СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
21 грудня 2006 року | Справа № 2-29/12008-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Горошко Н.П.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Єремчук В.В., довіреність б/н від 01.03.2005;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Гурзуфської селищної ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 24.10.2006 у справі №2-29/12008-2006
за позовом Гурзуфської селищної ради (вул. Подвойського, 9, смт.Гурзуф, м. Ялта, 98640)
до товариства з обмеженою відповідальністю Пансіонат з лікуванням "Молодіжний-2000" (вул. Набережна ім. Пушкіна, 9, с.м.т. Гурзуф, м. Ялта, 98640)
про стягнення 235251,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя О.І. Башилашвілі) від 24.10.2006 у справі № 2-29/12008-2006 відмовлено у позові Гурзуфської селищної ради до товариства з обмеженою відповідальністю Пансіонат з лікуванням "Молодіжний-2000" про стягнення 235251,00 грн.
Не погодившись з постановленим судовим актом, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач вважає рішення таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
У судове засідання 21.12.2006 відповідач не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
За клопотанням представника позивача судочинство здійснювалось російською мовою.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
У липні 2006 року Гурзуфська селищна рада звернулась до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Пансіонат з лікуванням "Молодіжний-2000", просила стягнути з відповідача плату за користування земельною ділянкою за 2004-2005 роки в сумі 235251,00 грн., посилаючись на статті 2, 5 Закону України „Про плату за землю” та статті 21, 28 Закону України „Про оренду землі”.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вважає його безпідставним з огляду на те, що він є платником єдиного податку, у зв’язку з чим не повинен вносити окремо плату за землю.
Оскаржуване рішення мотивоване посиланням на відсутність підстав для задоволення позову.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з наступних підстав.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є правонаступником прав та обов'язків орендного підприємства будинку відпочинку „Молодіжний". Орендне підприємство будинку відпочинку „Молодіжний" було створено на базі будинку відпочинку „Молодіжний", якому на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою II-Км № 0051513 від 11.10.1997 була надана земельна ділянка загальною площею 1,1540 га, яка розташована за адресою: смт. Гурзуф, вул. Набережна,9.
Рішенням сесії Гурзуфської селищної ради № 22 від 25.02.2003 припинено право постійного користування зазначеною земельною ділянкою, що надана будинку відпочинку „Молодіжний". Земельна ділянка передана товариству з обмеженою відповідальністю Пансіонат з лікуванням "Молодіжний-2000" в оренду строком на 25 років.
Статтею 2 Закону України „Про плату за землю” передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно зі статтею 5 Закону України „Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Як свідчать матеріали справи та пояснив представник позивача у засіданні суду апеляційної інстанції, сума, стягнення якої є предметом позову, є орендною платою, нарахованою позивачем за фактичне користування земельної діялнкою.
Однак, судом першої інстанції встановлено, що договір оренди земельної ділянки між сторонами укладено не було.
Отже, оскільки у відповідача відсутні державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та договір оренди земельної ділянки, висновок суду першої інстанції про відмову у позові є законним, обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Одночасно з врахуванням обставин справи судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на пункти 4, 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року № 727/986, оскільки зазначений нормативний акт не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Гурзуфської селищної ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.10.2006 у справі № 2-29/12008-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді Н.П. Горошко
Ю.В. Борисова