УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 2-1860/05Головуючий суду першої інстанції:Романюк Є.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

"18" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКірюхіної М.А.,

Суддів Берещанської І.І., Руснак А.П.,

При секретаріРижих М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 18 березня 2005 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2005 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з відповідачем з 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого дітей не мають. З 2003 року сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, їх шлюб носить формальний характер, родина розпалась остаточно, примирення між ними неможливо.

Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 18 березня 2005 року позов ОСОБА_6 задоволено. Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зареєстрований 08.11.2002 року, актова запис №382, розірвано.

На рішення суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідача позивачка просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, суд першої інстанції вважав встановленим, що подружжя припинили спільне життя з 2003 року через втрату взаємних почуттів любові та поваги одне до одного, примирення між ними неможливе.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 08 листопада 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Прилуцького міського управління юстиції Чернігівської області був зареєстрований шлюб між сторонами по справі, що підтверджується відповідним записом з акту про одруження №382. Від шлюбу сторони дітей не мають.

Шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені, вони проживають окремо, позивачка наполягає на розірванні шлюбу.

Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

За змістом статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до положень частини 1 статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3 та 4 статті 56 вказаного Кодексу передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Як слідує з роз'яснень у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя, вживати заходів до примирення подружжя у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Встановивши обставини для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо припинення шлюбу сторін за частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України та правильно ухвалив рішення про задоволення позову.

Враховуючи незгоду позивачки на збереження шлюбу, відсутність доказів, які б свідчили про прийняття відповідачем будь-яких заходів, направлених на примирення або збереження сім'ї, та вимоги ч.ч.3, 4 ст. 56 СК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. З моменту звернення позивачки до суду пройшло 8 років, проте, за цей час сторони не налагодили відносини. Відмова в задоволенні позову про розірвання шлюбу, до чого зводиться апеляційна скарга відповідача, було б порушення принципу добровільності шлюбу, встановленого ст. 24 Сімейного кодексу України.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд при вирішенні спору керувався тим, що відповідач проти розірвання шлюбу не заперечував, оскільки написав відповідну заяву з цього приводу, проте судом першої інстанції не було враховано, що вказана заява нотаріально не засвідчена, колегія суддів не приймає до уваги, у зв'язку з тим, що вимоги ст.27 ЦПК України не вимагають при зверненні до суду з клопотаннями або заявами їх нотаріального посвідчення.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення судом правил підсудності, то колегія суддів його також відхиляє, оскільки відповідно до ч.2 ст.110 ЦПК України позови можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання позивача, якщо він з поважних причин не може виїхати до місця проживання відповідача. При апеляційному перегляді справи встановлено, що на момент звернення до суду позивачка опікувалась хворою престарілою матір'ю, яка проживала в м. Саки, що є поважною причиною для розгляду справи за місцем проживання позивачки.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи оригіналу свідоцтва про одруження, то зазначене не є підставою для відмови в задоволенні позову. Судом апеляційної інстанції витребувана копія актового запису про реєстрацію шлюбу, відомості якого відповідають змісту копії свідоцтва про шлюб, яке долучено до позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд відповідач не був повідомлений про розгляд справи, судова колегія також відхиляє, оскільки наведене спростовується матеріалами справи, зокрема, відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення на а.с. 9.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України відповідач не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам згідно зі ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 305, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 18 березня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: