2010 року постачальникам таких товарів, а саме: ФГ «Чевенгур», ПП «Аторзернотрейд-2006», ТОВ «Люкс-2004», ТОВ «Агро-Вєлєс», ТОВ «Вільховське», ТОВ «ТЗК», ТОВ «Лагуна-Агро», ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна», ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», ЗАТ Каргілл», ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД», ТОВ «Трейн Укрейн», ЗАТ «Нива», ПП «Навігатор-Агро», ТОВ «Січеславхімсервіс», ТОВ ТВК «Орхідея», ТОВ «Нью Ворлд Грейн Юкрейн», ТОВ «Теко и К», ТОВ «Луг-Економ-Сервіс», ТОВ «Мегакорд-С», ТОВ «Агріка-Терра», ТОВ «Асоціація постачальників обладнання», ТОВ «Гринвуд», ТОВ «Оверком», ТОВ «СВ Агро-Тур», ПП «Венче Інвестментс», ТОВ «Плюс П'ять», ТОВ «ТД «Агросоюз».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 № 0001030700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, у тому числі заявленого до відшкодування на рахунок платника у банку, на 60 181 595,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 319 568,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.10.2010 № 0001030700/1, від 09.12.2010 № 0001030700/2, від 25.02.2011 № 0001030700/3 аналогічного змісту.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

При цьому, неможливість проведення зустрічних перевірок продавців, невідображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що всупереч наведеним рекомендаціям Верховного Суду України суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення по справі, не досліджували фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі позивача внаслідок виконання ним укладених угод, обмежившись лише перерахуванням контрагентів позивача та інших суб'єктів по ланцюгу постачання товарів, а також оцінкою даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про стан таких суб'єктів господарювання та повідомленнями про відсутність їх за місцем знаходження.

Судами попередніх інстанцій також не було надано належної правової оцінки документальним доказам, які б підтверджували або спростовували реальність здійснення позивачем та названими контрагентами господарських операцій, на підставі яких ТОВ «СіЕйчЕс» було збільшено податковий кредит попередніх періодів та сформовано заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту та бюджетне відшкодування, вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції, з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріпленого частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факти отримання, перевезення, відвантаження, зберігання товару, надання послуг, виконання робіт, проведення розрахунків між сторонами договорів за участю позивача, використання придбаного ним товару у власній господарській діяльності тощо.

Без дослідження належних та допустимих документальних доказів у справі рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-2908/11/2670 скасувати.

Справу № 2а-2908/11/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв

Судді(підпис)Л.І. Бившева

(підпис) Н.Г. Пилипчук