УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №287/513/13-ц Головуючий у 1-й інст. Волощук Віктор Васильович
Категорія 44 Доповідач Якухно О. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Якухна О.М.
суддів Жигановської О.С., Коломієць О.С.
з участю секретаря
судового засідання Ямкової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 07 лютого 2014 року,-
встановила:
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 і просила визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав, визначених ст.ст.71, 72 ЖК України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є наймачем вказаної квартири, в якій зареєстрований також і відповідач, однак не проживає без поважних причин п'ять років, тобто більше 6 місяців, не сплачує комунальні платежі, не отримує кореспонденцію та не має особистих речей в квартирі, квартирою не цікавиться.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 07 лютого 2014 року позов задоволено повністю. Визнано ОСОБА_3 втратившим право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 внаслідок відсутності ОСОБА_3, в житловому приміщенні більше шести місяців без поважних причин.
В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. Зазначає, що суд порушив його право на житло, гарантоване Конституцією і Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, та безпідставно прийняв до уваги докази позивача і не прийняв до уваги надані ним докази - показання свідків, акти та квитки на проїзд, що свідчать про поважність його відсутності в спірному жилому приміщенні.
Відповідач підтримав апеляційну скаргу і пояснив, що він з 2010 року працює в м.Київ, де і проживає у робочі дні, а тому не може постійно проживати у спірній квартирі, яка є однокімнатною. До виникнення спору він кілька разів на місяць приїжджав до квартири. Комунальні платежі він не сплачує, оскільки позивач звільнена від їх сплати, а якщо і сплачує, то вони є незначними.
Представник позивача заперечує у задоволенні скарги і пояснив, що відповідач з 2008 року у квартирі взагалі не проживає без поважних причин. Наймач самостійно сплачує комунальні платежі. Останнім часом батько відповідача у п'яному стані став приходити до позивача, яка має похилий вік, і вигонити її з квартири.
Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 9 від 11 травня 2005 року (а.с.42).
Квартира перебуває на балансі Новобілокоровицької селищної ради Олевського району Житомирської області (а.с.43, 45, 46).
З 2008 року в квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_3 (а.с.3).
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач не проживає у спірній квартирі протягом останніх п'яти років, його особистих речей у квартирі не має, обрав інше місце проживання у м.Києві і доказів про поважність причин не проживання не надав, в т.ч. і про перешкоджання з боку позивача у користуванні квартирою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст.64 ЖК України передбачено, що до членів сім наймача належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно із ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.60 ЦПК України).
Так, місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місцем перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік (ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Доказами не проживання у спірній квартирі ОСОБА_3 понад шість місяців у період з 2009 року є акт Новобілокоровицького БКН від 06 вересня 2013 року, показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Посилання відповідача на те, що зазначені свідки були в спірній квартирі всього кілька разів, не спростовує їх показання, оскільки ОСОБА_5 є начальником комунального підприємства, а ОСОБА_6 депутатом Новобілокоровицької селищної ради та сусідом позивача, а тому володіють інформацією щодо мешканців та осіб, які проживають у будинку по АДРЕСА_1.
Крім того, додатковим свідченням не проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі протягом цього періоду є і те, що останній не сплачує за комунальні послуги і про їх наявність не знав, що слідує з його пояснень в суді апеляційної інстанції, будь-які витрати по утриманню квартири нарівні з наймачем не здійснював. На час звернення до суду позивач несе витрати самостійно і не має заборгованості з сплати останніх (а.с.43, 45-46).
Обрання постійного місця роботи в м.Києві (з пояснень відповідача) не є тимчасовим виїздом з постійного місця проживання саме за умовами і характером роботи, а є свідомою дією, тому не може бути підставою для збереження за ним спірного жилого приміщення. Окрім того, відповідач не надав суду першої інстанції докази щодо його роботи так як не вважав це за потрібне (з його пояснень в суді апеляційної інстанції).
З огляду на наведене, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що відповідач без поважних причин не проживав у спірному жилому приміщенні понад шість місяців з 2008 року до червня 2013 року і обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2.
Доказів того, що відповідач повертався на жилу площу за згодою наймача в цей період або з червня 2013 року, не надано.
Доводи апелянта про те, що позивач чинила перешкоди у користуванні квартирою, з посиланням на показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_8, квитки на автобус за травень, червень і липень 2013 року, акти від 21 червня та 15 липня 2013 року, суд не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджують поважність причин відсутності відповідача понад встановлені строки у період з 2010 року до червня 2013 року, який становить більше шести місяців.
Ухвалення судового рішення про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, не порушує норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та узгоджується із приписами ч.3 ст.47 Конституції України та ч.2 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тому, що ухвалене на підставі закону та для захисту прав наймача квартири.
Суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що у судовому рішенні допущено описку в імені позивача, а саме вказано «ОСОБА_2», а повинно бути «ОСОБА_2», що може бути виправлено у відповідності до ст.219 ЦПК України і не є підставою для скасування або зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 07 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Судді