справа № 208/409/13- ц

№ провадження 2/208/1121/14

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2014 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ричка С.О.

при секретарі - Щербацевич Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа Дніпродзержинська міська рада, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3, звернулися до відповідача, Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згодом до участі у справі були залучені у якості третьої особи, без самостійних вимог щодо предмету позову, Дніпродзержинська міська рада оскільки позовні вимоги між сторонами зачіпають їх права та інтереси. 31.10.2013р. по цивільній справі № 208/409/13 за позовом: ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа Дніпродзержинська міська рада було оголошено заочне рішення, згідно якого вимоги позивача були задоволені частково, ОСОБА_1 було поновлено на посаді першого заступника генерального директора комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», з відповідача на користь позивача було стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 190055,75 грн. (сто дев'яносто тисяч п'ятдесят п'ять гривень 75 коп.) та моральну шкоду 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.) та з відповідача на користь держави було стягнуто судовий збір у розмірі 1900 грн. 55 коп., в іншій частині позовних вимог було відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» та стягнення з комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середнього заробітку за один місяць у розмірі 3087 гривень 27 копійки за час вимушеного прогулу було допущено до негайного виконання.

21 листопада 2013 року представник відповідача Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» звернувся до Заводського районного суду з заявою про перегляд заочного рішення від 31.10.2013р. по цивільній справі № 208/409/13 за позовом: ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа Дніпродзержинська міська рада. У заяві посилається на докази, що мають значення для вирішення справи, а також на поважність причин її неявки в останнє судове засідання. Заяву було розглянуто, заочне рішення від 31.10.2013р. по цивільній справі № 208/409/13 за позовом: ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа Дніпродзержинська міська рада було скасовано та справу було призначено до судового розгляду у загальному порядку на 12 лютого 2014 року на 14г.00хв.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, але надали суду заяви в яких наполягали на своїх уточнених вимогах, просили розглянути справу без їх участі, та просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі посилаючись на те, що 01.11.2010 року позивач був прийнятий на посаду першого заступника генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал», про що т.в.о. генерального директора підприємства був виданий наказ № 121 -п від 28.10.2010 року. 28.10.2010 року позивач був ознайомлений зі своєю посадовою інструкцією, затвердженою т.в.о. генерального директора підприємства та погодженою з заступником генерального директора з кадрових питань, начальником служби охорони праці, начальником юридичного відділу підприємства. В трудовій книжці позивача, яку відповідач досі не повернув позивачу, було зроблено відповідну відмітку, а начальником відділу кадрів було направлено письмове повідомлення до Центрального Дніпродзержинського відділення ДОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про необхідність випуску пластикової картки позивачу. Тобто, сторонами було виконано всі передбачені законом дії щодо повноцінного оформлення працівника на роботу, позивача фактично було допущено до роботи 01.11.2010 року, коли позивач фактично приступив до виконання своїх службових обов'язків та щоденно знаходився на своєму робочому місці відповідно до внутрішнього трудового розпорядку КВП ДМР «Міськводоканал». Згідно з діючим законодавством України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про - зарахування працівника на роботу, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи, таким чином, сукупність всіх обставин щодо оформлення та прийняття позивача на роботу: видача т.в.о. генерального директора наказу, фактичний допуск його до роботи, на думку позивача, вказують на те, що між сторонами було укладено трудовий договір. Однак, ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Похвалітої С.М. від 17.11.2010 року по справі №2-а-2458/10 в порядку статей 117 та 118 КАС України за заявою Сафронова Станіслава Олександровича, який представляв інтереси Дніпродзержинської міської ради, вжито заходів забезпечення адміністративного позову - зупинено дію наказу в.о. генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» №121-п від 28.10.2010 року «Про прийняття на роботу позивача, ОСОБА_1». З цього моменту, а саме з 22.11.2010 року на робоче місце до КВП ДМР «Міськводоканал» позивача не допускали, посилаючись на зупинення дії наказу про прийняття його на роботу. 16.02.2011р. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд за апеляційною скаргою позивача, скасував зазначену ухвалу. У зв'язку з тим, що позивач тривалий час не міг отримати в дніпропетровському апеляційному адміністративному суді копію вступної та резолютивної частини ухвали від 16.02.2011р., він звертався і до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська із відповідною заявою від 18.05.2011р., і до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з заявою від 10.08.2011р, але оскільки в зазначених судах не могли визначитись де саме перебуває адміністративна справа, позивач не міг отримати необхідної копії. Натомість, після проголошення ухвали апеляційним судом, а також після отримання її вступної та резолютивної частини при неодноразових спробах потрапити на підприємство для виконання своїх посадових обов'язків, охорона КВП ДМР «Міськводоканал» не допускала позивача на територію підприємства без пояснення причин, про що ним складались відповідні акти про не допуск до роботи. Через такі дії охорони та адміністрації підприємства позивач письмово звернувся до його генерального директора з заявою від 14.11.2011р. про надання роз'яснень з причин не допуску його на робоче місце, просив повідомити його про час, коли він може приступити до виконання обов'язків, та вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте, генеральний директор КПВ ДМР «Міськводоканал» надіслав позивачу відповідь від 05.12.2011р. №7Л/193, в якій повідомив про те, що 27.12.2010 р. суддею Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Похвалітою С.М. було проголошено постанову у справі №2а-2458/10 за позовом Дніпродзержинської міської ради до КВП ДМР «Міськводоканал» про визнання дій протиправними та скасування наказу, якою скасовано наказ в.о. генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» №121 -п від 28.10.2010 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1», також позивач дізнався, що на підприємстві було скорочена посада - першого заступника генерального директора, ознайомившись із зазначеним листом КПВ ДМР «Міськводоканал» позивач 11.01.2012р. вдруге звернувся до підприємства з вимогою допустити його на роботу, повідомити про час виходу на роботу та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також попередив, що буду звертатись до суду за захистом своїх прав та інтересів. Натомість, керівництво відповідача не погодилось із моїми претензіями та знову відмовило у допуску до роботи, про що надіслало відповідь від 24.01.2012р. №01-09/141, де зазначили, що позивач не є працівником КВП ДМР «Міськводоканал». Одночасно з листуванням з КВП ДМР «Міськводоканал» позивач намагався отримати копію постанови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.12.2010 р. про скасування наказу про прийняття його на роботу. 23.12.2011р. позивач звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з письмовою заявою про видачу копії постанови від 27.12.2010р. Протягом січня-березня позивач безрезультатно намагався отримати зазначену постанову в суді, оскільки працівники суду не могли знайти відповідну справу, він щотижня з'являвся в суді, однак постанову так і не отримав. Враховуючи це, позивач був вимушений звернутися до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області з письмовою скаргою для вжиття заходів щодо розшуку зниклої справи та видачі йому постанови від 27.12.2010р. Крім того, він поштою направив повторну заяву від 06.04.2012р. до Заводського районного суду про надіслання копії постанови поштою. Лише після звернення до ТУ ДСА, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська 16.05.2012р. надіслав позивачу копію оскаржуваної постанови. Дата надсилання постанови - 15.05.2012р. вбачається з відбитку поштового штемпелю на конверті. Після отримання копії постанови Заводського райсуду позивач. звернувся з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який своєю ухвалою 15.11.2012р. апеляційну скаргу задовольнив, постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська скасував, провадження по справі закрив. Таким чином, фактичне звільнення позивач, шляхом скасування наказу про прийняття на роботу було незаконним. Після отримання копії вступної та резолютивної частини зазначеної ухвали, позивач 10.12.2012р., після звільнення з 07.12.2012р. з СІЗО, звернувся до КПВ ДМР «Міськводоканал» з метою виходу на роботу для виконання своїх службових обов'язків. Однак, генеральний директор підприємства робоче місце не надав через, нібито, ті обставини, що позивача не встигли поновити на посаді, тому позивачем було складено відповідний акт за участю свідків. На цей час позивач на роботі не поновлений, робоче місце не надано, середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплачений. Враховуючи викладене, позивач вважає за потрібне звернутись до суду за захистом своїх порушених трудових прав та просить задовольнити його позов у повному обсязі, поновити позивача на посаді першого заступника генерального директора комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 190055,75 грн. та у відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн. а також у зв'язку з тим, що позивача було звільнено від сплати судових витрат при подачі позову, він просить їх стягнути з відповідача на користь держави.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, але надав суду заяву в якій уточнені позовні вимоги не визнав, просив розглянути справу без участі, їх представника та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на надані та долучені раніше заперечення, зазначивши, що вважають викладені доводи позивачем безпідставним, а позовні вимоги - такими, що не підлягають задоволенню оскільки позивач був прийнятий на роботу з грубим порушенням трудового законодавства, Розпорядженням міського голови Дніпродзержинської міської ради Корчевського Я.С. від 30.11.2009р. №311-р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 22.05.2007р. №138-рк зі змінами» викладено форму типового контракту з керівниками комунальних підприємств, розділом III п.3.2 зазначеного типового контракту встановлено права керівника комунального підприємства, зокрема, укладати трудові договори (контракти) з усіма працівниками підприємства відповідно до чинного законодавства України, призначати на посади заступників керівника, головного бухгалтера або надавати відповідні тимчасові обов'язки після погодження з органом управління. На виконання розпорядження міського голови від 30.11.2009р. №311-р між міською радою та КВП ДМР «Міськводоканал»в особі ОСОБА_7 04.12.2009р. укладено контракт №8-к/2009 за формою типового, відповідно до п.1.1 якого цей контракт є особливою формою трудового договору. Відповідно до п.3.2.11 ст.3.2 розділу 3 «Права сторін» контракту № 8-к/ 2509 від 7 грудня 2009 року з керівником комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» ОСОБА_7 має право призначати на посади заступників Керівника та головного бухгалтера або надавати відповідні тимчасові обов'язки після погодження з Органом управління. 21.10.2010р. розпорядженням міського голови Дніпродзержинської міської ради № 262-р генеральному директору КВП ДМР «Міськводоканал» ОСОБА_7 надано частину щорічної відпустки, окрім того, визначено, що час відпустки ОСОБА_7 виконання обов'язків генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» покладено на заступника генерального директора з економіки ОСОБА_8. Наказом (розпорядженням) в.о. генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» ОСОБА_8 від 28.10.2010р. № 121-п прийнято на роботу ОСОБА_1 на посаду першого заступника генерального директора. Окрім того, 28.10.2010р. тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» ОСОБА_8 затверджено посадову інструкцію першого заступника генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал», якою також встановлено, що на час відсутності генерального директора (відпустка, хвороба та Інше) його обов'язки виконує перший заступник генерального директора, призначений в установленому порядку з правами та відповідальністю щодо покладених на нього обов'язків . В порушенні вищезазначеного розпорядження міського голови карта погодження щодо призначення на посаду першого заступника генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» не складалась та на підприємство не наддавалась. Крім того на думку відповідача позивачем порушений порядок укладання трудового договору, оскільки позивач трудову книжку на підприємство не надав. У відповідності до п. 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 «При влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.» У відповідності до п. 5.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 « Особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.» В порушені вищезазначеного, невідома особа підробила трудову книжку НОМЕР_2, заповнив її від КВП ДМР «Міськводоканал». Посилання Позивача, про те що КВП ДМР «Міськводоканал» трудова книжка НОМЕР_2 від 1.11.2010 р. не надавалась позивачу не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах поданих до позовної заяви мається відтиск печатки «Згідно з оригіналом» та підпис та печатка «Адвокат ОСОБА_3», що свідчить про наявність у Позивача трудової книжки НОМЕР_2 від 1.11.2010р. З метою встановлення осіб які підробили трудову книжку НОМЕР_2 від 1.11.2010 року надана заяву до Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ( вх.169 від 19.06.2013 р.) за яким відкрито кримінальне провадження № 12013040800002362 за ст. 190 ч.І КК України. У зв'язку з тим, що позивач фактично до роботи не приступав, та відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Трудовий договір вважатиметься укладеним, якщо працівника допущено до роботи з дозволу власника. Як вбачається з п. 1.2 ст. 1 «Загальні положення» Статуту КВП ДМР «Міськводоканал», власником КВП ДМР «Міськводоканал» є територіальна громада міста Дніпродзержинська в особі Дніпродзержинської міської ради (Засновник), відповідно до п.9.1 ст.9 «Правовідносини підприємства з органами місцевого самоврядування» « У своїй фінансово-господарській діяльності Підприємство підпорядковується: Засновнику Дніпродзержинській міській раді; виконавчому комітету Дніпродзержинській міської раді; органам виконавчої влади, уповноваженим Засновником - Управлінню житлового господарства. Норма п.4 ст.24 КЗпП України та п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 передбачає фактичність допуску до роботи « за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу», але в супереч цього ні власник, ні уповноваженого ним органу розпорядження не надав, чи ці обставини йому відомі. Ця обставина також підтверджується наступними обставинами, відповідно до п.5.3 ст.5 «Управління підприємством. Трудовий колектив» «До компетенції Засновника та уповноважених ним органів виконавчої влади відносяться: затвердження штатного розпису і системи оплати праці на Підприємстві.» На 1.11.2010 року штатний розклад Засновником та уповноваженим органом виконавчої влади не погоджений, т.ч. Засновник про допуск до роботи Позивача не знав та розпорядження не надав. Крім цього, Позивач фактично не приступав до роботи та не виконував свої посадові обов'язки відповідно до посадової інструкції першого заступника генерального директора «Міськводоканал», про що свідчать відсутність будь яких локально-правових актів підприємства складених Позивачем. В порушенні ст. 1 Закону України «Про оплату» Позивачем незаконно отримано зарплату за період з 1.11.2010 року по 16.11.2010 року в розмірі 2498,84 грн., про що надана заяву до Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ( вх.169 від 19.06.2013 р.). Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», про поновлення на роботі та стягнення середього заробітку за час вимушеного прогулу просять відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання з'явився, але надав до суду заяви в якій уточнені позовні вимоги не визнав, просив розглянути справу без участі, їх представника та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на надані представником відповідача та долучені раніше заперечення, повністю їх підтримав, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, згідно вимог ч.2 ст. 158 ЦПК України.

В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом досліджені докази по справі:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2010 року позивач був прийнятий на посаду першого заступника генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал», що підтверджується наказом № 121-п від 28.10.2010 року, виданий т.в.о. генерального директора підприємства відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2010 року позивач був ознайомлений зі своєю посадовою інструкцією, затвердженою т.в.о. генерального директора підприємства та погодженою з заступником генерального директора з кадрових питань, начальником служби охорони праці, начальником юридичного відділу підприємства.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача, яку відповідач позивачу не повернув до теперішнього часу, в ній було зроблено відповідну відмітку, а начальником відділу кадрів було направлено письмове повідомлення до Центрального Дніпродзержинського відділення ДОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про необхідність випуску пластикової картки позивачу.

Таким чином суд приходить висновку, що сторонами було виконано всі передбачені законом дії щодо повноцінного оформлення працівника на роботу, позивача фактично було допущено до роботи 01.11.2010 року, тобто позивач фактично приступив до виконання своїх службових обов'язків та щоденно знаходився на своєму робочому місці відповідно до внутрішнього трудового розпорядку КВП ДМР «Міськводоканал».

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.3, 4 ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про - зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Тому суд приходить висновку, що сукупність всіх обставин щодо оформлення та прийняття позивача на роботу таких як: видача т.в.о. генерального директора наказу, фактичний допуск позивача до роботи, вказують на те, що між позивачем та КВП ДМР «Міськводоканал» було укладено трудовий договір.

Згідно з ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Похвалітої С.М. від 17.11.2010 року по справі № 2-а-2458/10, розглянутої в порядку статей 117 та 118 КАС України, за заявою Сафронова Станіслава Олександровича, який представляв інтереси Дніпродзержинської міської ради, було вжито заходів забезпечення адміністративного позову, якою зупинено дію наказу в.о. генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» № 121-п від 28.10.2010 року «Про прийняття на роботу позивача, ОСОБА_1».

Судом встановлено, що починаючи з 22.11.2010 року позивача на робоче місце до КВП ДМР «Міськводоканал» не допускали, посилаючись на зупинення дії наказу про прийняття його на роботу.

Як вбачається з ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011р., розглянувши апеляційну скаргу позивача, скасував ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Похвалітої С.М. від 17.11.2010 року по справі № 2-а-2458/10.

Також судом встановлено, що позивач тривалий час не міг отримати в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді копію ухвали від 16.02.2011р., що підтверджується заявою від 10.08.2011р, до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська та заявою від 10.08.2011р., до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Як встановлено в судовому засіданні після проголошення ухвали апеляційним судом, а також після отримання її вступної та резолютивної частини позивач, для виконання своїх посадових обов'язків, звернувся на підприємство відповідача, але охорона КВП ДМР «Міськводоканал» не допускала позивача на територію підприємства без пояснення причин, про що були складені відповідні акти про не допуск позивача до роботи.

Крім того позивач письмово звернувся до генерального директора з заявою від 14.11.2011р. про надання роз'яснень з причин не допуску його на робоче місце, просив повідомити його про час, коли він може приступити до виконання обов'язків, та вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на що отримав від генерального директора КПВ ДМР «Міськводоканал» відповідь від 05.12.2011р. №7Л/193, в якій йшлося про те, що 27.12.2010 р. суддею Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Похвалітою С.М., було винесено постанову по справі №2а-2458/10 за позовом Дніпродзержинської міської ради до КВП ДМР «Міськводоканал» про визнання дій протиправними та скасування наказу, якою скасовано наказ в.о. генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» №121 -п від 28.10.2010 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1», та про те, що на підприємстві відповідача, було скорочена посада - першого заступника генерального директора, що підтверджується листом від 05.12.2011р. №7Л/193.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 11.01.2012р. вдруге звернувся до підприємства з вимогою допустити його на роботу, повідомити про час виходу на роботу та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також попередив, що буде звертатись до суду за захистом своїх прав та інтересів, але керівництво відповідача не погодилось із претензіями позивача, та знову відмовило у допуску його до роботи, про що надіслало відповідь від 24.01.2012р. №01-09/141, де зазначили, що позивач не є працівником КВП ДМР «Міськводоканал».

Судом встановлено, що крім того, що позивача не було допущено до виконання своїх функціональних обов'язків на підприємство КВП ДМР «Міськводоканал», позивач також намагався отримати копію постанови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.12.2010р. про скасування наказу про прийняття його на роботу, але зміг це зробити лише після звернення до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області з письмовою скаргою для вжиття заходів щодо розшуку зниклої справи та видачі йому постанови від 27.12.2010р., коли Заводський районний суд м. Дніпродзержинська, 16.05.2012р. надіслав йому копію постанови, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті, а саме - 15.05.2012р.

З матеріалів справи вбачається, що отримавши 16.05.2012 року копію постанови Заводського райсуду від 27.12.2010р. позивач звернувся з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який своєю ухвалою 15.11.2012р. апеляційну скаргу задовольнив, постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.12.2010р. - скасував, провадження по справі закрив.

За таких підстав суд приходить висновку, що звільнення позивач, шляхом скасування наказу про прийняття на роботу було незаконним.

Як вбачається з матеріалів справи позивача перебував під вартою по кримінальні справі у якості підозрюваного до 07.12.2012 року, після звільнення з СІЗО м. Дніпропетровська, позивач 10.12.2012р., звернувся до КПВ ДМР «Міськводоканал» з метою виходу на роботу для виконання своїх службових обов'язків, однак, відповідач робоче місце позивачу не надав через, посилаючись на те, що позивача не встигли поновити на посаді, тому позивачем в черговий раз було складено відповідний акт за участю свідків.

Судом встановлено, що до теперішнього часу позивач на роботі не поновлений, робоче місце йому не надано, середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплачений, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

По-перше, скасування наказу про прийняття на роботу не може вважатись підставою для припинення трудових відносин між працівником та підприємством, а тому дії по відмові у допуску на роботу не ґрунтувались та не ґрунтуються на вимогах трудового законодавства.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, у станові, організації або з фізичною особою.

Трудовий договір згідно ст. 21 КЗпП України є договір між працівником і власником підприємства, установи або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, а власник або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату, забезпечувати умови праці. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки сторін, тощо можуть встановлюватися угодою сторін.

Відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Його укладення оформляється наказом або розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч. 1 і 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У зв'язку з тим, що звільнення позивача з підприємства відповідача на підставі постанови суду від 27.12.2010р., було визнано незаконним, а ухвалу про скасування постанови було винесено лише 15.11.2012 року, це свідчить про те, що заяви позивача про поновлення його на роботі розглядались більше одного року не з вини позивача.

Згідно вимог п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Разом з цим, представником відповідача не надано будь-яких належних та допустимих доказів в спростування наведеного та на підтвердження законності звільнення позивача. А посилання представника відповідача на те, що трудову книжку позивача було підроблено невстановленою особою, від імені відповідача та те, що позивачем було отримано незаконно нараховану, знову таки кимось з працівників підприємства відповідача, заробітну плату, суд не може взяти до уваги, та оцінювати як допустимі докази, оскільки відповідачем, лише у червні 2013 року було звернуто на це увагу суду, та зроблені відповідні заяви до правоохоронних органів, тобто після звернення позивача до суду та відповідної реакції відповідача сплинуло понад шість місяців. Крім того посилання відповідача у своїх заперечення на незаконність наказу про прийняття позивача на роботу не відповідає дійсності, є надуманим та хибним, оскільки спростовується ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, від 15.11.2012р., якою було задоволено апеляційну скаргу позивача, постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.12.2010р. про скасування цього наказу було скасовано, а провадження по справі закрито. Тому станом на теперішній час наказ в.о. генерального директора КВП ДМР «Міськводоканал» № 121-п від 28.10.2010 року «Про прийняття на роботу позивача, ОСОБА_1» є дійсним, законним та ніким не скасований.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням того, що позивач пропрацював на КВП ДМР «Міськводоканал» менше двох місяців, а саме з 01.11.2010р. по 16.11.2010р., розрахунок середнього заробітку здійснюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Так, відповідно до розрахункового листка за листопад 2010 року позивачу було нараховано 3087,27 грн.

Згідно п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна заробітна плата становить 3087,27грн. : 16 календарних днів, що дорівнює 192,95 грн.

Сума середнього заробітку за період вимушеного прогулу (з 17.11.2010 року по 07.09.2012 року - дорівнює: 192,95 грн. х 660 днів = 127347,00 грн.; а також з 10.12.2012 року по 31.10.2013р. дорівнює 192,95 грн. х 325 календарних днів = 62708,75 грн.) всього становить 190055,75 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Цивільним Кодексом України, Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, за змістом ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.5-1 КЗпП України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст.43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає. Однак, відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти на своє утримання. Зазначені вище незаконні дії відповідача завдали позивачу моральну шкоду, яка виразився в приниженні його честі, гідності, підриві ділової репутації, порушенням нормальних життєвих зв'язків, що призвело до моральних переживань і страждань.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Статтею 232 КЗпП встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи про порушення свого права, а саме відмови керівництва КВП ДМР «Міськводоканал» поновити позивача на роботі, він дізнався лише 10.12.2012р., тоді коли безпосередньо звернувся до відповідача з проханням допустити його до виконання функціональних обов'язків, тобто позивачем дотримано встановлений тримісячний строк звернення до суду.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал».

Визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд врахував вимоги абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, приймаючи до уваги результат розгляду справи, враховуючи вимоги закріплені в ст. 235 КЗпП України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 190055,75 грн. (сто дев'яносто тисяч п'ятдесят п'ять гривень 75 коп.)

При цьому суд, керуючись ст. 367 ЦК України, вважає за необхідне рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середньомісячного заробітку, не більше ніж за один місяць допустити до негайного виконання.

Крім того, суд не ставить під сумнів дійсність спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок душевних та фізичних страждань пов'язаних з протиправною поведінкою відповідача, а саме прийняттям незаконного рішення про його звільнення, шляхом скасування наказу про його призначення, та враховує, що внаслідок протиправних та несправедливих дій відповідача у позивача погіршився стан здоров'я, порушився складений уклад життя та нормальні життєві зв'язки, була принижена честь і гідність позивача, порушились відносини з певним колом осіб, що в свою чергу викликало душевні страждання позивача, але при цьому позивачем не надані суду будь-які докази, що об'єктивно свідчили б про істотність заподіяної позивачу моральної шкоди і настання внаслідок звільнення з роботи моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагають додаткових зусиль позивача для організації свого життя, враховуючи вимоги розумності і справедливості, тому суд вважає позовні вимоги в даній частині такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 5 000,00 грн. ( п'яти тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, приймаючи до уваги результат вирішення даної справи, а також те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач при звернення до суду повинен був сплатити судовий збір відповідно до кількості заявлених позовних вимог у розмірі 1900 грн. 55 коп., але відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" він був звільнений від сплати судового збору, суд відповідність до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони судові витрати, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в загальному розмірі 1900 грн. 55 коп..

Встановлені судом факти і обставини справи підтверджують матеріали справи, оголошені у судовому засіданні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 43, 124 Конституції України, ст.ст. 15, 23, 367, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 24, 147, 222, 232, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою № 9 від 06.11.1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Законом України "Про судовий збір", ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 110, 158, 197, 212, 213, 214, 215, 224-226 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа Дніпродзержинська міська рада - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на посаді першого заступника генерального директора комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098).

Стягнути з відповідача комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 190055,75 грн. (сто дев'яносто тисяч п'ятдесят п'ять гривень 75 коп.)

Стягнути з відповідача комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з відповідача комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098) на користь держави судовий збір у розмірі 1900 грн. 55 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на посаді першого заступника генерального директора комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098) та стягнення з комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середнього заробітку за один місяць у розмірі 3087 гривень 27 копійки за час вимушеного прогулу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін апеляційної скарги з дня його оголошення, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Ричка С. О.