Справа № 115/3463/13-ц

Провадження № 2/115/17/2014

РІШЕННЯ

Іменем України

"20" лютого 2014 р. м. Саки

Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого, судді - Асанова Е.Н.,

при секретарі - Мулькевич Г.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Набіс» про поновлення на роботі, виключення запису про звільнення із трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Набіс» про поновлення на роботі, виключення запису про звільнення із трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював сторожем у до ТОВ «Набіс». У травні 2013 року директор до ТОВ «Набіс» запропонував позивачу та іншим сторожам піти у чергову щорічну відпуску з 04 по 19 травня 2013 року. Після виходу на роботу 19 травня 2013 року позивачу було запропоновано написати заяву про переведення різноробочим свинарнику або звільнитися за власним бажанням. Позивач був незгоден з переведенням на іншу роботу, однак, і до попередньої роботи не був допущений. 30 травня 2013 року позивача було повідомлено про його звільнення за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України. З наказом про звільнення позивача не ознайомили, трудову книжку в день звільнення відповідач не видав. Зазначаючи, що відмова від незаконного переведення не є прогулом, позивач вважає своє звільнення незаконним.

Крім того, позивач вказує, що відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі при звільненні 24 листопада 2009 року за період роботи 2007-2009 роки.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд поновити його на роботі сторожем ТОВ «Набіс», а також стягнути з відповідача на свою користь: середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середнього заробітку 880 грн.; заборгованість по заробітній платі за 2007-2009 роки у розмірі 3000 грн.; середній заробіток (компенсацію) за затримку виплати заробітної плати за 2007-2009 роки, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 15,33 грн.; 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди та витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, у сумі 350 грн.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у позові.

У судовому засіданні ОСОБА_2 в якості свідка пояснив суду, що працював у відповідача сторожем, позивач був його змінником. У травні 2013 року ОСОБА_2 був у відпустці, після закінчення якої йому було запропоновано працювати двірником. Однак, він відмовився від цієї роботи та звільнився за власним бажанням. При звільненні відповідач розрахувався повністю, ніяких претензій до нього не має. Щодо ознайомлення позивача з наказом про звільнення та видачу йому трудової книжки, а також не вихід його на роботу йому нічого не відомо.

ОСОБА_4 у судовому засіданні в якості свідка пояснив суду, що з 06 травня 2013 року працює завідувачем свинокомплексу ТОВ «Набіс». З позивачем не знайомий, оскільки був прийнятий на роботу під час перебування позивача у відпустці, уперше побачив його у залі судового засідання. Позивач значився у штаті свинокомплексу, однак, після закінчення відпуски, 20 травня 2013 року він не вийшов на роботу, у зв'язку з чим свідок написав керівництву доповідні, з цього приводу складалися акти про невихід позивача на роботу.

ОСОБА_5 в якості свідка пояснила суду, що працює у відповідача понад трьох років оператором за доглядом за тваринами. У травні 2013 року, після прийняття на роботу ОСОБА_4, позивач на роботу не виходив, у зв'язку з чим з цього приводу складалися акти про не вихід на роботу, які вона й підписувала разом з іншими працівниками. Обставини зазначені в актах підтвердила.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 10 травня 2007 року ОСОБА_1 був прийнятий ТОВ «Набіс» на роботу сторожем, та був звільнений з роботи 24 листопада 2009 року за власним бажанням (а.с.6)

27 жовтня 2010 року позивач знов був прийнятий відповідачем на роботу сторожем (а.с.6).

З 04 травня 2013 року по 19 травня 2013 року позивач перебув у черговій щорічній відпустці (а.с.29).

Наказом відповідача №41/1 від 20 травня 2013 року у зв'язку з виробничою необхідністю ОСОБА_1 був тимчасово переведений з роботи сторожа різноробочим свинокомплексу з 20 травня 2013 року (а.с.30).

Після відпуски ОСОБА_1 на роботу не вийшов, до трудових обов'язків сторожа або різноробочого не приступив, що підтверджується актами про невихід на роботу від 20,21,22,23 травня 2013 року (а.с.31-34).

Наказом №45 від 30 травня 2013 року позивач був звільнений з посади сторожа з 30 травня 2013 року за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Під час розгляду справи суду не доведено, що позивач після відпустки приступив до виконання трудових обов'язків сторожа або різноробочого, а також те, що відповідач перешкоджав позивачу приступити до обов'язків, обумовлених трудовим договором.

Обставини, зазначені в актах про невихід на роботу позивача без поважних причин, під час судового розгляду справи не були спростовані.

Положеннями ч. 4 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, відповідальність у разі затримки видати трудову книжку настає тільки у разі наявності в цьому вини працедавця

В день звільнення позивач відмовився від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, що вбачається з акту про відмову працівника від отримання трудової книжки у зв'язку зі звільненням від 30 травня 2013 року (а.с.38)

Крім того, позивач у судовому засіданні визнав, що відмовився від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки на його думку відповідач мав спочатку розрахуватися за невиплачену заробітну плату за 2007-2009 роки.

Таким чином, обставин, що свідчать про незаконність звільнення позивача та наявність вини відповідача у затримці видачі позивачу трудової книжки в день звільнення, судом не встановлені та позивачем не доведені, у зв'язку з чим позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за 2007-2009 роки у розмірі 3000 грн. та середнього заробітку за затримку її виплати суд виходить з такого.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач надав суду відомості про видачу ТОВ «Набіс» заробітної плати за 2007-2009 роки з підписами працівників про отримання заробітної плати. Позивач стверджував, що ці відомості від його імені підписані іншою особою.

На підставі ухвали суду була проведене судова почеркознавча експертиза №538 від 08 січня 2014 року, згідно з висновками якої відповісти на запитання «Ким, ОСОБА_1 або іншою особою, виконані підписи від імені ОСОБА_1 у платіжних відомостях про видачу ТОВ «Набіс» заробітної плати за 2007-2009 роки?» не представилося можливим та, ймовірно, ці підписи виконані не позивачем, а іншою особою з наступних причин:

- простота виконання досліджуваних підписів від імені ОСОБА_1, що обмежило об'єм графічної інформації, необхідної для ідентифікації;

- часткова незіставність за транскрипцією досліджуваних підписів від імені ОСОБА_1 з наданими в розпорядження експерта зразками підпису ОСОБА_1;

- велика варіаційність наданих у розпорядження експерта зразків підпису та почерку ОСОБА_1

Оцінуючи висновок експерта у сукупності з обставинами справи та поясненням сторін, суд дійшов висновку про недоведеність у відповідача заборгованості по заробітній платі позивача за період 2007-2009 роки.

Так, висновок судового експерта містить лише відомості щодо того, що підписи у відомостях про видачу заробітної плати, ймовірно, були виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Водночас, судовим експертом також зроблено зауваження на те, що відповісти на зазначене питання в категоричній формі не представилося можливим. При цьому зазначене твердження судового експерта про неможливість категоричного висновку з питання належним чином обґрунтоване в описово-мотивувальній частині цього висновку.

Отже, оскільки вказаний висновок не містить категоричних доводів щодо того, що підписи за зазначені періоди виконані не ОСОБА_1, то він має вірогідний (тобто такий, що не є однозначним чи абсолютним) характер - тобто, є припущенням, яке має під особою певні підстави, пов'язані з характером, властивостями досліджених об'єктів, які однак не дозволяють судовому експерту зробити висновок про повну невідповідність тих об'єктів, порівняльний аналіз яких зроблено.

Водночас, ч. 4 ст. 60 ЦПК України встановлено особливість процесу доказування у цивільному судочинстві, за якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. До того ж положення п. 1 ч. 1 ст. 212 ЦПК України зобов'язує суд чітко та однозначно відповісти у судовому рішенні і на таке питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Тобто, рішення суду також не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 не доведено обставин того, що підписи у відомостях на видачу заробітної плати виконано не ним, а іншою особою.

При цьому суд звертає увагу і на таки обставини справи.

За період з травня 2007 року по листопад 2009 року ОСОБА_1 нараховано до виплати 15713,54 грн., але позивач не зазначив за який конкретно період роботи, на його думку, складається заборгованість в сумі 3000 грн. та чим обґрунтовується така сума. Відповідних розрахунків, що підтверджують наявність заборгованості, позивач також не надав.

До того ж, позивач уперше звільнився 24 листопада 2009 року, а потім знов був прийнятий на роботу 27 жовтня 2010 року. З вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі за 2007-2009 роки у розмірі 3000 грн. позивач звернувся до суду після звільнення у травні 2013 року, тобто через 3 роки 6 місяців після першого звільнення. До цього часу позивач, працюючи у відповідача майже 3 роки, вимог щодо заборгованості по заробітній платі відповідачу не пред'являв.

При таких обставинах, доводи позивача про наявність заборгованості по заробітній платі нічім об'єктивно не підтверджені, тому достовірність його пояснень про існування такої заборгованості та її невиплата протягом тривалого строку викликає у суду сумнів.

Згідно з ч. 1 т. 116 та ч.1 ст. 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що під час розгляду справи не встановлена вина відповідача у не виплаті позивачу належних йому сум, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволенню не підлягають.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку мають похідний характер від встановлення вини працедавця у несвоєчасні виплаті заробітної плати, тому в їх задоволені також необхідно відмовити.

Згідно зі ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під час судового розгляду справи позивач не надав суду жодного безсуперечного доказу заподіяння йому моральної шкоди, яка пов'язана з порушенням його трудових прав, у зв'язку з чим і вимоги про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

При таких обставинах, у задоволені позову необхідно відмовити повністю.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у позові, на підставі положень ст. 88 ЦПК України, витрати, понесені позивачем у зв'язку з наданням правової допомоги та проведенням експертизи, відшкодуванню на його користь не підлягають.

З врахуванням викладеного, на підставі статей 21,47,116,117, 235, 2371 Кодексу законів про працю України, керуючись статтями 10,11,60,88,209,212-215 Цивільного процесуального кодексу України , -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подання через Сакський міськрайонний суд АРК апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Асанов Е. Н.