УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 2/124/97/14Головуючий суду першої інстанції:Кучеренко Н.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.
"26" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді Кірюхіної М.А.,
СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,
При секретаріУсеїновій Н.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «Коопсервіс», ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АР Крим від 10 січня 2014 року,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Коопсервіс», ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що будинок АДРЕСА_1 є відомчим і належить ТОВ «Коопсервіс». Квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_7 У травні 1996 року, за усною домовленістю, ОСОБА_7 передала ОСОБА_6 порожню квартиру для постійного проживання та у подальшому обіцяла оформити передачу квартири документально. Наказом домоуправління Кримпотребсоюзу №75 від 28.12.2001 року дана квартира передана для проживання позивачці. Протягом 15 років позивачка постійно проживає у цій квартирі. Відкрито володіє нею, оплачує комунальні платежі, робить ремонт. В квартирі знаходяться лише речі позивачки. Відповідачка весь час проживання позивачки не зверталася з вимогою про повернення майна, у зв'язку з чим позивачка вважає, що у порядку ст. 344 ЦК України, має право на визнання за нею права на спірну квартиру за набувальною давністю, тому звернулась до суду з даним позовом.
Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя АР Крим від 10 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
На зазначене судове рішення позивачка подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову посилаючись на те, що воно незаконне, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була обізнана про тимчасовість користування спірною квартирою і не отримала квартиру з підстав, достатніх, щоб набути право власності на неї за набувальною давністю.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_7 на підставі договору купівлі - продажу від 24 вересня 1993 року, посвідченого в нотаріальному порядку.
Судом також встановлено, що 29 серпня 1996 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено письмовий договір, за яким ОСОБА_7 дозволяє ОСОБА_6 користуватися квартирою, ремонтувати її та оплачувати комунальні послуги. У цьому ж договорі ОСОБА_7 обіцяє на протязі одного - півтора років повернутися для подальшого оформлення квартири на ім'я ОСОБА_6 у власність. При цьому договір не містить жодних даних про досягнення сторонами домовленостей щодо всіх істотних умов договору, за яким квартира мала бути передана у власність позивачці.
Таким чином, з вказаного договору вбачається, що позивачка, якій за вказаним договором було дозволено лише користуватися квартирою, при вселенні у 1996 році достеменно знала, що жодних підстав для набуття права власності на вказане нерухоме майно у неї немає.
В Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (пункт 9).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності, а відтак не можна вважати володіння спірним майном добросовісним.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вона заволоділа даною квартирою на законних підставах, оскільки нормами законодавства, чинного на момент заволодіння, перехід права власності на нерухоме майно, зокрема, квартири, допускався за нотаріально посвідченими договорами ( ст. 227 ЦК України).
Доводи щодо добросовісності володіння, яке на думку позивачки полягає в тому, що вона ремонтує житло, сплачує комунальні послуги тощо, ґрунтуються на неправильному розумінні норми закону, тому колегія суддів їх до уваги не приймає.
Що стосується доводів апеляційної скарги про володіння квартирою протягом встановленого законом строку, то за відсутності такої складової як добросовісність заволодіння, давність володіння не має правового значення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304, 307, 308, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АР Крим від 10 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: