ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
УХВАЛА
17.03.2014Справа № 5002-23/ 3250.1-2011
(5002-25/3250.1-2011)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут екології, землеустрою і проектування»
до відповідача Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим
за участю прокуратури м. Сімферополя
про стягнення 485437,38 грн
Суддя Доброрез І.О.
Представники:
від скаржника (відповідача) - не з'явився;
від органу ДВС - не з'явився;
від позивача - Аладашвілі М.М. (довіреність від 07.08.2012 б/н);
від третьої особи - не з'явився;
від зацікавленої особи (ТОВ «Нафтохімкомплект») - не з'явився;
від зацікавленої особи (ТОВ «КРАФТ») - не з'явився;
прокурор - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 29.11.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут екології, землеустрою і проектування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою про стягнення з Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» (далі - відповідач) грошових коштів у розмірі 485437,38 грн, що включають: 445359,11 грн основного боргу з урахуванням інфляції і трьох процентів річних, 40078,27 грн пені.
Справа розглядалась та переглядалась судами неодноразово.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2012 у справі № 5002-25/3250.1-2011, позов задоволений частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором від 19.10.2009 № 08/2009-Г/980 у розмірі 405916,93 грн. В іншій частині позову відмовлено. Крім того, судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
24.07.2012 судом були видані накази на його примусове виконання.
Ухвалою суду від 25.04.2013 відповідачу надано розстрочку виконання постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 у справі № 5002-23/3250.1-2011 шляхом сплати заборгованості у розмірі 410173,44 грн до 30 числа кожного місяця, починаючи з травня 2013 року щомісячно рівними частинами протягом десяти місяців.
25.02.2014 від Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - скаржник, Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз») до суду надійшла скарга на дії Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції (далі - орган ДВС), за участю зацікавлених осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут екології, землеустрою і проектування», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімкомплект», в якій, зокрема, просить:
визнати незаконними дії головного державного виконавця органу ДВС Володькіна С.А. з винесення постанови від 13.02.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
скасувати постанову головного державного виконавця органу ДВС Володькіна С.А. від 13.02.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Вимоги скаржника обґрунтовані тим, що Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» є підприємством, утвореним внаслідок реорганізації (а саме перетворення) державного підприємства, що провадить діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а отже відчуження основних фондів скаржника заборонено ч. 6 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт». Також у скарзі зазначено про невідповідність спірної постанови головного державного виконавця вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, щодо реквізитів постанови.
Ухвалою суду 27.02.2014 скарга прийнята до розгляду.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд скарги відкладався. Черговий розгляд скарги призначений на 17.03.2014.
Скаржник, орган ДВС, третя особа, зацікавлені особи і прокурор явку своїх повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце слухання справи проінформовані належним чином і своєчасно (т. 5 а.с. 166-167, 184-187, 191-199), витребувані судом документи не надали.
Водночас, явка учасників судового процесу обов'язковою судом не визнавалась, а тому, ураховуючи, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Ураховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглядати скаргу без участі вищевказаних осіб за наявними у справі матеріалами.
Під час судового засідання представник позивача проти заявлених скаржником вимог заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях (т. 5 а.с. 168-172). Зокрема, вказує, що арешт майна і заборона здійснювати його відчуження не є ідентичним відчуженню майна, тому при винесенні державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не була порушена норма, на яку посилається боржник у скарзі - ч. 6 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», державним виконавцем правомірно накладений арешт на майно боржника і встановлена заборона на його відчуження, відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», п. 4.1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, беручи до уваги небажання боржника добровільно виконувати рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
Постановою головного державного виконавця органу ДВС Володькіним С.А. від 13.02.2014 ВП № 11684825 накладений арешт на майно, яке належить Державному акціонерному товариству «Чорноморнафтогаз», зокрема, на автомобіль MAN TG 460А, державний номерний знак АК8038АО, білого кольору; заборонено здійснювати відчуження вищевказаного майна (т. 5 а.с. 149-150).
Із змісту вищевказаної постанови убачається, що її було прийнято в рамках зведеного виконавчого провадження з примусового виконання, зокрема, постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 у справі № 5002-25/3250.1-2011 (ВП № 35608942, 35609504). Судом також встановлено, що до складу зведеного виконавчого провадження входять наступні провадження, а саме: № 38825842 (з примусового виконання рішення суду від 13.05.2013 у справі № 901/876/13-г); № 39643730, 39643709 (з примусового виконання рішення суду від 30.07.2013 у справі № 901/2179/13); № 35608645 (з примусового виконання постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 у справі № 5002-15/5173.1-2011); № 39643746 (з примусового виконання рішення суду від 23.07.2013 у справі № 901/2056/13), № 40036660 (з примусового виконання рішення суду від 12.08.2013 у справі № 901/2055/13).
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення спірної постанови; далі - Закон № 606-XIV) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Як слідує із п. 4.1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція), розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV.
Разом з тим, згідно із ч. 6 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 № 192/96-ВР (у редакції, чинній на час винесення спірної постанови; далі - Закон № 192/96-ВР), на яку посилається скаржник, відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів та акцій Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі таких підприємств виключно бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 відсотків акцій якого перебуває в державній власності України; створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 відсотків акцій та часток у статутному капіталі яких перебуває в державній власності України.
Аналізуючи вищевказані приписи, суд дійшов висновку, що арешт майна і заборона здійснювати його відчуження не є ідентичним відчуженню майна, тому при винесенні державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не були порушені норми ч. 6 ст. 7 Закону № 192/96-ВР, а тому державним виконавцем правомірно накладений арешт на майно боржника і встановлена заборона на його відчуження відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV, п. 4.1.8 Інструкції.
Щодо невідповідності змісту постанови головного державного виконавця вимогам Інструкції, то, вважаємо, дата об'єднання виконавчих проваджень у зведене, зазначення у резолютивній частині постанови скороченого найменування боржника та можлива арифметична помилка державного виконавця при розрахунку суми заборгованості за зведеним виконавчим провадженням не можуть бути підставами для визнання протиправними дій державного виконавця і скасування постанови про накладення арешту на майно і оголошення заборони його відчуження.
Відповідно до ст. 1212 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Так, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. Аналогічна правова позиція викладена у п. 9.13 постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
За таких обставин, вимоги скаржника щодо визнання незаконними дій головного державного виконавця органу ДВС Володькіна С.А. та скасування його постанови від 13.02.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, є необґрунтованими, у зв'язку з чим суд у задоволенні скарги відмовляє.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 1212 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на дії Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції відмовити.
Суддя І.О. Доброрез