УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/6513/11Головуючий суду першої інстанції:Куртлушаєв М.І.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.
"05" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКірюхіної М.А.,
СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,
При секретаріЩегловій Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, Сімферопольська міська рада, Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції, Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 жовтня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, Сімферопольська міська рада, Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції, Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір іпотеки всупереч діючому законодавству було укладено без отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування, чим порушені права неповнолітньої дитини ОСОБА_7, яка постійно проживала в будинку, що є предметом іпотеки, та тим, що договір відображує волевиявлення сторін.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 жовтня 2013 року в задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 відмовлено.
На зазначене судове рішення позивачка подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що воно ухвалено по висновкам, які не суперечать обставинам справи, нормам чинного законодавства, які порушують права неповнолітньої дитини.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам та вимогам законодавства.
Так, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України. Згідно ч.1 і ч.6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 30.10.2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір №222,за умовами якого останній отримав в кредит 49500 доларів США зі сплатою 11,5% річних за користування кредитними коштами на строк до 29.10.2011 року.
08.11.2006 року у забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки нерухомого майна, за яким ОСОБА_8 передав в іпотеку належні йому на праві власності об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку - 98,5 відсотків готовності та земельну ділянку під ним, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачка є дочкою іпотекодавця, а неповнолітня ОСОБА_7- його онукою.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
В силу ст.ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості, договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі ст.32 ЦК України, ст.177 СК України та ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У п.44 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, позивачка повинна довести підстави недійсності договору.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_8 є власником незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1
Право власності на житловий будинок ОСОБА_8 набув за рішенням суду від 13 вересня 2006 року, а право власності на земельну ділянку - за рішенням органу місцевого самоврядування на підставі державного акту від 31 березня 2000 року.
Зі змісту п.5.1.3 Іпотечного договору від 08.11.2006 року вбачається, що іпотекодавець ОСОБА_8 підтвердив, що не існує прав, обтяжень та вимог інших осіб на предмет іпотеки.
Відповідно до п.5.2 вказаного договору у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіх осіб стосовно предмета іпотеки за цим договором, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця.
Судом по справі встановлено, що на момент укладення договору в будинку з ОСОБА_8 проживала його дружина та мати, відомостей про користування будинком іншими особами банку надано не було..
Дана обставина підтверджується також копією довідки виконавчого комітету Київської районної ради м.Сімферополя від 28.09.2006 року.
З копії домової книги будинку АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_6 знята з реєстрації за вищевказаною адресою 30 серпня 2003 року. У будинку АДРЕСА_1 позивачка зареєстрована 16.10.2012 року.
З відміток про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 у її паспорті, виданого Київським РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 28.08.2003 року, а також з листка прибуття слідує, що її місцем проживання є АДРЕСА_2 тоді як адресата будинку, переданого в іпотеки є АДРЕСА_1
Оскільки місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання її батьків, то місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_7 є також АДРЕСА_2
Зважаючи на вказане, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що на момент укладення договору права користування недобудованим жилим будинком неповнолітня ОСОБА_7- не мала.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги те, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним іншими особами, зокрема, неповнолітні, якщо власник не є їх батьками або ж особою, яка їх замінює. ОСОБА_8 такою особою не був.
Отже, договір іпотеки укладено відповідно до вимог чинного законодавства і при його укладенні не були порушені права позивачки та її малолітньої дочки , тому підстав передбачених ч.6 ст.203 та ч.1ст.215, ч.1ст.224 ЦК України для задоволення позову немає.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, про необґрунтовану відмову щодо виклику свідків, та лише часткове задоволення заяви про забезпечення доказів, які підтвердять підстави позову, колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні інші належні допустимі докази, якими встановлено місце проживання дитини.
Довід щодо проживання у спірному будинку матері ОСОБА_8, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки зазначене не впливає на висновки суду.
Що стосується доводів про неврахування судом відомостей, які містяться в талоні зняття з реєстрації місця проживання в Україні (а.с.192), колегія суддів не приймає до уваги, тому що в ньому зазначено місце реєстрації ОСОБА_6 - АДРЕСА_2
Інші доводи наведенні в апеляційній скарзі не спростовують правильність зроблених судом першої інстанції висновків.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, ст. 213 - 216 ЦПК України.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304, 307, 308, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: