РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 2-2066/11Головуючий суду першої інстанції:Захарченко Л.А.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

РІШЕННЯ

"22" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Кірюхіної М.А.,

СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,

При секретаріУсеїновій Н.У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Узбецько-Російського підприємства «Узбіокомбінат» про відшкодування шкоди,

за апеляційною скаргою Узбецько-Російського підприємства «Узбіокомбінат» на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 18 липня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Узбецько-Російського підприємства «Узбіокомбінат» про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 серпня 1972 року при виконанні трудових обов'язків на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом за формою Н-1.Згідно висновку МСЕК позивач втратив 100% професійної придатності, є інвалідом ІІ групи безстроково та потребує у автомобілі з ручним керуванням.

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 18 липня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Зобов'язано Узбецько-Російське підприємство «Узбіокомбінат» придбати на користь ОСОБА_6 автомобіль з ручним керуванням. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою (определением - мовою оригіналу) Пастдаргомского районного суду у цивільних справах Самаркандської області Республіки Узбекистан від 03 грудня 2012 року дозволено виконання вказаного рішення суду на території Республіки Узбекистан.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування, посилаючись на те, що воно ухвалено по неповно з'ясованим обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який отримав травму під час виконання трудових обов'язків на виробництві в Узбецько -Російському підприємстві «Узбіокомбінат», за висновком МСЕК потребує протезування автомобілем з ручним керуванням, який зобов'язаний надати відповідач як особа, відповідальна за заподіяну шкоду здоров'ю. При вирішенні спору суд першої ін станції застосував законодавство України.

Проте з такими висновками суду у повному обсязі погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Як встановлено при апеляційному перегляду справи, і це не оспорюється сторонами, 11 серпня 1972 року з позивачем стався нещасний випадок при виконанні ним трудових обов'язків на Узбецькому біологічному комбінаті, про що складено акт за формою Н-1.

З 1993 року і дотепер ОСОБА_6 проживає в Україні, є громадянином України.

Згідно висновку Медико - соціальної експертної комісії м.Сімферполь від 02 листопада 2010 року позивач потребує забезпечення його автомобілем ЗАЗ з ручним керуванням відповідно п.1 Переліку медичних показань на одержання інвалідами автомобілю, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України № 13 від 23 січня 1995 року. Цим же висновком підтверджено, що він має медичні протипоказання до керування автомобілем.

Прайсами офіційного дилеру в АР Крим «Таврія - авто» підтверджується вартість автомобіля Запорізьського автозаводу «ДЕУ-Сенс» - 58400 грн. у базовій (мінімальній ) комплектації.

Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 6 статті 8 Цивільного процесуального кодексу України норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, яку підписали держави - учасники 09 вересня 1994 року, і яка набрала чинності для України 06 жовтня 1995 року, відшкодування шкоди, спричиненої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого пошкодження здоров'я (в тому числі при втраті працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві , пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони, смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої розповсюджувалось на робітника в момент отримання каліцтва, іншого пошкодження здоров'я, смерті. Роботодавець, відповідальний за заподіяння шкоди, здійснює її відшкодування у відповідності до свого національного законодавства.

Таким чином, при розгляді даного спору слід застосовувати національне законодавство Республіки Узбекистан, чого суд першої інстанції не врахував та керувався серед іншого й законодавчими нормами України, зокрема ст. 173 КЗпП України.

Пунктом 5 даної Угоди передбачено наступне: Рішення відповідної медичної експертної комісії будь-якої сторони про ступінь втрати професійної працездатності у відсотках та необхідності у додаткових видах допомоги має юридичну силу для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника, незалежно від його місця проживання на території Сторін, що підписали дану Угоду.

Виходячи зі змісту даної норми міжнародного права, колегія суддів вважає достатньою підставою для вирішення питання про надання позивачеві транспортного засобу з ручним керуванням висновок Медико - соціальної експертної комісії м.Сімферполь від 02 листопада 2010 року, яким підтверджується, що ОСОБА_6 потребує забезпечення автомобілем ЗАЗ з ручним керуванням.

Відповідно до ст. 33 Закону Республіки Узбекистан «Про соціальну захищеність інвалідів Республіки Узбекистан» технічний та інший засіб надається інвалідові відповідно до індивідуальної програми реабілітації безкоштовно або на пільгових умовах. Якщо передбачений індивідуальною програмою реабілітації технічний або інший засіб не може бути надано інваліду або якщо інвалід придбав відповідний засіб за власний рахунок, йому сплачується компенсація в порядку, встановленому законодавством Республіки Узбекистан.

Пунктом 22 Правил відшкодування шкоди, спричиненої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів Республіки Узбекистан №60 від 11 лютого 2005 року, з наступними змінами та доповненнями, передбачений обов'язок роботодавця, відповідального за заподіяння шкоди, відшкодувати витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, якщо він визнаний таким, що їх потребує, та не має права на їх безкоштовне отримання від відповідних організацій. Витрати на придбання спеціальних транспортних засобів відшкодовуються у межах їх вартості.

За законодавством України, на території якої проживає позивач, так і за законодавством Республіки Узбекистан, інваліди внаслідок трудового каліцтва не забезпечуються безкоштовними автомобіля за рахунок держави або інших державних або недержавних установ. Даний обов'язок покладається на роботодавця, відповідального за заподіяння шкоди здоров'ю.

Постановою Верховного Суду Республіки Узбекистан №18 від 19 грудня 2003 року «Про судову практику по спорах про відшкодування шкоди, спричиненої життю та здоров'ю працівників у зв'язку з виконанням трудових обов'язків» роз'яснено: Якщо потерпілий у зв'язку з трудовим каліцтвом несе додаткові витрати, вони підлягають відшкодуванню роботодавцем, відповідальним за заподіяння шкоди, у розмірах та порядку, встановленими п.п.22-25 Правил. Якщо потерпілий потребує спеціальних транспортних засобів (автомобіль з ручним керуванням, мотоколяска), шкода підлягає відшкодуванню у межах вартості транспортного засобу відповідно до висновку ВТЕК.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з роботодавця вартості автомобіля з ручним керуванням, який потребує позивач - за ціною автомобіля базової комплектації від офіційного дилеру - 58400 грн. Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати автомобіль не підлягають задоволенню, оскільки висновком МСЕК підтверджується, що ОСОБА_6 має медичні протипоказання до керування автомобілем.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо неприпустимості повторного стягнення вартості автомобіля.

Дійсно, рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 03 листопада 1999 року на користь ОСОБА_6 з Узбецького біологічного комбінату стягнена вартість автомобіля «Таврія» з ручним керуванням. Проте, строк експлуатації автомобіля «Таврія» з ручним керуванням складає 10 років, відтак на момент розгляду справи даний строк сплив. Відповідачем не надано доказів того, що законодавством Республіки Узбекистан передбачено лише одноразове надання автомобіля інваліду, який цього потребує.

Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що позивач не пройшов програму реабілітації, яка обов'язково передує наданню транспортного засобу, оскільки позивач постійно проживає в Україні, тому в силу ст. 5 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди висновок Медико - соціальної експертної комісії м.Сімферполь від 02 листопада 2010 року, яким підтверджується, що ОСОБА_6 потребує забезпечення автомобілем ЗАЗ з ручним керуванням, має юридичну силу на території Республіки Узбекистан.

Згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судові витрати по справі пропорційно до задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Узбецько-Російського підприємства «Узбіокомбінат» задовольнити частково.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 18 липня 2012 року скасувати. Позов ОСОБА_6 до Узбецько-Російського підприємства «Узбіокомбінат» про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Узбецько-Російського підприємства «Узбіокомбінат» на користь ОСОБА_6 суму в розмірі 58400 грн. для придбання автомобілю з ручним керуванням та судові витрати в дохід держави в сумі 292 грн. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: