РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 113/1381/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Климова Г.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.
РІШЕННЯ
"22" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКірюхіної М.А.,
СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,
При секретаріУсеіновій Н.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за
позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая на рішення Первомайського районного суду АР Крим від 28 листопада 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, який під час розгляду справи був уточнений, до Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 20 липня 2002 року по 23 серпня 2012 року позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах. На підставі наказу №54-к від 23.08.2012 року позивач звільнений за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням. Порушуючи ст. 116 КЗпП України, відповідач при звільненні не виплатив всі суми, що належать до виплати, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 42306,20 грн. Крім того, діями відповідача йому заподіяна моральна шкода в розмірі 6000 грн.
Рішенням Первомайського районного суду АР Крим від 28 листопада 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая на користь ОСОБА_6 27883,35 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з яких необхідно провести утримання податку та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая на користь ОСОБА_6 500 грн. моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на пропуск позивачем трьохмісячного строку звернення до суду, неврахування судом того, що сторонами досягнута домовленість про розстрочку погашення заборгованості по заробітній платі, а також на недоведеність заподіяння позивачу моральної шкоди.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить її відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая позивачу ОСОБА_6 у день звільнення не було сплачено усіх сум, належних йому при звільненні, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, а також потребує відшкодуванню заподіяна моральна шкода.
З такими висновками суду першої інстанції в цілому погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з визначеною судом сумою стягненого середнього заробітку.
При розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено, що з 20.07.2012 року ОСОБА_6 працював у Державному підприємстві радгосп-завод ім.1 Мая. 23.08.2012 року позивача було звільнено за власним бажанням, п.1 ст.38 КЗпП України, що підтверджується відповідним наказом за №54-к від 23.08.2012 року. При звільненні в порушення вимог статті 116 КЗпП України з позивачем не проведено повного розрахунку.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
З матеріалів справи вбачається, що фактичний розрахунок з ОСОБА_6 відбувся 20.09.2013 року, тобто з затриманням на 393 календарні дні.
Факт несвоєчасної невиплати коштів відповідачем не спростовано.
З аналізу норми ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку, слідує, що підставою такої відповідальності є, по-перше, факт порушення власником строків розрахунку під час звільнення (ст. 116 КЗпП ), по друге, вина власника.
Зазначені вимоги були враховані судом під час ухвалення рішення на підставі ст.117 КЗпП України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходячи з правил ст. 117 КЗпП України та встановивши факт невиконання відповідачем Державним підприємством радгосп-завод ім.1 Мая з його вини обов'язку щодо строків розрахунку під час звільнення позивача, передбачених трудовим законодавством, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги принцип співмірності, про необхідність врахування якого вказано у п. 20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України: «При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи».
Враховуючи, що загальна сума заборгованості по заробітній платі на момент звільнення становила 21399,06 грн., що менше, ніж визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, зазначена сума заборгованості виплачувалась відповідачем щомісячно за встановленим графіком, і на момент розгляду справи була повністю погашена, позивач після звільнення працевлаштувався та отримував заробітну плату за новим місцем роботи, колегія суддів вважає зменшити розмір відшкодування за час затримки розрахунку до 20000 грн.
Що стосується висновків суду про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів з ними погоджується також з огляду на таке.
Статтею 237№ Кодексу законів про працю України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237№ КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходячи з правил ст. 237№ КЗпП України та встановивши порушення законних прав позивача, яке полягало в невиплаті заробітної плати на протязі тривалого часу, дійшов обґрунтованого висновку, що це призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та правильно стягнув з відповідача у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 500 грн.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України відповідач не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду в частині визначення суми моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності між сторони договору про погашення заборгованості із заробітної плати від 30.11.2012 року, за умовам якого позивач погодився надати відповідачу розстрочку з виплати заборгованості за графіком, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаний договір не звільняє відповідача від обов'язку, встановленого положеннями ст.116 КЗпП України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущений строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору, тобто з даним позовом, судова колегія також відхиляє, оскільки вони суперечать вимогам ст. 233 КЗпП України та роз'ясненням, які містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно з якими не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Установлено, що повний розрахунок із позивачем проведений лише у вересні 2013 року, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем, а до суду позивач звернувся 28 жовтня 2013 року.
Таким чином, строк на звернення до суду з позовом не пропущено.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не вказав жодного доказу в підтвердження законності стягнення суми моральної шкоди, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вони спростовуються змістом судового рішення та стягнута сума моральної шкоди є розумною, та відповідає принципам розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень ст.88 ЦПК України підлягає зменшенню й судові витрати по справі, стягнені судом в дохід держави.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая задовольнити частково.
Рішення Первомайського районного суду АР Крим від 28 листопада 2013 року змінити. Зменшити суму середнього заробітку, яка стягнена судом за час затримки розрахунку при звільненні з Державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая на користь
ОСОБА_6 до 20000 грн., та стягнений в дохід держави судовий збір зменшити до 458,80 грн.
В іншій частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: