РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 106/5772/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Куликовська О.М.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

РІШЕННЯ

"15" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКірюхіної М.А.,

СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,

При секретаріРижих М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 06 листопада 2013 року ,

ВСТАНОВИЛА:

13 серпня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ОСОБА_7 про захист порушеного особистого немайнового права та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 липня 2013 року позивачеві стало відомо, що на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті відповідача «Євпаторійський кур'єр» (ІНФОРМАЦІЯ_1) ІНФОРМАЦІЯ_2 року були опубліковані дві статті: «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4». В першій статті йдеться про поганий стан дитячого парку атракціонів у м.Євпаторія, начальником якого є позивач, і вказаний парк порівнюється зі скотним подвір'ям, що не відповідає дійсності та заподіює позивачу моральну шкоду. У другий статті, серед іншого, наведена інформація, яка стосується його особисто, а саме: розміщена копія сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» із зазначенням того, що він є засновником цього товариства та вказана його частки та її вартість. Крім того, в цій статті йдеться про допущені (на погляд автора статті) ТОВ «Сервіс-ХХІІ» беззаконня при здійсненні господарської діяльності.

Позивач вважає, що допущені автором у першій статті порівняння формують у читачів негативне та огидне ставлення до дитячого парку, яке тягне за собою небажання мешканців міста його відвідувати. Позивач просить визнати вказану інформацію недостовірною, такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, зобов'язати відповідача спростувати її в мережі Інтернет.

Позивач також вказує, що інформація про нього, розповсюджена у другій статті, не є публічною та не може вільно поширюватися в мережі Інтернет без дозволу особи, якої вона стосується, тож поширення вищевказаної інформації без його дозволу порушує його права та інтереси, тому ОСОБА_6 просить визнати її розміщення неправомірним. Він також посилається на те, що звинувачення учасників господарського товариства у беззаконнях є безпідставним, викликає у нього душевні страждання та переживання, а поширення інформації про його персональні дані викликає в нього занепокоєння. Крім того, вказує, що поширена неправдива інформація про парк спричиняє йому як керівнику парку моральні страждання. Зважаючи на наведене, просить стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 06 листопада 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково та визнано неправомірним поширення ОСОБА_7 в мережі Інтернет на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті «Євпаторійський кур'єр» (ІНФОРМАЦІЯ_1) на початку статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» копії сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХІІ» 2011 р., на якій зазначений учасник під номером «7» - ОСОБА_6, розмір внеску-4400 грн., розмір частки- 2%».Стягнуто з ОСОБА_7на користь ОСОБА_6.у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_7, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові у повному обсязі. Зазначає, що з метою захисту громадян ним було розмішено копію сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХІІ», на якій міститься суспільно значима інформація, яка є об'єктом суспільного інтересу, тому право спільноти знати поширену ним інформацію превалює над правом власника інформації на її захист.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що розповсюджена у мережі Інтернет інформація про те, що позивач є засновником певного господарського товариства та про його частку у цьому товаристві є конфіденційною, яку заборонено розповсюджувати без згоди власника, а тому дії відповідача є неправомірними. При цьому, суд також дійшов висновку, що така інформація не є настільки соціально значимою, що вона є предметом громадського інтересу, та може бути поширена без згоди власника.

Задовольняючи частково вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зробив суперечливі висновки з цього питання.

Відмовляючи у позові про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію щодо стану дитячого парку, суд виходив з того, що вказане є критичною оцінкою, яке не підлягає спростуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо неправомірності поширення конфіденційної інформації, але не може погодитися з висновками суду про достатність підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.

Судом першої інстанції зроблені правильні висновки, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджується дія ст. 94, 275 ЦК України, ст. 21 ЗУ «Про інформацію», відповідно до яких: юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу; фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення; інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Також суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що інформація про розмір статутного фонду ТОВ «Сервіс-XXII» є суспільно необхідною інформацією чи суспільно значимою, що вона є предметом громадського інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає над правом її власника на її захист.

Так, ОСОБА_6 не є публічною особою, а відомості про те, що учасником якого товариства він є та в якій частці не є предметом громадського інтересу, проти чого не заперечував відповідач при апеляційному перегляді справи. Він пояснив, що такою особою є інший засновник, а відомості про позивача знаходились на тій самій сторінці статуту господарського товариства, якою він проілюстрував свою статтю.

Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України у рішенні № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме, в тому числі, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Положеннями статті 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Статтею 21 цього Закону встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію визначено статтею 27 зазначеного вище Закону, а саме порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Частиною 2 статті 200 ЦК України передбачено, що суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (зі змінами і доповненнями) роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Як роз'яснено пленумом Верховного Суду України у п. 20 Постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 судова колегія вважає їх необґрунтованими в частині того, що ідентифікація особи позивача не підтверджена будь-якими доказами, а тому, на думку апелянта, у суду не було будь-яких підстав для задоволення позову саме в цій частині позовних вимог, оскільки в статті йдеться саме про ОСОБА_6, тобто вказані прізвище, ім'я та по - батькові, що в контексті статті достатньо для його ідентифікації.

Європейський суд з прав людини зазначав, що факт збирання, зберігання чи використання даних про особу і відмова відповідній особі у праві заперечувати їх, визнавалися судом такими, що становлять втручання у приватне життя, необхідність якого має бути вмотивовано згідно з ч. 2 ст. 8 Конвенції.

Відповідно до норм діючого законодавства саме відповідач мав довести, що у нього виникло право на розповсюдження інформації щодо позивача без його згоди та це має суспільний інтерес.

Проте, зазначеного відповідач не довів, а тому його твердження ґрунтуються на припущеннях.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Заподіяння моральної шкоди позивач пов'язує з трьома факторами. По - перше це розповсюдження конфіденційної інформації про нього, по- друге, порівняння очолюваного ним дитячого парку із скотним подвір'ям та звалищем, а по - третє звинувачення його у причетності до певного беззаконня.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Даною нормою закону визначені загальна умови відповідальності: наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправна дія (бездіяльність, причинний зв'язок між діями і такою шкодою, вина.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати.

Проте, доводи позивача про заподіяння йому моральної шкоди поширенням інформації про його персональні дані жодними доказами не підтверджені, не доведено, що він зазнав у зв'язку з цим будь - яких немайнових втрат, душевних страждань, погіршення здоров'я, змін у життєвих стосунках тощо.

Що стосується заподіяння моральної шкоди внаслідок, порівняння очолюваного ним дитячого парку із скотним подвір'ям та звалищем, а також звинуваченням його у причетності до певного беззаконня, то дійшовши висновку про право особи на критику і оціночні судження, суд першої інстанції зробив правильні висновки про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в цій частині.

Таким чином, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 2 частини першої статті 307, пунктом 4 частини першої статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 06 листопада 2013 року скасувати в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: